Читомо > Інтерв’ю > Сашко Ушкалов: Хороший письменник має бути детективом або вуаєристом

Інтерв’ю

Сашко Ушкалов: Хороший письменник має бути детективом або вуаєристом

22.11.2013 0 Автор:

Сашко Ушкалов – письменник-універсал: він відзначився у прозі, поезії, драматургії, перекладацтві, творах для дітей. Окрім того, пішовши стопами свого батька Леоніда Ушкалова, він у свої тридцять років теж встиг захистити дисертацію і здобути вчене звання кандидата філологічних наук. Тож маємо розмову з молодим харківським інтелектуалом про теорію і практику літератури.

– Колись вулицями твого міста ходили Хвильовий, Тичина, Йогансен та інші. Хотілося б простежити літературну традицію й поцікавитися, чи знаєш ти, в кого вчився твій батько?

– Чесно кажучи, прізвищ не згадаю. Єдине, що можу сказати – коли батько приїхав до Харкова (а він приїхав із невеличкого селища Сумської області), він спочатку мріяв вступити на історичний факультет. Тоді він був один із найпопулярніших. Але не вийшло, тому він став філологом. Я ж став філологом свідомо, тому що пішов стопами батьків.

– А хто, окрім батька, був твоїм авторитетом чи вчителем у літературі ? Я маю на увазі як дослідників, так і авторів.

– У мене не було авторитетів, мені просто пощастило, бо саме в Харківському національному педагогічному університеті, моїми викладачами на одній з кафедр був Ростислав Мельників та Сергій Жадан. Я думаю, що для тих, хто орієнтується в сучасній українській літературі, ці два прізвища багато про що скажуть. Мені пощастило вчитися в таких людей. І приємно, що на другому-третьому курсі вони помітили, що я дещо пишу, почали пропонувати публікуватися, робили зауваження щодо моїх текстів – тобто допомагали фактично рости. Хоча, звісно, батько теж допомагав.

– Можливо, ти розкажеш, яким постає Харків як літературний образ із твоїх творів та творів твоїх учителів.

– Ніколи над цим не замислювався. Єдине, що скажу. Мені дуже подобається, коли в будь-якому спілкуванні людина очікує чогось меншого, а отримує щось більше. Буває, починаєш спілкуватися і думаєш, що ця людина не є цікавою, а потім під час розмови розумієш, що відбувається класний діалог. Отак більшість людей, коли їде до Харкова, думає, що це якесь сіре, трошки страшне індустріальне місто без культури і з якимись широкими холодними проспектами. Пробувши в цьому місті два-три дні, люди залишаються у захваті і повертаються до нього із задоволенням. Я багатьох друзів привозив у Харків, показував речі, яких не знайдеш у туристичних путівниках, і всі лишилися задоволені. Казали, що це одне з найкращих українських міст.

Ушкалов

 © Вікторія Черняхівська спеціально для Читомо

– Що тебе змусило залишити місто, де тебе люблять і поважають?

– На той час це були сімейні обставини. Зараз я доволі легко долаю відстані. Після того переїзду майже рік мешкав у Харкові і нині знову збираюся повертатися до Києва.

– У тебе немає якоїсь туги за Харковом?

– Туги немає, оскільки я вже встиг полюбити Київ, встиг його зрозуміти, прижитися в ньому.
Є письменники, в яких життя – це суто література: вони живуть від презентації до презентації, їхнє життя суцільно складається з літературних заходів. Натомість є люди, які просто пишуть – і це лише частинка того, чим вони займаються.

– Яка твоя позиція в літературному процесі як автора?

– Я думаю, вже всі помітили, що за останні три-чотири роки я випав із усіляких заходів, які можна назвати тусівками. Я майже ніде не з’являвся, але на те були свої причини. По-перше, мені здавалося, що нерозумно з’являтися на публіці, не маючи якихось нових текстів – для мене завжди в літературі важили саме нові тексти і нові книжки, а момент спілкування з іншими письменниками якось відходив на другий план. В цей час я просто працював, і це було і є цікавим для мене.

– Ця робота пов’язана з літературою?

– Так, пов’язана. Я завжди мріяв мати змогу заробляти словами. Зараз я копірайтер в рекламі, і в мене там дещо виходить.

– Окрім того, що ти письменник, ти ще й літературознавець. Як воно – писати, коли ти фактично все знаєш про літературу?

– Доволі складно, насправді, тому що тоді до тексту з’являються абсолютно нові вимоги – як до читаних, так і до тих, які сам пишеш. Залишається менше свободи. Ти бачиш, що деякі моменти недопрацьовані, ставиш вищі вимоги, вищу планку. Інколи це страшенно напружує. Навіть на етапі створення чернеток над одним реченням можна сидіти дуже довго. Це справді стрьомно, бо раніше мені з цим було легше: я міг не задумуючись написати дві-три сторінки, потім внести певні правки і вважати текст готовим. Тепер це триває довше.

– По суті, ти перебуваєш по два боки барикади одночасно.

– Але в цьому є свій кайф, це цікаво. Багатьом сьогоднішнім авторам не вистачає саме цієї літературно-шкільної виправки.

– Що б Ушкалов-критик сказав про «Жесть» Ушкалова-автора?

– Тут попахує шизофренією 🙂 Мабуть, не буду відповідати на це питання.

Сашко Ушкалов про гопників

– Те, що ти походиш з академічного оточення і пишеш про гопників, повнокровне життя спальних районів, ситуації якогось іншого світу, трошки дивує. Чому ти саме до цих тем звертаєшся?

– Я до них звертаюся ненавмисно. Просто дитинство у мене було не таке, як, скажімо, у всіх дітей, які були з таких самих академічних кіл. Я мав певну свободу і постійно бігав у дворі, грав у футбол, спілкувався з тими людьми, яких зараз називають гопниками. І реально в певні моменти почав розуміти, що в їхньому житті є цікаві штуки, яких не вистачає сучасній богемі. Особливо мене тішить, що такі хлопці звикли відповідати за свої слова, вони значно пунктуальніші. Слово, яке вони дають важить більше, ніж слово, дане представником сучасної богеми, коли щось обіцяють і можуть виконати через три місяці або й зовсім забути. Там же все зрозуміліше: якщо ти щось пообіцяв і не зробив, твій статус падає, а за невиконані обіцянки доведеться відповідати.

– Дуже некрасиве запитання, але дуже хочеться спитати. В тебе такі сюжети прикольні, люди нетрадиційні, образи… Звідки ти їх береш? Це абсолютна вигадка чи ти їх десь підглядаєш підслухуєш?

– П’ятдесят на п’ятдесят. Мені здається, що навіть більше, ніж п’ятдесят відсотків вдалося підгледіти. Ну, і тут працює вже літературна фантазія, оскільки можна підгледіти незакінчений епізод, незакінчений сюжет і вже до цього щось домислити, тоді виходить дуже класна штука. Хороший письменник має бути детективом або вуаєристом. Він має підслуховувати, підглядати і сидіти мовчки, не втручаючись у процес.

– Не так давно Фейсбук просто вибухнув інформацією, що Настя Мельниченко зібрала колекцію українських народних висловів про дупу. Цікаво, який саме аспект нецензурної лексики досліджував ти?

– Це була, здається, лише курсова робота. Справді, не було нічого цікавого – я просто вивчав певні аспекти творчості Подерв’янського. Найцікавіший момент – це був, власне, захист цієї роботи, оскільки при людях, так би мовити, академічного кола, які приймали цю роботу, я не мав права лаятися, тож коли я цитував, то заміняв кожне лайливе слово на «паралелепіпед». У кожному реченні було три-чотири паралелепіпеди.

– Ще десять років тому не було, мабуть, автора, який не використовував нецензурну лексику у своїх творах. Зараз автори вже цим награлися, чи лайкою просто нікого вже не здивуєш?

– У появи нецензурної лексики в літературі є два корені: перший – це спроба епатувати людей, другий – це просто спроба реалістично відобразити діалог. І кожен автор обирав для себе або епатаж, або реалістику. Я думаю, що ті, хто обирав для себе епатаж, справді від цього вже відійшли, зрозумівши: скільки б ти не матюкався у своїх творах, ти все одно не станеш кращим письменником, ніж ти був до цього. Ті ж, хто використовував ненормативну лексику як певну данину реалізму, користуються цим і далі. В принципі, я так теж роблю.

– Цьогоріч на Форумі видавців зібралася купа письменників. І всі понаписували нові книжки, щось презентують… Чи стимулює така активність колег по перу писати більше?

– Чесно кажучи, абсолютно не стимулює. Бо я належу до тих письменників, які пишуть довго і нудно. Остання книжка «Жесть» – тому підтвердження, вона писалася п’ять років. І якщо я буду бачити, що тексти не готові для оприлюднення, то жоден письменник, який за цей період видасть сім-вісім книжок, не простимулуює мене писати швидше.

– Тобто найближчі п’ять років від тебе новинок не чекати?

– Я цього не говорив напевно. Можливо, вийде швидше, але для мене якість тексту понад усе.

– Вже є якісь напрацювання?

– Є ідеї. Потихеньку їх виписую.

vif Контекст-2: Школа літературної критики і книжкової журналістики

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe