Новини

Все це міф, який поширюють видавці, – ніби люди хочуть читати легку літературу. Люди дуже швидко втомлюються від простих речей

Умберто Еко

Ґутенберґівська премія – не така відома, як Пулітцерівська, Букерівська чи Нобелівська. Однак цьогорічна церемонія привернула увагу бібліофілів, оскільки лауреатом став сам Умберто Еко, один з найвідоміших постмодерністських письменників сучасності. Тож повернемося ad fontes і згадаємо незаслужено забуту нагороду.

Ґутенберґівська премія прибрала ім’я винахідника друкарського пресу Йогана Ґутенберґа, який у 1448 році заснував першу у світі друкарню у рідному місті Майнці. Цією премією нагороджують за видатні досягнення у сфері ілюстрації і книгодрукування, а також книгознавства. Започатковано премію 1968 року у німецькому Майнці до 500-річчя з дня смерті Ґутенберґа. З 1968 по 1994 рікнагороду у розмірі 20 000 марок присуджували раз на 3 роки. Серед лауреатів того часу – ілюстратори, технологи і винахідники: ілюстратор Дж. Мардерштайг (1968, Італія), художник шрифту Г. Фрідлендер (1971, Ізраїль), ілюстратор Г. Шапф (1974, ФРГ), винахідник електрогравірувальних машин Р. Хелл (1977, ФРГ), історик книги і бібліограф Г. Леман-Хаупт (1980, США), історик шрифту Г. В. Овінк (1983, Нідерланди), художник книги А. Фрутігер (1986, Франція), історик книги Л. Хеллінга (1989, Великобританія) та інші.

1994 року журі майнцської і лейпцизької однойменних премій вирішили об’єднати свої церемонії. З того часу товариство імені Йоганна Ґутенберґа, у якому понад тисячу фахівців відповідного профілю з 35 країн світу, займається вивченням історії і розвитку друкарської техніки і щорічно присуджує одному фахівцеві нагороду у розмірі 10 тисяч євро. Вручення заради збереження історичної справедливості відбувається по черзі у Майнці та Лейпцигу – містах, відомих своїми традиціями друкарства.

Серед сучасних лауреатів премії варто відмітити: винахідника і технолога Джозефа М. Якобсона (2000 рік, Кембридж, Массачусетс / США), дизайнера книг Отто Рoхса (2002 рік, Гамбург / Німеччина), історика книг, професора Роберта Дарнтона (2004 рік, Прінстон, Нью-Джерсі / США) дослідника цензури Хьюберта Вольфа (2006 рік, Мюнстер / Німеччина), директора Бібліотеки герцогині Анни Амалії / Фонду Веймарської класики Майкла Кноха (2008 рік, Веймар / Німеччина), професора типографії Махендра Патела (2010 рік, Ахмедабад / Індія), історика Елізабет Л. Ейзенштейн (2012 рік, Кембридж / Массачусетс / США).

Однак у цьому році журі вперше вирішило відзначити лауреата не за науково-дослідницьку роботу, а за загальну книжкову спрямованість його творчості.

У 1996 році у Колумбійському університеті 64-річний Умберто Еко прочитав лекцію «Від Інтернету до Ґутенберґа», де обстоював ідею того, що сучасність, не зважаючи на повсюдне домінування електронних медіа, є часом тотального панування слова і повернення до книги. Ця лекція виявилася для науковця певною мірою пророчою, адже за 18 років Еко нагородили премією Ґутенберґа саме за внесок у популяризацію книги як культурного феномену. Церемонія нагородження Умберто Еко відбулася 2-го жовтня у ратуші Майнца, захід збігався за часом з традиційним Франкфуртським книжковим ярмарком. Мер міста Майкл Еблінг, який, за традицією, присвятив цьогорічному лауреату промову у ратуші, назвав італійця «одним з найвідоміших письменників сучасності», – і справді, вперше товариство Ґутенберґа обрало не лише всесвітньовідомого, а й всесвітньопопулярного автора. Журі обґрунтувало цьогорічний вибір тим, що Еко «захоплює мільйонів читачів у всьому світі культурою книги та історією книг», а сам письменник є «блискучим літературним вченим свого часу».

Працю письменника «Мистецтва любові до книги» товариство Ґутенберґа назвало «освідченням у коханні до бібліофілії», окремо відмітивши також романи письменника «Маятник Фуко» та «Ім’я Троянди». Після церемонії німецький видавець Еко Майкл Крюгер зазначив: «Якщо концепцію «красивого твору мистецтва», можна використовувати щодо європейських авторів, то це варто робити насамперед щодо Еко… через його неабияку креативність».

Отже, маємо повернення до джерел: технології знову поступаються місцем естетиці книжки. Як сказав би Умберто Еко: «Не сподійватеся позбутися книжок!».