2 квітня у концертному залі Бенаройа-Голл в Сіетлі (штат Вашингтон) відбулася зустріч із всесвітньо відомим письмеником Нілом Ґейманом, в межах його американського туру презентації книжки “Norse Mithology” («Скандинавська міфологія»). Літературний оглядач Олександра Орлова побувала на зустрічі.

Якщо ще десять років тому зустрічі Ґеймана із читачами відбувалися в затишних книгарнях, то сьогодні про таке годі й мріяти. Послухати й побачити популярного в усьому світі письменника прийшло близько двох тисяч людей. Утім захід передбачав і більш камерну розмову, а також автограф-сесію. Слід віддати Нілові належне — він майстерно комунікує як із дрібкою прихильників, так і з натовпом, активно залучаючи свій талант сторітелера та природну харизму.

Формат заходу передбачав авторські читання й відповіді на запитання глядачів. Виходу Ґеймана на сцену передувало коротке вступне слово одного з організаторів зустрічі, який вдало відмітив, що якби Ніла Ґеймана не існувало, нам слід було б його вигадати, і що завдяки дитячим книжкам автора — «страшним, безглуздим, кумедним та неймовірно прекрасним» — у книгарнях і бібліотеках з’явилася цілковито нова жанрова полиця.

Читайте також: Ніл Ґейман. Небудь-де

Зрештою, під бурхливі оплески на сцені з’явився сам автор — високий і стрункий, із копицею темного кучерявого волосся, припорошеного сивиною, у традиційно чорному вбранні (інших кольорів в одязі Ґейман не визнає). Зауваживши, що Сіетл — останнє місто в його турі, автор повідомив, що хоча цей захід має бути присвячений новій книжці «Norse Mithology», однак загалом він буде не стільки про неї, скільки про людей, відчуття, шляхи й творчість, і що він намагатиметься відповісти на більшість питань з записок від глядачів і прочитати потроху з різних збірок.

Що стосується, власне, «Norse Mithology», то ідея створення своєрідного переказу й переосмислення історій зі Старшої Едди належала не самому автору, а одному з редакторів американського видавництва W. W. Norton & Company, і була озвучена ще 2008 року. Ґейману вона припала до душі, однак до основної роботи він не брався досить довго, хоч і робив певні нотатки та збирав матеріал. На щастя, видавець був вельми терплячий та нагадував про себе не частіше, ніж раз на декілька років. Нарешті, наприкінці минулого року, Ґейман надіслав текст редактору, і вже у лютому 2017-го книжка вийшла як у друкованому вигляді, так і в аудіоформаті, озвученому самим автором).

Іще до виходу книжки з друку, завдяки попереднім замовленням, «Norse Mithology» потрапила в списки бестселерів і дотепер залишається серед лідерів продажів. Коли в автора запитують, чи передбачав він такий успіх, він жартує: «Якби передбачав, написав би її значно раніше!».

Талант Ґеймана-оповідача не поступається талантові Ґеймана-автора: Ніл артистичний, іскрометний на рівні розмаїття інтонацій та пауз, тож не дивно, що його читання мають великий успіх. Аудиторія слухала автора затамувавши подих, вибухаючи сміхом та оплесками під час особливо емоційних фрагментів. Схоже, і Ґейман мав утіху з реакції глядачів, оскільки читав ще досить багато і безумовно натхненно, обравши свої улюблені твори зі збірок «Trigger Warning» (Обережно, тригери) та «Fragile Things» (Тендітні речі). Це були мініатюри: «Other People» (Інші люди) і «The Day the Saucers Came» (День, коли прилетіли тарілки), поезії «In Relig Odhran» (На кладовищі Святого Орана) і «Making a Chair» (Як я склав стілець) — остання звучала на біс.

Крім того, Ґейман прочитав загальноулюблену «October Tale» (Жовтневу казку), з циклу  «Каледар історій» — досить незвичайного проекту, до якого були залучені користувачі Твіттера. Щомісяця Ґейман пропонував Твіттер-спільноті відповісти на тематичні питання й виплітав із найцікавіших відповідей фантастичні сюжети. Так були створені дванадцять чарівних історій — по одній на кожен місяць, включно із «Жовтневою казкою» — про джина і самотню дівчину, котра не мала особливих побажань.

Що стосується запитань глядачів, то вони перетворили захід на своєрідне колективне інтерв’ю.

Це правда, що ви уявляєте всіх нас у нижній білизні? 

Н.Ґ.: Серйозно? Усіх вас? Нііі. Я таким не займаюся. Чесно. Не можу сказати, що в мене ніколи не було страху сцени і великої аудиторії. Був, та ще й який. Але в мене були й роки практики: багато сцен, безліч людей. Досвід і відсутність страху формувалися поступово. На презентацію моєї першої книжки прийшло шість чоловік. Це було страшно. Потім — дванадцять. Це був жах! Згодом мене запросили в клуб шанувальників фантастики. Аудиторія налічувала 25 глядачів, і це був бентежний, химерний, моторошний досвід. А потім… Ну, ви знаєте, глядачів ставало більше. Я звикав. Сьогодні вас тут не менше двох тисяч, але я вас не боюся… Коли щиро, оті двадцять п’ять шанувальників фантастики були набагато страшніші.

Можете підказати адреси книжкових крамниць, де ви таємно підписуєте свої книжки? (Ґейман відомий такою своєю звичкою – Авт.) 

Н.Ґ.: Ні, оскільки вибір вельми випадковий. Я підписав чимало для місцевого магазину The Elliott Bay Book Company, а ще часто залишаю автографи в книгарнях аеропортів.

Читайте також: Видавці, письменники і перекладачі про новинки фантастики

Чи бувають у вас творчі кризи і як Ви їх долаєте? 

Н.Ґ.: Я не вірю у творчу кризу як таку. Це щось, що, на думку авторів, звучить краще й романтичніше, аніж «я застряг». Фактично йдеться про події, які поза вашим контролем, наче якісь письменники-боги зібралися гуртом і прокляли вас, і все, що ви можете тепер робити, — це кричати «на жаль»! Для мене «застрягання» на одному фрагменті твору вирішується перемиканням на інший фрагмент, інший твір, іншу діяльність, переглядом того, що вже зроблено — найчастіше в результаті ти знаходиш «щось», що вибило тебе з колії. Виправиш його – і можна рухатися далі. Утім усе індивідуально. У мене немає рішення всіх проблем, але якщо ви пишете, будьте вимогливі перш за все до себе й до того, що ви створили.

Ви читаєте свої книжки маленькому синові? (У Ніла Ґеймана і його дружини, співачки Аманди Палмер, півторарічний малюк Еш – Авт.) 

Н.Ґ.: Авжеж, але ви знаєте, він ще такий маленький. Наразі я можу читати йому тільки про пригоди панди Чу (серія книжок-картинок «Chu’s Day» з ілюстраціями Адама Рекса – Авт.) — нам нещодавно надіслали всю серію з видавництва. Щоправда, тут є одна особливість: після кількох десятків, або й сотень читань одного тексту, чого від мене вимагає Еш (батьки маленьких дітей мене зараз зрозуміють, еге ж?), я починаю тихо ненавидіти цього ведмедя з його нехитрим досвідом та скромними пригодами. От де прокидається самокритика! (сміється) У нас іще все попереду!

Чи дотримуєтеся ви якогось графіка в своїй роботі? 

Н.Ґ.: Безумовно. Якогось. Якби не було графіка, «Norse Mithology» й досі була б у проектах. Дедлайни — це важливо. Про них не варто забувати, їх не варто ігнорувати, яким би крутим автором ви не почувалися. Вони ховаються з очей у темній коморі, але в один прекрасний день вискакують усі разом: «Привіт! Ми — дедлайни!» (ефектно вистрибує з-за кафедри). Не варто їм цього дозволяти. Ви керуєте ними, а не навпаки. Якщо вони збилися в купу, у вас не залишається влади над тим, що відбувається. Графік — це важливо. Утім я не можу сказати, що я досяг аж такого успіху в цій галузі.

Читайте також: Ніл Ґейман. Книга кладовища

Що Ви можете сказати про американців? Вони вас дивують? 

Н.Ґ.: Гм, якби не дивували, американські боги були б замешкані в якомусь іншому місці… Мене вражає те, якою різною буває Америка. Я багато подорожував — самостійно й у межах турів, багато бачив, багатьох зустрічав. Великі міста схожі між собою, але периферія — навіть не знаю: це крихітні замкнуті в собі всесвіти, дивовижні у власному розмаїтті, у своїй зворушливості або й потворності.

Мені пригадується одне містечко в штаті Вісконсін, де я був проїздом. На одній з вулиць стоїть скляний фургон, біля якого завжди юрмляться люди. На фургоні напис: «Найбільший брусок сиру за версією 1965-го року», а за склом усередині — ні, не він, а його копія — шматок мила відповідного розміру. І повсякчас захоплений натовп людей поруч… Так, у подібні моменти американці мене дивують.

У Вас є плани щодо телевізійних проектів? Скажімо, перетворити «Norse Mithology» на серіал? 

Н.Ґ.: Як ви знаєте, серіал «American Gods» стартує вже в кінці квітня, цього ж року вийдуть «Anansi Boys» на Бі-Бі-Сі — до обох проектів я маю певне відношення, але заглиблюватися в телевізійну сферу в якості сценариста наразі не збираюся. Надто багато ще не виконано, чимало дорослих і дитячих книжок не написано, задумів не втілено. Це той унікальний контент, який можу створити тільки я, оскільки мова йде про мої власні ідеї. А сценарії… є достатньо розумних і кмітливих хлопців, які впораються з цим не гірше за мене.

Коли у фіналі зал стоячи проводжав письменника оплесками й іще довго продовжував овації, Ґейман витримав паузу перед поверненням на біс: «Якщо глядачі звелися на ноги, — пожартував автор, — варто придивитися, може це вони не тебе шанують, а просто встали, аби скоріше втекти. Та, схоже, це не про вас. Дякую!».

Фото: neilgaiman.com, Олександра Орлова