Новини

Українські письменники й музиканти знову везуть культуру на Донбас. У грудні минулого року «поетичний тур» почули у Рубіжному, Сєвєродонецьку,Слов’янську і Краматорськузаходи збиралися повні зали людей із прифронтових міст. Цього разу мистецького об’єднання «Остання Барикада» та письменник Сергій Жадан, що виступили ініціаторами літературно-мистецького фестивалю «Українська весна», обіцяють більше поетів і музичних гуртів. 

Сам захід пройде з 27 лютого по 1 березня  у таких містах зони АТО, як Слов’янськ, Краматорськ та Сєвєродонецьк. 

Як обіцяють організатори, під час фестивалю на відвідувачів чекають читання літературних творів Сергія Жадана, Юрія Винничука, Андрія Куркова, Братів Капранових, Олександра Ірванця, Дмитра Лазуткіна, Світлани  Поваляєвої, Анни Малігон, Олени Рибки, Ігоря Зарудка. У музичній програмі – виступи  Мар’яни Садовської, гуртів «Kozak System», «Жадан Та Собаки».

Читомо вирішило розпитати письменників і музикантів, які вже мають досвід виступів такого формату у прифронтових містах, про їхні враження від минулої поїздки та роль культури під час війни. 

Сергій Жадан, письменник

Культура потрібна всім і завжди. Навіть під час війни. За будь-яких умов і за будь-якої ситуації людям важливо триматися за речі, які їх формують, які їх визначають. Культура саме до таких речей і належить. Такі заходи дають і нам, і людям, які живуть на Донбасі, відчуття того, що ми – одна країна, що ми співгромадяни, що у нас багато спільного. Потрібно підтримувати одне одного, особливо в цій драматичній ситуації.

Здивувала кількість публіки на заходах. Очікуваною була відкритість цієї публіки, її налаштованість на контакт. Добре, що й місцеві жителі допомагали з організацією, звісно, – переважно це їхня ініціатива, їхня активність.

Ми з друзями, письменниками та музикантами, робимо такі речі регулярно. Ну, й надалі теж плануємо щось робити.

Любов Якимчук, поетка

Ні, культурка людям не потрібна, коли є загроза твоєму життю людям взагалі мало що потрібно. Ну, звісно, щоб забутися, можна включити телевізор голосніше, щоби не чути вибухів, і дивитися якусь культурку, але це не допоможе врівноважитися. Людям потрібна культура, а не культурка, яка зараз є чимось на кшталт терапії. Потрібна і культура, і ті люди, які її творять, щоб до них можна було доторкнутися і запитати про те, що хвилює. Красиве і корисне, як казав класик. Тобто мистецтво і комунікація в одному.

Неочікуваною для мене була кількість людей у Слов’янську. У Києві такі зали збирає хіба що Маріо Варгас Льоса, але це столиця, кількамільйонне місто, а не стотисячне містечко. Це означає, що там потрібні культурні заходи. А ця шалена енергетика, що накриває тебе просто хвилею і ти стоїш, читаєш і кайфуєш. Я чекала на щось добре, але це перевершило всі сподівання.

Було, здається, у тих залах кілька людей, які мають проросійські погляди, але вони там були серед меншості. Цього я чекала. Як і знала, що побачу зруйновані мости, сліди граду на асфальті та інші сліди війни.

Зала у Слов’янську

Такі поїздки емоційно розвантажують глядачів та працюють на наше майбутнє. Приміром, ми сиділи на сцені та після читання віршів відповідали на запитання в записочках. Нам пишуть: «Чи ви теж думаєте, що ми зрадники, тому що ми не вийшли проти автоматників з голими руками?». Звісно, що ні, ми так не вважаємо, бо ми б сюди не приїхали. Ми приїхали не помахати пальцем перед носом і сказати «ай-яй-яй» та почитати моралі, ми приїхали, щоб чимось поділитися, чимось гарним.

Зрештою, найпростіше налагоджувати комунікацію не на рівні політиків та населення, а на рівні спілкування людей із людьми. Мистецтво є лише приводом для взаєморозуміння, і це наш козир, яким гріх не скористатися.

На Луганщині та Донеччині актуальними є будь-які мистецькі акції, і добре, якщо можливо ці акції проводити в інтерактивному форматі . Їхати треба не лише до солдатів, а й до місцевих мешканців, і може передусім до них, бо вони зараз найменш захищені і в фізичному, і в психологічному плані. І навіть якщо серед них є прихильники сепаратизму, то й вони заслуговують на те, щоби з ними поговорили. Комунікація змінює світ.

Сашко Положинський, лідер гурту «Тартак»

Як мені здалося, на наших зустрічах – їм то було особливо потрібно саме тому, що йде війна. І від тієї війни якщо не можна сховатися фізично, то, принаймні, можна якось прикритися зануренням в інші справи, думки, процеси – в тому числі й культурні.

Все сталося неочікувано, і на кожній зустрічі було інакше. Приємно здивувала кількість та якість української мови, яку я чув від місцевих жителів – мене багато років переконували, що там українську не знають і не люблять. Щось не помітив.

Так події в’яжуть Україну в єдине ціле – на зло всім ворогам, політикам та олігархам. Думаю, головна цінність будь-якої мистецької акції в будь-якому місті полягає в її чесності та доступності.

Олена Герасим’юк, поетка

Дуже часто у ЗМІ звучить це питання: «чи доречна культура, коли в країні війна». Розумієте, війна – це не вчителька, яка заходить у клас, і усі присутні повинні затихнути і покірним хором привітатись. Війна – це проблема, яку потрібно вирішувати не тільки силою, а й культурою, бо вона може дати народові ту владу, яку не зможе дати одна сила. Тому у період війни мистецтво варто використовувати як зброю. Не маю на увазі пропаганду – це занадто просто і не гарантує тривалого результату. Я говорю про мислення, про дух, про структуру нації – речі, які мають об’єднувати людей однієї країни.

Здивувала активність людей в усіх чотирьох містах: вони писали гори записок із запитаннями і побажаннями, знаходили наші сторінки у соцмережах, продовжували діалог. Люди вчаться і розвиваються, але вони не можуть вічно перебувати в одній культурній обстановці, бо це виснажує. Тому потрібно її оновлювати і доповнювати. Власне, саме це ми запланували і зробили – показали, якою є українська література сьогодні.

Важливо, щоб люди, які прагнуть знань, не почувались у цій країні «зайвим ротом». Важливо не лише приїжджати з концертами та виступами – зараз є гостра потреба налагодити культурний діалог через книжкові мережі, бібліотеки з широким асортиментом літератури, оновлення репертуарів театрів та програм кінопоказів тощо. А для цього – створити умови для розвитку митців – художників, артистів, музикантів, акторів, письменників…

Війна– це не локальна проблема сходу, це страшні іржаві зв’язки всередині усієї України, які мусимо розв’язувати і міняти. На це піде не один десяток років, тому треба починати вже зараз.

Оксана Коробчук, виконавчий директор, МО «Остання Барикада»

Минулого разу люди питали про все, про поезію, про книги, також про громадянську позицію, діяльність. Просили приїздити ще, от власне ми знову їдемо. Надзвичайно важливо було відчути, що людям це потрібно. Без сумніву, вони потребують спілкування та уваги саме в такому форматі.

Люди на Луганщині та Донечинні спраглі до української культури. Своєю діяльністю митці сприяють єдності нації, налаштовують гуманітарні зв’язки.

Цього разу ми підготували більший потужний мистецький десант. Приїдуть відомі письменники Андрій, Курков, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Світлана Поваляєва, Дмитро Лазуткін та інші. Відома українська співачка Мар’яна Садовська спеціально приїде з Німечинни. Також будуть гурти, які відомі як в Україні, так і в Європі. Українські митці проявляють себе з гідної сторони.

Залишилося налагодити механізм та координацію таких поїздок, тому ми сподіваємось на посилення координації між волонтерськими ініціативами та державними структурами.

Програма:

27 лютого – м. Слов’янськ, Донбаський держаний педагогічний університет, вул. Г. Батюка, 19. Початок об 11:30.

27 лютого – м. Краматорськ, мистецький простір «Вільна Хата», пр. Миру, 9. Початок о 18.00.

28 лютого – 1 березня – м. Сєвєродонецьк, Міський палац культури, вул. Хіміків, 28. Початок о 16.00 кожного дня.