Новини

У більшості публічних дискусій серед українських письменників, видавців і критиків є одна помітна риса: розмова дуже швидко переходить у скарги на сучасний стан речей (брак нормальних літературних агентів, застарілі теми, неможливість реалізувати щось нове та цікаве). Під час дискусії на Comic Con українській письменники, а саме Володимир Арєнєв, Олег Сілін, Макс Кідрук, Олександр Михед, скаржились на недолугість сучасних українських персонажів (яких у темі дискусії було названо реліктами та ендеміками) і шукали шляхи їх осучаснення.

Олександр Михед:

Важливим є не персонаж, а реальність, яка зображується у творі. І вже сама реальність впливає на тих, хто буде вирішувати конфлікт. Українська реальність є химерною і незрозумілою. І питання в тому, на скільки література та мистецтво здатні у сучасних обставинах переосмислювати її, на скільки в літератури є страх працювати з реальним матеріалом, а не з абстракціями.

Справжня література починається не в той момент, коли тобі пишуть: «Напиши про мою бабусю!», а коли тобі пишуть: «Ти написав про мою бабусю! Ти заглядав до неї в архів?», тобто коли ти створюєш персонажа, який торкає багатьох, коли читач каже: «Це моя історія».

Український мейнстрим має бути доповнений іншою літературною традицією. Молоді люди, які хочуть створювати якісну українську літературу, мають дивитись на західних авторів (Кінга, Геймана) і не забувати про імена типу Томаса Манна або Фолкнера. І поєднання цих двох традицій може стати вибухом радості.

Існує класична схема, коли письменник пише 7 років роман на Парнасі, тоді спускається з Парнасу на пегасі і віддає свій рукопис людям. Насправді ж ти нікому не потрібен, поки сам не почнеш просувати свій роман. В Україні працює, напевно, півтора професійних літературних агенти, які мали б володіти техніками «навіювання», але вони ними не володіють.

Макс Кідрук:

Мій найуспішніший роман «Бот» розповідає про українського програміста. Я навмисно вибирав українського героя, але вписував його в закордонну реальність. «Боту» не дали призове місце на «Коронації слова» тому, що журі подумало, що це щось злизане з закордону, що хтось просто переклав уривки маловідомих виданих в Америці романів і втулив туди українського героя. Це мене дуже образило.

Є думка, що роман буде класний, якщо він про козаків, село і УПА, навіть якщо він паршиво написаний. І видавці підлаштовуються під цей тренд.

Треба створювати нового сучасного героя так, як робив Фіцджеральд, так, як робив Хемінгуей. Не обов’язково в Україні, не обов’язково українця. Наприклад, «Старий і море» – це історія не про американця. У цьому наш шанс створити сучасну українську літературу, якою будуть пишатися.

Читачі не є хороші чи погані. Вони просто є. Проблема лише з письменниками. Якщо читачу щось не подобається, отже, ми не так пишемо.

Володимир Арєнєв:

Суспільство не проговорює важливі та болючі історичні теми, воно проговорює шаблони. Козак, що намагається битись з москалями, ляхами, турками, – це не актуальна проблема. А уявіть козака, який був би злодюгою й відходив від канону. Якби, скажімо, Шевченко був упирем, суперменом і бився з москалями, а український слідчий шукав, хто вбиває туристів із Москви і виявляв, що це Шевченко. Слідчий і мусив би вбити цього упиря, але ж як можна, якщо це – сам Т.Г.Ш.?! Ясна річ, що це жарт і треш; але я це до того, що наші класики насправді існують немов би поза сучасною літературою, вони абсолютно неактуалізовані

Не існує традиції читання зарубіжних сучасних текстів не лише читачами, але й письменниками. Деякі імена для авторів нічого не важать, хоча ці тексти не просто виходять величезними тиражами, але були поворотними і після них не можна писати так само. Не можна писати фентезі після Мартіна так, як це робили до нього. Робота письменника – це не просто вигадування історій. Традиційно вважалось, що письменник – це людина, до якої прийшла муза. Проте є ремісничі речі, які треба знати.

Олег Сілін:

Я читаю багато творів молодих авторів, які надсилають їх на конкурс фантастичних оповідань «Зоряна фортеця». На перший конкурс нам надсилали твори, які було б логічно вмістити в середину 50-60-тих років. Зараз, майже за 7 років, ми, здається, дісталися до нового тисячоліття. І це добре.

Герой, якого обирає автор, застряг у минулому. Це може бути капітан космічного корабля Кірк, але такий, ніби його помістили в тексти Єфрємова. І тоді це вже не капітан Кірк навіть з перших сезонів «Star Trek». Але читачам, які оцінюють ці твори, подобається, що герой застряг у минулому.

Не існує конфлікту поколінь. Є коло письменників, читачів, видавців і розповсюджувачів. І дехто з них застряг у 80-их, а дехто живе вже в 2060-му. І колись всі ці системи стабілізуються на одному рівні.

Світлини Тетяни Калитенко й Світ фентезі