Новини

Коли вперше довелось побачити книжку Лілії Мусіхіної «Магія українців устами очевидців», пригадався загальновідомий факт про чорний ящик, який насправді…помаранчевий – щоб легше було знайти. Давно пришпилений до магії моторошний потойбічний фльор розвіявся завдяки жовтогарячому відтінкові книжкової обкладинки. Такою ж теплою виявилась і сама зустріч із авторкою в столичному руському клубі «Культ Ра».

Презентація відбулась якраз на Катерини, 7 грудня, у день, який наші пращури, особливо молоді пращурки, чекали, аби дізнатися про свою долю. Спраглих послухати про давні магічні ритуали й забобони зібралось відносно небагато.

Але їм пощастило дізнатися про магічні особливості кожного дня тижня (чому в четвер народжуються багатії?); про народні пости (чому мольфари постують щопонеділка?); і про ворожіння (що таке „хліб на гадюці”?).

Лілія Мусіхіна, авторка книги, почала розповідь зі спогадів про дитинство. Певно, в багатьох лишились у  пам’яті оповіді бабусь про домовиків, русалок чи відьом. До того ж, історії ці переповідались не на рівні «були собі колись», а ніби ті персонажі дійсно мешкали поряд. І досі в деяких регіонах України зберігається давнє міфологічне мислення, закріплене в численних магічних діях, забобонах, піснях, примовляннях тощо.

 Прикро, що нині стає все менше таких бабусь – хранительок містичних народних знань. Саме за цими знаннями свого часу подалась у всеукраїнську експедицію пані Лілія. Книжка «Магія українців» – це і є систематизовані записи зібраного.

Виявляється, в Україні не так багато дослідників народного чаклунства. Зокрема пані Ліля розповіла про волинську та київську школи антропології, а також дослідницьку групу «Золотий корінь». Частенько згадувала вона й Віктора Давидюка, ідейного натхненника волинської школи, фольклориста й етнолога, у доробку якого роботи «Легенди Полісся», «Первісна міфологія українського фольклору», «Чоловічі та жіночі узори в народному вбранні» та ін.

Водночас, як відзначає пані Лілія, зросла цікавість до нашого фольклору й з боку закордонних вчених. Грубо кажучи, їм на місцях просто не лишилось кого опитувати: кожне село з цивілізацією й уже мало хто вірить там у нечисть чи співає народних пісень.  

Чи вірить сама авторка у ворожіння? Каже, що підходить до слів своїх респондентів як науковець, тому лише фіксує та аналізує.

Поряд із презентованою книжкою на столі Лілії Мусіхіної розмістився календар народних та рідновірських свят «Золотий корінь 2013». Очевидно, народ все-таки незгодний із засторогами майя щодо кінця світу. Календар, який зібрав свята українського народу (іноді незрозуміло, уже християнських чи ще язичницьких), вийшов у видавництві «Богдан».

До речі, прозвучали анонси наступних книг авторки, основними темами яких є тлумачення тілесності українцями – від народження й до смерті, національні генетичні особливості харчування та перевертні у наших традиціях.

Насамкінець зустрічі дійшло до практичного застосування зібраних магічних знань. Звісно, ніхто нікого не причаровував і не наносив заклинань, а от поворожити на Катерини змогли всі. І перстень на заміжжя в горщиках знаходили, і нитки «на швидкість» палили, і кашею перехожих годували. До одного ворожіння долучили навіть пухнастого мешканця «Культу Ра» – чорного котика Велеса.

Тож, наступного разу рекомендую задуматись щодо проведення п’ятничного вечора у звичний спосіб: іноді презентацій книжок бувають із приємними бонусами у вигляді спроби зазирнути в майбутнє – як видавниче, так і особисте.  

Олена Поціпух

Світлини Дмитра Калашнікова