Читомо > Новини > Перекладацька «зустріч поколінь» на Форумі видавців

Новини

Перекладацька «зустріч поколінь» на Форумі видавців

29.09.2010 0 Автор:

У Львові в рамках 17-го Форуму видавців 17 вересня відбувся круглий стіл на тему «Переклади в Україні: діалог поколінь» за участі Олега Жупанського, Христини Назаркевич, Наталки Трохим, Вікторії Наріжної, Леся Белея, Андрія Маслюха та Іллі Стронговського.

У дискусії обговорювався ряд знакових питань:
• чи існує розрив перекладацьких поколінь в Україні і коли він стався?
• як заохотити молодих перекладачів до роботи з потрібними оригінальними текстами?
• на що має зважати перекладач-початківець, щоб стати добрим фахівцем?
Не вистачало на такому заході видавців або людей, які б дивилися на перекладацтво з видавничих позицій. Багато чого зі сказаного не завадило б послухати і їм.

Наталка Трохим щодо навчання перекладацтву:

«Треба, щоби було кому навчати і кого навчати. Той, хто навчає, має знати, як це робити, а учень повинен ставитись до цього свідомо. Переклад тим і складніший від оригінальної творчості, що вимагає більшої праці. Якщо оригінальний твір можна написати під натхнення і ніколи до нього не повертатися, то в перекладі, якщо ставитись до нього відповідально і совісно, мусиш працювати дуже ретельно. Молодий перекладач не повинен бути егоцентричним. Якщо він буде вважати, що він все знає і йому нічого вчити в перекладі, то нічого з того не вийде».

Юрій Винничук про якість перекладів і її досягнення:

«Існує проблема непрофесійних перекладів, як у видавництві «Фоліо». Я читав їхнього Юкіо Місіму, переклад зробили двоє якихось дівчат, – дуже непрофесійно. Про себе скажу, я вчився, коли був молодим перекладачем, на одинадцятитомному словнику української мови, тобто вивчав багатство мови. Часом, коли я вживав у перекладі слова «іно» («тільки»), «фотель», «канапа», редактор викреслював їх, хоча цими словами я користувався все життя, вони були для мене питомими. Не треба молодому перекладачеві замикатися в мовній матриці, мова повинна бути живою, а не йти сухо й схематично. Щоб навчитися мови, не треба цуратися діалектизмів, треба читати справжню українську літературу, наприклад, химерну прозу».

Вікторія Наріжна про покоління молодих перекладачів:

«Ми – покоління самоучок, яким подобалося перекладати деякі твори ще в школі й прочитувати їх у власній мові. Ми починаємо перекладати, бо живемо в світі з набагато більш стертими кордонами. Здебільшого молоде покоління перекладає з англійської мови, яку вчили в школі. Спочатку переклад – вимушений процес, а потім ти втягуєшся в нього, він захоплює тебе і стає ніби наркотиком. Молоді перекладачі вносять в переклад свою мову, подекуди використовують інтернет-жаргон, жжизми, нові слова, які тільки приживаються й, імовірно, не приживуться, але ми живемо серед них, вони насичують наш світ і їхнє використання правомірне».

Стронґовський про відмінності українського перекладу та значущість перекладу:

«Хронологія українського перекладацтва – це віник, причому такий старий, подертий: старше покоління, середнє і зверху там молодші – відщепенці. Говорити про підходи до перекладу й актуальність його потрібно у зв’язку з тим, яку літературу ми перекладаємо. За останні двадцять років в літературі з’явилися нові жанри, які доти в Україні не існували. Джек Керуак публікувався у «Всесвіті» в перекладі Марії Габлевич наприкінці 1980-х років, але сьогодні Керуака переклали б по-іншому.

Багато сказано про приватний досвід тексту, коли перекладач осмисилює оригінал і збагачує власну культуру. Але чого все-таки ми, перекладачі, працюємо: ми ж не лише самозбагачуємося, але й робимо внесок у культуру загальну. Якщо з’являються нові тексти, у нових поколінь з’являється можливість зростати з ними. Я почав перекладати тому, що з’явилися тексти, які я хотів зробити фактом української культури».

Записав Олексій Гавриленко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe