Новини

Міністерство освіти і науки України внесло зміни до навчальної програми з української літератури для 5-9 класів загальноосвітніх шкіл – МОН врахувало громадську думку щодо вивчення шкільної літератури і переглянуло художню цінність обов’язкових творів. Так під скорочення потрапили казка Є. Дударя «Червона Шапочка» та притча І. Липи «Мати», зменшили кількість поетичних творів для вивчення напам’ять (6, 9 класи). З цього можна лише радіти:

_

ЧЕРВОНА ШАПОЧКА (Є. Дудар)

В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, славненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню – розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою.
Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
– Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона вже. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
– Тільки спіши, – каже мати, – поки сонечко високо. Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З’їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны,
Я на тебя смотрю, любимая,
теперь уже со стороны…
Як тут з кущів виходить Вовк. Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
– А-а-а! – гаркнув. – Червона Шапочка! Попалася! Зараз я тебе з’їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвиркнула через густо напомаджену губу.
– Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів.
Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
– Поїхали!
– Куди? – перелякався Вовк.
– Куди-небудь! – пришпорила боки Вовка дерев’яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під’їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
– Чао предкам!
– Дитино рідна! – сплеснула в долоні бабуся. – А ти де в таку рань тут узялася?
– Ша! – приклала пальця до вуст Червона Шапочка. – Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
– Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
– Дай щось пошаматиі – сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
– Нема, дитино, – каже бабуся. – Бо я хворіла.

– Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
– Бабуся витріщилася на внучку.
– Гроші давай! – хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв’язала. Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
– На. Нема більше.
– Тоді я тебе з’їм! – налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
– Не маю, внучечко! їй-богу, більше не маю!..
– Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає:
– Хто тут бабусю ображає?
– Червона Шапочка криво осміхнулася:
– А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний. Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш…
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жижки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білочубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає…