Новини

Навіть після минулого 120-ліття Бориса Пастернака (10 лютого цього року) ведеться значна робота: готується видання його об’ємної переписки, філософських творів, а ще багато спогадів і статей про письменника публікується у періодиці, проводяться меморіальні зустрічі й вечори.

З Україною Пастернака пов’язує багато речей. Його батьки походять з Одеси. Сам він дуже любив Київ (по вулиці Чапаєва на будинку № 9, де він проживав деякий час, два роки тому було встановлено меморіальну дошку); відпочивав в Ірпені. Пастернак чудово переклав російською мовою «Катерину» Шевченка, «Мойсея» Франка, лірику Тичини й Рильського.

Нещодавно син письменника, Євген Пастернак, дав красномовне інтерв’ю газеті «Известия-Україна». Я звернув увагу на дві позиції, на яких акцентує Євген Пастернак. Він говорить: «Я взагалі пригнічений падінням суспільного смаку. Про це зараз багато говорять, та варто увімкнути телевізор або радіо, як в очі і вуха лізе всяка погань із найрізноманітніших тем. На жаль, це зачіпає і те, що робиться навколо імені й репутації мого батька. Хоча він користується заслуженою славою і вже класик. Наприклад, Жаклін де Пруайяр, яка на Чеховській конференції робила доповідь про найбільш глибокі погляди на людську долю, поставила його в один ряд з Толстим і Чеховим. Все це добре і природно. Але в читача є необхідність фільтрувати» [Переклад з російської – О. Г.]. Справді, сама творчість Бориса Пастернака носить у собі справжню естетику, тому залишається вічною і без занесення її в якісь програмні списки.

Далі син письменника говорив на злободенні теми: «Музей Пастернака – це державна установа, філіал Літературного інституту. Але в самому Передєлкіно твориться казна-що: забудували поле, на яке дивився Пастернак з вікон своєї кімнати, коли писав. Йде мова про відбирання частини ділянок багатьох письменницьких дач. Правда, поки про Пастернака розмови не було, але на передєлкінську природу й заповідник російських письменників наступає місто. Поле забудоване потворними котеджами, проводять водопровід, каналізацію і інше устаткування. А так, коли у нас відсудили сторожку при дачі Пастернака, то сім’я мого покійного брата стала займатися музеєм, а я – його літературною частиною. Суміщати ці речі поки не виходить» [Переклад і виділення – О. Г.]. Масштаб проблеми гірко дивує і вражає. Зверніть увагу: під забудовою опинилося поле, на яке дивився Пастернак, – його також варто відносити до місць, пов’язаних із письменником. От як ведеться робота в ювілей Пастернака: на його музей веде наступ урбанізація.

Отже, естетика потребує не тільки фільтрації, а й особливої охорони від запопадництва. Можливо, колись вона перетвориться, як і селище письменників у Передєлкіно, на заповідне місце.

.

Олексій Гавриленко