Без розділу

День перший, 13 серпня

10:00

Холодний Франківський вокзал, Максим Кідрук з табличкою «Літшкола», я – зі списком майбутніх лауреатів Нобеля. Чекаємо. Поступово збираються вони. Червоніємо, боїмося глянути одне одному в вічі, вітаємось, записуємось. Усі прийшли вчасно, сідаємо на автобус – пункт призначення село Яблуниця. По дорозі показую гору, на велась перша «наметова» літшкола. За вікном дощ, усі раді, що їдемо на базу.

13:00

Прибуваємо вчасно. Нас зустрічають наші, друга частина оргкомітету, що виїхала на день раніше, щоб все підготувати. Підйом на гору з валізами, і от вона – «Панорама Карпат», база, в якій продуктивно в освітньому плані, і не без творчості, інтриг та концентрованого здобування особистого досвіду проживемо 7 днів ми.

14:00-17:00

Селимось, обідаємо. Урочисте офіційне відкриття, тренінг по командотворенню, кожен розповідає, хто він, чого хоче, чому прагне навчить, що вже вміє.

17:00

Перша лекція, яка відкриває захід, – «Проектування літературної кар’єри» від Максима Кідрука. Слухачі не бояться задавати питання і не погоджуватися, – приємно.

За словами Кідрука, успішний письменник – це той, який «живе» зі своїх гонорарів за книжки, а значимість його досягнень визначається кількістю читачів.

«Треба щось робити для того, щоб вашу книжку знайшли і прочитали. Існує міф, що свою книжку не треба піарити самому, бо ми ж «культура», і не якісь сирки продаємо, але це не правильно», –  зазначає письменник.

Також під час лекції Максима Кідрука учасники Літшколи виводять своєрідну формулу успішності книги: це має бути цікава історія з «національним сюжетом» та інтернаціональною проблемою.

19:00 – до ранку.

Вечеряємо і йдемо знову відкривати літшколу. Неофіційно. Капусняк вдається, до ранку майже всі стають друзями.

День другий, 14 серпня

8:00

Підйом на руханку та сніданок, не зважаючи на те, скільки годин триває загальна ніч.

9:00 – 18:00

Освітню частину відкриває лекція Завена Баблояна, присвячена книжковому ринку України.

«Епоха великих книгарень та універсальних смаків минула – до того ж, дуже швидко, не може бути книжок, які подобатимуться усім. Виникають і виникатимуть своєрідні спеціалізовані книгарні, які знатимуть, чим цікавляться їхні читачі, а особистий контакт покупця і продавця гратиме чималу роль. Видавництво виступатиме ж не брендом, а радником. Майбутнє книгоспоживання в цілому за оціночними системами, де читач дає «бал» книзі і на його думку спиратиметься покупець. Книга – специфічний товар, цінність якого можна уявити після споживання, таких товарів зараз намагаються уникати», –  ділиться своїми думками Завен.

Опісля перемивання кісток книжковому ринку –  брейн-шторм «Якими вміннями і навичками має володіти сучасний письменник». Тут скажу одне:  має бути «надлюдиною» у мистецькому плані, яка постійно самовдосконалюється.

Далі лекція Максима Кідрука «Робота над авторським стилем». Насамперед Кідрук радить визначити кожному індивідуальну кількість годин для читання та писання і робити це регулярно, писати тільки про те, що ви знаєте, мати хорошу історію для читача, уникати беззмістовності типу речень «вона підняла брову», яку по суті й опустити не можна, бути готовими до конструктивної критики, на образи від недописьменників, які одночасно є критиками, звертати увагу не варто.

Після перерви на обід, Завен розповідає, як працює видавництво, усередині та ззовні – з автором. Почуте невдовзі перевіриться практичним завданням – «листом до видавництва», яке буде прокритиковане та прохвалене від «а» до «я».

18:00 – ранок

Вечеряємо, презентуємо загальну діяльність літклубу «Маруся» і починаємо відпочинок – граємо в літературну мафію, ганяємо чаї, спілкуємось, паралельно відбуваються літературі читання – найцікавіше. Тексти говорять за їхніх авторів, стає зрозуміло, хто є хто.

День третій, 15 серпня

8:00 – 13:00

Руханка-сніданок-лекції. Сьогодні у нас Андрій Любка, який непомітно робить так, що все життя літшколи починає крутитися навколо нього. Тема лекції поета: «Як самостійно «пробити вікно в літературну Європу». Одним з інструментів цього є стипендії та резиденції для літераторів.

«Під літературними стипендіями варто насамперед розуміти «стипендії-резиденції», їх можуть дозволити собі найрозвиненіші, найбагатші міста країн Заходу. Це коли автора забезпечують фінансами та місцем проживання (зазвичай це будинок якогось митця у минулому, мальовничий замок тощо), і він може повністю присвятити себе творчості. Автор має сприяти розвитку культури країни, яка дає стипендію, та культурному діалогу з країною, яку представляє письменник», – ділиться Любка.

Найбільш прихильні до українців Польща, Німеччина, Швейцарія, Австрія, дають подібні стипендії й Греція, Швеція, Італія, Франція, Прибалтійські країни.

За словами Андрія Любки, культурні інституції цих країн «зацікавлені в перебуванні молодих лідерів суспільної думки на своїх територіях, адже в недалекому майбутньому саме вони задаватимуть тон культури».

«Щоб отримати стипендію варто бути письменником до 35 років, звісно, не без значних успіхів у своїй сфері (видані книжки, участь чи кураторство культурних заходів або громадських ініціатив, премії, наукове звання тощо), мати добрі рекомендації від «своєї» та «їхньої» сторін, власний проект (що, власне, ви збираєтеся робити в країні, до якої їдете: писати частину роману, в якому фігурує певне місто, тому маєте достеменно знати перетини вулиць, архітектуру, звички жителів, і вам конче треба туди поїхати; видати збірку віршів – тощо). Головне – вміти грамотно оформлювати свої досягнення та цілі в документи та вчасно подавати їх на конкурс. Та все ж, щоб налагодити зв’язки, які посприяли б поширенню вашої творчості, з «тим» світом, не варто забувати й про стипендії для науковців, гранти», – розповідає поет.

13:00 – 19:00

Обід і довгоочікуваний Тарас Прохасько, слухають якого уважно і мовчки, адже він розмірковує про те чому письменник пише і як варто писати, щоб тебе читали.

«Література поділяється за намірами, які ведуть автора: «я пишу так, якою має бути книга», чи «я пишу так, як не має бути», наприклад, я відношу себе до останньої категорії письменників. Письменник має не робити так, як має бути, а робити так, як хочеться. Література – це трансформація часу. Історичні реалії епохи, точні факти життя є вторинними у порівняні з ментальними моментами. Письменник не повинен описувати конкретні деталі, важливо вловити маркери часу, а не те, що швидко міняється. Літератор проживає час у своїх текстах, конденсує його у певному творі, а читачі проживають його за законами автора. Найважливіше з’ясувати свою мотивацію та знати, про що йдеться, коли берешся писати, треба усвідомлювати мету своєї літератури. Є люди, які пишуть, щоб полікувати себе, є люди, які борються з проблемами часу, є люди, які фізично відчувають, як минає час, вони записують все, що з ними відбувається, щоб втамувати біль від усвідомлення того, що вони також «минають», є люди, які відчувають свою відповідальність за те, що відбувається в світі і «кричать» своїми текстами, є просто оповідачі, а є також ті, хто просто гонять над всім, а насамперед над собою», –  каже Прохасько

На його думку, текст не зобов’язаний абсолютно точно передавати те, що є в голові автора.

19:00 – ранок

Буккросинг, літчитання, живе спілкування, чаї, мафія.

День четвертий, 16 серпня

8:00 – 13:00

Не встигли поснідати, як знову взялися до роботи, – творче завдання «Книга як проект» вимагає багато часу та віддачі. Ходжу базою, фотографую творчий процес, паралельно питають, чи вмію малювати котів і що думаю про геїв. За умовами, треба було з чистого листка придумати книгу: від змісту до обкладинки, ілюстрацій тощо; далі – написати листа до видавництва, представити проект, вкласти з ним договір, з’ясувати окремі моменти співпраці. Також придумати програму просування літературного продукту, де і як робити презентації, їхні фішки. Консультантом, порадником, критиком виступав видавець Завен Баблоян.

«Із найяскравіших ідей проектів найбільше запам’яталися: книги на туалетному папері, лозунг цього проекту – «Не просри літературу». Автори цього потенційного видання хотіли привернути уваги до проблематичності видавничого процесу як такого та вимираючого людського виду – читача. Інші учасники Літшколи дали книжкове життя віршам одного з учасників – “звіршам”(він пише для дітей, а герої його поезії – екзотичні тварини). Найрадикальнішим проектом була ідея книги, яка мала б розповідати про життя геїв», – розповідає Марія Придьма, організаторка. На думку видавця Завена Баблояна, усі проекти можуть бути втіленні в життя.

«Та все ж окрім оригінальності, епатажності ідей, не треба забувати про якість текстів та відчувати міру “гри”, адже на виході ми можемо отримати неякісний сарказм, а черговий стьоб, гон, чого і так в сучукрліті багато, тобто насамперед усі проекти мають бути цінними у літературному плані», – додає Баблоян.

13:00 – 19:00

Обідаємо і знову до справи. Після творчої частини дня, лекції читає Лариса Денисенко. «Авторське право вмикається як сигнал захисту, коли у повітрі починає пахнути грошима», – стверджує письменниця і одночасно професійний адвокат. Денисенко радила молодим письменникам прискіпливо ставитися до договорів, які пропонують видавництва, так званих «типових договорів», зазвичай у них йдеться про передачу авторських прав на твір видавництву без термінів.

«Наприклад, якщо вам запропонують екранізувати ваш роман, а видавництву не сподобається режисер, – кіна не буде. Тому варто підписувати угоду максимум на 5 років і ретельно узгоджувати елементи співпраці: від того, яка буде обкладинка, до того, коли і де будуть презентації. Також не варто укладати угоди, за якими ви маєте писати по 2 романи на рік, протягом певного проміжку часу, яким спокусливим не був би аванс наперед. А також варто  узгоджувати «роялті» – відсотком від продажів», – ділиться Денисенко.

19:00 – ранок

Літературні читання, живе спілкування, філософські розмови.

День п’ятий, 17 серпня

8:00 – 19:00

Протягом дня виконуємо ритуали, які треба для підтримання загальножиттєвих функцій організму, а день обіцяє бути цікавим: лекції Мар’яни Максим’як про відеопоезію, Юрка Іздрика – про написання короткої прози й піар молодого автора, Грицька Семенчука – про організацію літературних фестивалів… Першою освітню частину дня починає Мар’яна, випускниця Літшколи 2011 року, а цього року – уже лекторка.

«Відеопоезія – синтез відеоарту, який дозволяє представити текст через візуальне навантаження, і ввести читача/глядача у певний стан, який би сприяв розумінню змісту віршу. Відепоезія сприяє розширенню аудиторії споживачів сучасного мистецтва. Та варто пам’ятати, що вона може, як підсилити текст, так і перекрити.        З віддачею підходьте до створення відео, звісно, можна обмежитися телефоном і власним декламуванням, та все ж не лінуйтеся знайти режисера, хай це буде навіть студент відповідного вишу, монтажника, підберіть музику. Озвучувати може автор, а можна підібрати диктора», – розповідає Максим’як.

Також Мар’яна повідала історіографію цього явища в Україні. Що робити з продуктом потім? Звісно, найголовніше, – показувати, а для цього існують безліч українських та міжнародних фестивалів – «гугл вам на допомогу», як кажуть у народі.

Після Мар’яни чекали на Іздрика і Семенчука.  Як виявилось, у «хрещеного батька» сучасної української літератури переддень був ювілей – півсотні років прожив він на цій землі, через цю гарну причину він дуже запізнювався на Літшколу, але порадував тим, що по дорозі, йому й Грицьку прийшла хороша ідея: провести концерт гурту «drumТиатр» для учасників дійства. Тому декілька годин настрій слухачів наповнився загальним ниттям «коли вони приїдуть?», а хто не сумував, – той пішов у гори.

До вечора всі збіглися, Іздрик і Григорій приїхали. І почалося… Замість лекції про прозу та піар авторів, Юрко розповів про більш традиційну форму презентації текстів – декламацію, про те, якою вона має бути і на що варто звернути увагу, адже все геніальне – просто.

Іздрик радив звертати увагу на таке: «Перша і головна річ, над якою мають працювати молоді поети – це артикуляція, виразне читання слів, літер, складів, тобто фонетична проблема справи. Також варто додавати театральності, музики виступу. Треба створювати енергетично-звуковий простір, у якому усім було би комфортно».

Щодо змісту, письменник зазначив, що не всім дано писати шаманістькі тексти, які будуть звучати як заклинання, типу «ми с тобой не пара, не пара, і у нас запара», але все ж варто приділяти увагу римам, словам, щоб вони «співалися». Від теорії перейшли до практики – виступ «drumТиатр» став прикладом того, як треба «промовляти», презентувати власні вірші/тексти/поезії, щоб їх чули.

19:00 – до ранку

«У нас що типу випускний?», – чую від однієї з учасниць. Типу да, думаю собі в голові. Адже насправді – все. Школа закінчилася. Зараз буде неофіційне закриття, дискотека, а завтра сертифікати, фотки на пам’ять та обіцянки писати. На цім і закриємо цей день.

День шостий, 18 серпня

9:00 і до колись

Їмо, пакуємо речі. Урочисте вручення сертифікатів, розповідаємо про спонсорів – загальна рефлексія від учасників.

Кажуть, що було кльово, тільки їсти давали малувуто, хтось стверджує, що культура його міста, в яке вони повернуться – врятована, комусь було мало 24 годин у добі, у когось обрив запоя, та загалом всі задоволені. І от Франик, звідки все почалося.

Ольга Гончар, спеціально для «Читомо»

Фото Світлани Яців