Новини

Заради слова столичної гуцулки можна потерпіти тисняву і наступання на ноги. Адже не в надто велике приміщення коференц-залу Палацу мистецтв на творчу зустріч з лауреатом Шевченківської премії Марією Матіос та презентація її нових книжок прийшло чимало вдячних читачів. Щодо свіжих книжок від письменниці, то це ексклюзивне двомовне видання відомої всім поціновувачам читання «Солодкої Дарусі» в оформленні художника Сергія Іванова та автобіографічна книга «Вирвані сторінки з автобіографії».

Зустріч розпочалася з хвилини мовчання. Авторка попросила згадати, зокрема Юрка Покальчука, Василя Кожелянка та інших, кого вже немає з нами. Опісля письменниця почала з того, «чим зазвичай закінчується буковинське весілля» – з подяки. Спершу авторка подякувала батькам, які, за її словами: «Зробили мене так, як треба. Бо якби зробили не так, то і писала б я не так». Батьки Павліна Власівна та Василь Онуфрійович Матіоси підтримували свою талановиту доньку із залу.

А ще були розповідь про  випадкову зустріч у готелі із Маргаритою Бойко та незабутні фотопортрети, які прикрашають обкладинки книг. Слова вдячності на адресу перекладачки Єлєни Марінічевої, завдяки якій можуть читати твори Марії Матіос за кордоном. І як же не згадати джентльменів, які по обидва боки «охороняли» письменницю під час презентації – Василя Гутковського, директора літературної агенції «Піраміда» (за її словами він – єдиний, кого вона, «після чоловіка, гладить «проти шерсті») та Сергія Іванова, заслуженого художника України, результатом співпраці з якими із 2007 року стали дев’ять книг. Очевидно, в майбутньому можна очікувати на ще не одне «дитя» цієї команди, але цієї теми особливо не торкалися, адже Марія Матіос притримується простого гасла: «Зробимо, тоді й покажемо».

Щодо ж презентованої книжки «Вирвані сторінки з автобіографії» Марія Матіос не втомлювалася повторяти: «Ця книга живе, дихає, пульсує». Хто ще краще може охарактеризувати твір до того, як рука читача перегорне перші сторінки, окрім самого автора. Тут, за словами письменниці, «про людей, які впливали і деформували, які вчили, як треба жити і як не треба. Це сторінки, які писалися в різні часи – люті і прекрасні, писалися під різним настроєм, у блокнотах, у газетах, на квитанціях комунальних «платіжок», в листах, але найбільше – пам’яттю і в пам’яті». Тут відповідь на дорікання читачів письменниці, що вона не писала про себе, тут «правда, тільки правда і нічого іншого, крім правди».

Відомо, що книги Марії Матіос популярні не лише в Україні, –  їх читають у Польщі та Росії мовою перекладу,  нещодавно в Мельбурні (Австралія) з’явився на світ англомовний варіант саги «Майже ніколи не навпаки». У рамках благодійного соціального проекту «Від серця до серця, із Заходу на Схід» вийшов друком українсько-російський варіант книжки «Солодка Даруся» – «Даруся Сладкая», який організатори акції мають намір подарувати бібліотекам, щоб і російськомовні читачі могли дізнатися про трегедію людських доль 30-70-х років минулого століття.

Зустріч не обмежилася лише презентацією нових книжок пані Марії. У контексті цього торкалися важливих питань нації. Авторка наголошувала: «Я не мінер, а сапер української історії». Тобто вона «розгрібає» ями, проблеми, показує людям справжню історію, а не додає нові «бомби» та протиріччя, як це робить влада. Висловлюючи власну думку, демонструючи свою позицію, письменниця не боялася комусь «не догодити», згадала критику пана Табачника щодо її найвідомішого роману «Солодка Даруся».

Час презентації швидко добігав до кінця. Поціновувачі творчості Марії Матіос не хотіли прощатися із письменницею. Підходили – хто з букетами червоних троянд, хто з примірниками свіженьких книг за автографами, а то просто із щирими словами вдячності за цікаві книги.

Ольга Мілянович і Галина Харук