Новини

Нещодавно у Львові в арт-кафе «Квартира 35» відбулась відкрита дискусія «Українська мова латинкою: так, ні, можливо?». Модератором заходу був Олег Хавич. Учасниками обговорення стали сучасні українські письменники Андрій Любка та Іван Лучук, художник Володимир Костирко, журналіст Орест Друль та музичний критик Юрій Зелений. Всі вони прихильники повернення до латинського правопису, дослідники та активні пропагандисти латинізації письмової української мови. Організатор зустрічі ? громадська організація «Інститут Західно-Українських студій».

Хоча проблеми латинізації української абетки не достатнім чином висвітлені і популяризовані в суспільстві, проте на дискусію прийшла доволі велика кількість охочих взяти у ній участь. Під час дискусії було зазначено, що нагальна потреба в латинізації алфавіту пов’язана з процесом входження України в Європу.

«Зараз відбувається процес євроінтеграції, – зазначив Андрій Любка, – це напряму пов’язано з питанням оформлення документів, яке відбувається саме латиницею. Наприклад, написання мого імені, скажімо, польською, викликає певні складнощі. Наш сучасний правопис латинкою настільки спотворений, що при оформленні документів польською і при зворотному перекладі українською моє ім?я звучить вже не як Андрій, а як Андріі. Тобто виходить, що документи належать вже зовсім іншій людини. Знання латинської абетки та її відповідність українській дозволяє нам вирішити це питання».

Опоненти прихильників такого правопису кажуть, що перехід на латинську абетку може викликати певні складнощі в плані набору тексту. Адже треба розробляти відповідне програмне забезпечення, робити нову клавіатуру. На що майже всі учасники зазначали, що «проблема комп’ютерного набору тексту латиницею несуттєва, адже існує велика кількість програмних забезпечень, які дозволяють розробити власний варіант набірниць із латинськими літерами».

Головна проблеми полягає у тім, що немає стандартної абетки, немає уніфікації в позначенні таких букв, як г, ґ, х, щ, ч. Також складнощі викликає позначення подвійних звуків (дж, дз). Тобто питання приведення звуку до звуку та позначення на пом’якшення і м’якість залишаються відкритими.

Олег Хавич та Юрій Зелений представили свої варіанти української латинки, які, втім, суттєво відрізнялися. Вони зійшлися на думці, що одну кириличну букву потрібно замінювати на одну латинську, що всі букви мають відтворювати українські звуки, літери мають бути легкими і чіткими у рукописному написанні, діакритика повинна бути мінімальною або й узагалі відсутня. Проте кожен мав своє уявлення щодо найдоцільнішого і найчіткішого способу відображення українського алфавіту. Зокрема, Хавич уклав проект абетки, у якому всі літери запозичені з латинської мови. Він наголошував, що найбільш зручним для майбутніх користувачів латинки буде використання звичної клавіатури без додаткових літер. Натомість Юрко Зелений у своєму проекті частково запозичив літери з польської і чеської абеток. Він зазначив, що найважливіше – це досягти оригінальності та неповторності української латинки.

Після презентації проектів учасники обговорювали чи не найважливіші питання усієї дискусії – яка мета переходу на латинську абетку та на яку реакцію можна сподіватися від громадськості. Адже кирилиця – це традиція, це сакральне явище для українців, від якого вони не мають намірів відмовлятися. Саме тому своєю метою учасники зустрічі визнали не повний перехід, а лише часткову альтернативу для української мови.

Хавич висловив думку, що у разі запровадження латинки, дітей з першого класу потрібно буде навчати двом абеткам: кирилиці й латинці. А зважаючи на велику кількість російськомовних жителів України, латинку потрібно буде запровадити і для них.

Відкритим також залишається питання масової потреби в латинізації української абетки. Тобто, наприклад, у галузі документознавства це питання є актуальним у зв’язку з політичною направленістю країни. Але чи потребують таких змін інші сфери – питання не з’ясоване.

Наталія Лозинська, Анастасія Козел