Новини

27 січня «Літакцент» визначив літературних переможців 2010 року. Ними стали «Сльози речей» Андрія Содомори (номінація «Художня література») та «Перетворення Шекспіра» Ірини Макарик (номінація «Літературознавство»). За «перемогу» у номінації «Золота булька» боролися дві книги, проте присудження ускладнилось сумнівами експертів.

А ними цього року стали письменниця і літературний критик Яна Дубинянська, поет, есеїст і літературознавець Віктор Неборак, письменниця і літературознавець Євгенія Кононенко, літературознавець і кінокритик Роксоляна Свято, літературний критик Олександр Стусенко. Очолив раду традиційно Володимир Панченко, головний редактор інтернет-видання «Літакцент».

Лейтмотивом нагородження були обрані музика і образ одного з кращих світових композиторів Вольфганга Амадея Моцарта, дух епохи якого підтримували актори у напудрених перуках. (Забігаючи наперед: Моцарт опинився навіть серед подарунків для номінантів і переможців, щоправда у вигляді цукерок «Моцарт»).

Володимир Панченко одразу констатував драматичну ситуацію у сфері літератури – як для письменника, так і для читача: «З одного боку, є горизонт очікувань, який може зашкалювати, а з іншого боку, є реальні твори, яким буває дуже непросто наздогнати такий горизонт». Власне, саме реальним творам довелося змагатися за місця у рейтингу.

На номінацію «Художня література» висувались:

Тарас Прохасько «БотакЄ»
Андрій Содомора «Сльози речей»
Іван Малкович «Все поруч»

Переможець:

Содомора А. Сльози речей: Новели, образки, медитації. – Львів: ЛА «Піраміда», 2010. – 172с. – ISBN: 978-966-441-161-2.

Книгу Андрія Содомори представила Євгенія Кононенко:

Це – прозова книга перекладача. Такі твори дозволяють собі писати письменники, які написали багато книжок. Освідчення в любові до міста, філософія міста, містика, душа міста. Мабуть, тут йдеться про поезію в прозі – перекладач завжди добирає слова.

Андрій Содомора:

Це проза, до якої я дуже давно йшов. З якою я дуже давно йду. Мені часто казали: «не займайся не своїм ділом. Перекладай». Тепер мені кажуть: «не забувай і про переклад». Я всім-всім їм дуже вдячний. Це була дуже добра школа, підготовка до писання, адже я ніколи не забував своєї мрії писати.

Ця книжка для мене особлива. Фотографії Андрія Кися не лише впадають в очі. Вони впадають в душу. І це прекрасне око знаходить в місті ці тони – вони співзвучні цій моїй прозі.

Прихильність до цієї книжки – це прихильність до Львова, до того міста, яке вже відходить. Я хотів зловити камертон, тональність цього міста, з яким ми прощаємось, постатями, яких вже немає і не буде. Це книжка про настрій і стан душі.

На номінацію «Літературознавство» були відібрані:

Ірина Макарик «Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років»
Ярослав Поліщук «І ката, і героя він любив… Михайло Коцюбинський»
Людмила Тарнашинська «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління»

Переможець:

Макарик І. Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років / Пер. з англ. Микола Климчук. — К. : Ніка-Центр, 2010. — 348 с. – ISBN: 978-966-521-556-1

Ірина Макарик – дослідниця з Канади, україністка, професор Отавського університету, славіст і шекспірознавець. В оригіналі її книга вийшла англійською мовою, нині ж вона перекладена українською. У «головних ролях» – Вільям Шекспір і український режисер Лесь Курбас.

Ярина Цимбал, науковий редактор книги «Перетворення Шекспіра»:

Цікаво не стільки те, як Ірина Макарик аналізує курбасівські постановки Шекспіра, скільки їх порівняння із постановками Панаса Саксаганського і Гната Юри. Коли дивишся на обкладинку, здається, що це книжка про Курбаса та Шекспіра. Але щоб увиразнити ці постановки, необхідно було показати його на тлі інших.

Безумовно, дослідження є дуже цікавим, проте, за словами пані Ярини, воно не одразу знайшло свого українського видавця:

Ми уже пропонували заверстану книжку, треба було її тільки надрукувати. Її відмовилися видавати кілька видавництв. Відмовилися «Основа», «Критика», «Грані-Т». А «Ніка-центр» – охоче погодилися.

Протягом нагородження, на жаль, не вдалося організувати скайп-конференцію із пані Іриною (здається, технічні можливості «Книгарні Є» поки не дозволяють здійснювати подібні заходи), тому цукерками, квітами і книжками автора нагородили дуже віртуально.

Золота булька

У фіналі обговорювали дві книжки, які претендували на цю «відзнаку». По-перше, книжка Миколи Жулинського «Нація. Культура. Література», яка, за словами Володимира Панченка, здивувала експертів відзначенням на іншому рейтингу як кращого літературознавчого видання року. Навіть попри те, що це є лише ювілейний збірник, який складається із промов і «принагідно написаних статей».

По-друге, видана наприкінці 2010 року збірка поезій Павла Вольвача «Вірші на розі», що, можливо, засвідчила певну творчу вичерпаність цього автора.

Проте цього року бульку просто луснули і залишили обох авторів без антипремії – творчі невдачі бувають навіть у талантів.

Безумовно, «ЛітАкцент року» – не єдиний український рейтинг, проте він відіграє суттєву роль у «довідкриванні літературної картини року». А його ретельна підготовка, справді експертне оцінювання  і театралізовані презентації з року в рік тільки зміцнюють «рейтинг рейтингу». Так само, хочеться вірити, буде зміцнюватися й українська література, яка, можливо, колись теж народить свого Моцарта.