Новини

Як цікаво та приємно отримувати паперові листи, написані красивим почерком, оформлені різними візерунками та картинками. Сьогодні, коли ми вже стільки бачили проявів мистецтва, нас, здавалося б, уже не здивує нічого. Втім, листування не лише зберігає свою цінність, а й набуває нових форм – форм справжнього мистецтва. І перехід із паперового на електронне листування тут аж ніяк не стає на заваді.

Бо навіть електронні листи можна перетворювати на справжні концептуальні мистецькі витвори. Потрібно лише обрати зручніший для вас вид листування і дати волю фантазії. Та, передовсім, варто знати, яким чином спілкування за допомогою поштової скриньки перетворилося на цілий мистецький рух, який сьогодні зветься мейл-артом. Перша стаття із циклу матеріалів, присвячених мейл-арту, як і годиться, розповідає про історію цього альтернативного виду листування, який віддавна існує як самостійний мистецький рух.

Мейл-арт (англ. mail art) — це сучасний вид мистецької комунікації за допомогою класичної пошти, Інтернет-пошти та мобільного зв’язку. Сьогодні він є самостійним мистецьким рухом і поєднує все більше і більше способів комунікації та мистецьких течій: бук-арт, візуальна поезія, відеоарт, комп’ютерна графіка і навіть боді-арт.

Виник цей рух в середині 50-х років минулого століття з ініціативи американського художника Рея Джонсона. Він займався поштовою розсилкою своїх колажів зі списком адресатів, у якому були самі лише фантастичні, казкові персонажі. Реальними ж адресатами цих листів були як відомі художники, критики мистецтва (перш за все, американські), так і маловідомі художники із Північної та Південної Америки, Західної Європи та Японії. Кожен, хто отримував колаж, мав надіслати його далі, додавши до листа і свою творчість, або ж надіслати відправникові свій колаж у відповідь. Так утворилася ціла мережа митців, пов’язаних між собою за допомогою пошти. Граючись, художники та поети створювали на папері надзвичайно цікаві речі.

Спочатку Джонсон йменував цей рух словом «Мотікос» (Moticos). Це його власний неологізм, який приваблював Рея тим, що міг існувати в англійській мові одночасно як форма однини та множини із довільним наголосом. Тобто жодних рамок та шаблонів таке мистецтво, як і його назва, не мало. Проте, деякі правила все ж були й досі лишаються актуальними. Бувало, що художників навіть виключали зі списку адресатів за порушення цих правил.

Основні правила мейл-арту:

• у роботах мейл-артистів не допускається вияву та пропаганди насилля та неповаги до особистості у будь-якій формі;
• мейл-арт проекти здебільшого є некомерційними;
• бути мейл-артистом може будь-хто: на проектах відбір жюрі та оцінка робіт відсутні
• якість робіт, поданих для проекту, не обговорюється.

1962 року рух Джонсона дістав нову назву – «Нью-Йоркська школа кореспонденції» (New York Correspondence School), яку придумав друг Рея Ед Планкет і написав про це явище в один із найвпливовіших арт-журналів США. На той час існувала та була доволі модною Нью-Йоркська школа художників (абстрактний експресіоніст Раушенберг, де Кунінг, Ротко, Поллок та ін.), яку вигадана Планкетом назва ніби пародіювала.

Активно допомагали популяризували мейл-артівський рух художники із мистецького угруповання «Флаксус» (особливо Кен Фрідман). Вони значно розширили мережу адресатів, розсилаючи поштою великі списки художників та поетів, зацікавлених у маргінальних сферах творчості: альтернативні марки, штампи, бук-арт, візуальна поезія тощо. Рух став справжньою мережею спілкування за допомогою авангардних мистецьких засобів.

На початку 70-х років школа Джонсона «вимерла». «Смерть» мистецького руху сприймалася настільки серйозно, що Джонсон навіть надіслав лист до відділу некрологів «New York Times». Фактичною ж причиною такої «смерті» стало створення подібної школи з аналогічною назвою канадськими художниками. Та школа невдовзі відродилася під іще більш химерною назвою – «Університет Будди Рея».

1970 року Джонсон організував одну з перших виставок мейл-арту, де показав усі без відбору роботи, надіслані йому спеціально для виставки. Після виставки та як результат активної співпраці із «Флаксус» про мейл-арт почали писати статті в журнали, у 80-х роках вже вийшли друком перші книги про суть цього руху.

З 70-х років відомим став лозунг мейл-арту авторства Руджеро Маджі, італійського художника: «Мейл-арт використовує інституції у місцях інституцій проти інститутцій». Цей лозунг, а також заборона проявів насилля у мистецтві мейл-арту та його некомерційність, показували його демократичну природу і опозицію комерційному мистецтву. Рух мейл-артистів став побідним у своїх бунтарських настроях авангардних течій ХХ ст. – футуристів, дадаїстів та ін.

Мейл-арт об’єднав велику кількість креативних, вільних у своїх поглядах та готових до експериментування митців, утворивши навіть кілька самостійних арт-рухів всередині себе: наприклад, «неоїзм» та «арт-страйк» у 80-х роках. Учасниками мейл-арт руху були багато відомих художників: концептуаліст Он Кавара, Йоко Оно, Йозеф Бойс та засновник відео-арту Нам Джун Пайк, Енді Воргол. У деяких виставках навіть брали участь Пабло Пікассо та Сальвадор Далі.

На правах анонсу. У наступній статті ви побачите приклади мейл-арт робіт різних художників світу, дізнаєтеся про музей мейл-арту та матимете змогу переглянути відео-ролики про цей чудернацький мистецький рух.

Текст: Євгенія Гринь
Зображення: «Черновик» http://www.chernovik.org/