Новини

Збирають і визначають найкращі урожаї української книжково-видавничої ниви і «Книга року» від Форуму видавців, й щороку скандальний рейтинг від Констянтина Родика, або ж один із найдорожчих, а тому один із найприємніших ВВС-рейтинг, і певним чином Шевченківська премія.

А ще стало модною тенденцією визначати найкращі видання на щонайкожній книжковій виставці, на сторінках читомої спеціалізованої і не надто періодики (до прикладу, переможців неодноразово обирав «Кореспондент»), а також іноді зважаєш на різносортне опитування, запроваджене останнім часом на багатьох Інтернет-порталах. Всі вони мають різну кінцеву мету – відзначення видавців, авторів, актуальності піднятої проблеми. Проте відверто сказати своє «фі» й визначити книжки-невдахи насмілились тільки експерти «Літакценту», запровадивши номінацію «Золота булька».

І хоч рейтинг за своїми плечима має тільки 2 роки стажу й відносно невелику кількість номінацій (аж 3), інтрига церемонії заманила до залу книгарні «Є» справжніх знаменитостей книжкового ринку й навіть пристойну кількість, як на книжкові події, представників ЗМІ. Був відчутно, що експерти, а це Євген Баран, Яна Дубинянська, Віктор Неборак, Василь Пахаренко, Роксоляна Свято, Олександр Стусенко й Володимир Панченко, не просто гортали видання, а таки читали.

///

////

У номінації «Художня література» у фіналі зійшлись психологічний роман про родинну відчуженість Людмили Таран «Дзеркало Єдинорога», нова збірка поезій Тараса Федюка «Горище» і друга книжка з історичної трилогії для підлітків Володимира Рутківського «Джури-характерники». Живі, часом мислячі, часом розгублені чи небезпечно веселі живі статуї золотавого відтінку допомогли ведучому й головному редактору «Літакценту» Володимиру Панченку представити трьох книжкових претендентів.

Після символічного розривання конверту всі могли дізнатись, що переможцем став підлітковий роман про козаків-характерників. А Володимира Рутківського, себто автора, нагородили нарцисом, фірмовим дипломом і 5 тисячами гривень – саме стільки пожертвувала для такого діла книгарня «Є».

///

///

Номінацію «Гуманітаристика» цього року перекваліфікували на «Літературознавство». Першого претендента на премію – збірник досліджень про українську поезію Володимира Моринця «Оксимирон» – журі відразу дискваліфікували. Адже насправді книжки ще й у продажу немає, а експертам вдалось дістати лише сигнальні примірники, тож, «Оксимирон» краще розглядати у контексті 2010 року.

Тож, на фінішній прямій опинились дві інші претендентки – дослідження «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби» Романа Піхманця, та «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» Євгена та Оксани Нахліків.  Солодкаво-соромливі романи Куліша, який коханцем був не вельми вдалим, подружжя Нахліків описали документально, присмачивши все унікальними архівними відомостями й розкішними коментарями. Не менше часу в архівах провів і Роман Піхманець, зачепивши психологічний, політичний і, найширше, літературний аспекти, аналізуючи постаті Франка й Стефаника.

Володимир Панченко поцікавився в автора, чи справді Великий Каменяр залишав «малим намісником своїм» майстра психологічної новели. «Я не зовсім приставав до тієї думки, але коли почав більше заглиблюватись, то справді так було. – погодився дослідник. – Стефаник не знав спочатку, як сприймати ці Франкові слова.

Бо, уявіть собі ситуацію, коли невідомого нікому автора, який видав всього 7 невеличких оповідань на той час, небагатий на похвалу Франко називає надзвичайно талановитим. Стефаник був розгублений трошки, не знав, чи вірити, чи не вірити». Віктору Небораку, який взяв слово від експертів, дослідження приглянулось відсутністю стереотипних реверансів перед нашими великими класиками. Проте сам письменник-експерт  реверанс перед Романом Піхманцем зробив, з серцем пригадавши його допомогу із поселенням до аспірантського гуртожитку.

//

…

Щоб дізнатись про володаря антипремії довелось у прямому сенсі луснути золоту метрову кульку, яку внесли до залу позолочені статуї: саме у ній крилася найбільша інтрига церемонії у вигляді записочки. Тож, цьогорічною булькою став черговий роман харківської сценаристки-письменниці Люко Дашвар «Рай.Центр». Як і минулорічна переможниця у цій номінації (а нею стала Ірена Карпа з романом «Добло і зло»), Люко Дашвар на вручення антинагороди не прийшла, та й з експертною оцінкою категорично не погодилась. Натомість журі роман назвали «кепським літературним милом», у якому відчувається рука кіносценариста-знавця секретних прийомчиків «заманухи» до мила.

«Премія «Золота булька» – це не премія за найгіршу книжку, бо в найгірших книжок є одна спільна риса: ми про них нічого не знаємо, – взяла на себе сміливість ганити видання Яна Дубинянська. – А тут ми маємо подію і комерційну, ця книжка має хорошу пресу, досить прихильний медійний розголос, навіть визнання літературних критиків.

Коли людині, яка має вишуканий літературний смак потрапляє до рук ось така книжка, вона її читає, звичайно, не отримує читацького задоволення. Але вона не може  не бачити абсолютної стилістичної безпомічності цієї книжки, композиційних ляпів, логічних, не сумісних взагалі з здоровим глуздом». Так ми стаємо свідками підмини справжнього на недосправжнє. Перевтілення відбувається приблизно за такою формулою: попса – наша українська попса – наша українська популярна література – наша українська якісна популярна література – наша українська якісна література – наша українська література.

///

…

Щодо іншої претендентки на «Золоту бульку», то нею стала розпіарена різнобічно й не в найліпший спосіб – «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка. Залом ходили чутки, що книжку номінували за два дні до проведення церемонії. На думку експертної комісії, автор роману дуже легко зіскакує з психологічних складних моментів у збоченство. Володимир Панченко відразу відхрестився, що ніяких дружніх угод із моральними комітетами «Літакцент» не укладав», бо оцінювали жінку-мрію Ульяненка виключно за літературну цінність.

,,,

///

Щоб планка цієї літературної цінності не знижувалась, а навпаки, підтягувала смакові рецептори у читачів, у недалекому майбутньому «Літакцент» започаткує нову книжкову серію «Бібліотека Літакценту». До неї входитимуть не тільки варті уваги книжки-переможниці, але й твори гостей із закордоння, знакові речі для української літератури. А також літакцентівський головред заінтригував приїздом до України цікавих іноземних гостей письменницького формату вже навесні. А до весни вже недалеко.

huha.mohovynka