Новини

Літературна програма в PinchukArtCentre продовжує насичувати новими смислами й будувати нові концепції. Цього разу літературознавець, культуролог, доктор філологічних наук і завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Тамара Гундорова виступила з лекцією «Післячорнобильська бібліотека: від Карнавалу до Апокаліпсису». Чому саме Чорнобиль дослідниця бере за відправну точку у культурі і чи є вся «пострадянська» українська література так званою «післячорнобильською бібліотекою» – читайте у нашому матеріалі.

Початок руйнування соцреалістичної реальності

Чорнобиль став тою віхою, яка позначила початок розпаду радянської системи, ментальності, соціалістичної ідеї про вічну модернізацію, вічний поступ, планетарний рух до соціалізму, комунізму і так далі.

Для кожної родини ця травма також була визначною. Батьки починали забирати дітей якнайдалі, виникав страх невідомості перед тим, що ти їси або чим дихаєш. Після параду, присвяченому 1 травня, почалось остаточне руйнування соцреалістичної реальності, адже це свято видавалося абсурдним та злочинним. Разом із тим природа також виявилась ворожою: навколо буяла зелень, цвіли квіти, але до цього всього було страшно торкнутися, адже воно було заражене невидимою радіацією.

Відтак картина світу зруйнувалася. Чорнобиль приніс нову міфологію та естетику, посів у них значне місце. Вплинув він на культуру і зокрема літературу. Як реакція на травматичні події з’являється анекдот, що завжди був виявом андеґраунду. Це був макабричний, чорний, іронічний, гротескний гумор.

Чорнобиль як бренд

Чорнобиль в сучасній культурі розглядається в катастрофічному означенні поруч із Хіросімою, Освенцимом, Голокостом, Голодомором. І коли я назвала цей період пострадянської літератури «чорнобильською бібліотекою», то можна було почути такі зауваження, що ніби подібне використання трагедії, внесення її в естетичні рамки – злочин та приниження. Проте тут ми маємо справу із символами: якщо Освенцим –  травма війни, то Чорнобиль зіставляється із атомною травмою.

Нуклеарний дискурс в культурі та літературі – надзвичайно цікаве і важливе явище. Є дослідження, що розглядають вибух на Хіросімі як початок моди на атомне, на ядерну зброю, на образність, акумульовану цим вибухом. Існує думка, що Поллакові мазки на величезних полотнах – враження, яке на нього справила ця страшна трагедія. Серед дизайнерів на якомусь етапі виникла мода на атомний гриб, який можна було побачити на одязі. Так, в цьому є якась крайність, але ми розуміємо, що вибух і зброя пов’язані зі знищенням, а таке активне переживання безумовно відбивається в культурі та літературі.

Микола Рябчук: Сплеску вісімдесятників передував прихований літпроцес

Чорнобиль породжує іншу мову, бо разом із нуклеарною реальністю він є чимось таким, що неможливо осягнути. Бо як можна вказати на Ніщо, на знищення світу як такого? На цій підставі відбувається пошук нової мови. Спочатку це потрясіння, зафіксувала Світлана Алексієвич у «Чорнобильській молитві», намагаючись усунути голос автора. Бо коли говориш про такі страшні речі – будь-які узагальнення, будь-яка авторська присутність не лише зменшує травму, а й виступає в ролі кощунства. Ця книжка – записані розповіді людей, свідків, що пережили цю трагедію, зазнали безпосереднього впливу вогню чорнобильського апокаліпсису.

Ностальгія або пародія

Свого часу достатньо голосно прозвучала поема Драча «Чорнобильська Мадонна». Це дуже сильна поема, бо Драч теж відчув, що говорити прямо про цю подію дуже тяжко, тому автор почасти усувається. Фактично це колаж із образів, чужих слів, які переносять тебе із одного місця до іншого. Але як говорив Ліотар: у реалістичних формах травматичні події можна відобразити ностальгійно або пародійно. І тому будучи в темі соцреалістичній, Драч спускається до радянської символіки, риторики і дидактики. Він шукає винних, намагається вказати пальцем на винуватця.

Світлана Йовенко написала повість «Жінка у зоні», що зображує погляд жінки на територію, яка є чоловічою. Зі своєрідним мелодраматичним пафосом вона намагається зрозуміти, чому сталася ця трагедія. Вона вважає, що Чорнобиль відкриється їй як жінці, як чужинці, як іншій.

Карнавал під час апокаліпсису

Через відмову від соцреалістичного мовлення виникає пародійність, адже чорнобильська тематика потребувала іншого вираження. Це апокаліптичний дискурс, в межах якого послання має не тільки дійти до своїх читачів, але й збити його кулею, пострілом, ядерною зброєю. «Чорнобильська бібліотека» – спосіб говорити інакше про цю травму, яка виявилась пострадянською.

І досить символічним є народження Бу-Ба-Бу, які розгорнули в літературі нову культурну програму. Відбулася карнавалізація свідомості, що набула апокаліптичності. Романи Андруховича, якого можна назвати психоідеологом цього всього напрямку, висловлюють не лише радість рекреації, молодості, мовної гри. Завжди є тло у вигляді певної безвісті, темноти, тоталітаризму. Цей карнавал, який стверджували бубабісти, – спроба вибратися з-під мошкари радянської людини через гру маски, жарти, богемний кітч, публічні перформанси.

До того ж, 80-ті роки знаменуються модою на Бахтіна, а саме із його роботою про Рабле та середньовічний карнавал. Він вводить поняття карнавалізованої свідомості як опозиції офіційної культури, як перевертання офіційних цінностей. Важливими є дві речі.

По-перше, карнавал – спроба знайти відчути лікоть іншого поруч із собою, потреба інтимного простору, який відвойовуєш і який так не тисне, бо поруч із тобою такі самі, як і ти.

По-друге, карнавальна реальність відбувається локальному місці.

90-ті: час малих дій, контрабанди і прориву літературної греблі

Пострадянський, постчорнобильський карнавал – це саме українська специфіка. Ані в Росії, ані в Білорусі, ані в країнах Прибалтики такого способу карнавалізації не було. Можна вважати, що це є наслідком бурлескної традиції мандрівних дяків. Саме тому можна стверджувати, що це все було необароковою грою. До цього всього додавалась техногенність, адже емблемою бубабістського карнавалу став «Крайслер Імперіал», машина як модернізована, американізована версія фалічного, сексуального.

Хуліган проти депутата-лауреата

Карнавал руйнував традиційний шкільний хрестоматійний образ українського письменника, який, не дай Боже, може бути нудистом, вегатеріанцем тощо (як-от, наприклад, Винниченко). 90-ті рр. розвивали поета депутата, лауреата, для якого вишиванка слугувала бронею. Цим образам протиставились поети-хулігани, які вийшли на вулиці, на сцену. Вони читали  поезію, співали, розігрували сценки і не боялись публічності.

Оце все надавало іншої атмосфери: молоді поети повернули до себе молодь, яка поступово українізувалась. Це було народження української богеми – сміливої, модної та дещо суперменської.

«Любіть Оклахому»

Якщо говорити про психотерапію, що відбувалась в карнавалізації, то існує ідея про різні форми прощання з минулим. Одна форма – це перегравання, програвання, повторювання ситуації. Це не зовсім прощання, а радше іронізування, яке все одно наділяє ілюзією визволення.

Друга форма – проробляння травми і конструювання іншого дискурсу. Інакше мислення, ковзання колами проблем і їх ментальне опрацювання вказують на вихід із цього простору.

Форма бубабістського карнавалу була формою прощання із учора, радянською ментальністю, канонічними образами. Що для карнавалістів було недопустимо – це радянська, дидактична, патріотична пафосність. Це все піддавалось висміюванню, наприклад, «Любіть Оклахому» Ірванця як іронічний варіант сосюрівського вірша.

Нова свідомість із лінгвістики

Але з’являлись і труднощі, бо маски, маскарад породжують роздвоєння, яке приховує реальне, центральне, справжнє. Проте всі ці постмодерністи, бубабісти, карнавалісти репрезентують інший тип мислення. І не можна сказати, що він аморальний чи богохульний. Це справді була спроба мислити по-іншому, вирватись за межі і знайти власне нове самовираження. Розвинути пізнання того, ким і чим ти є, пізнання тілесності (Забужко «Польові дослідження»).

Мовна гра, поліглосія – одна із ознак карнавалізації. І за бубабістів мова раптом стала живою, в неї прийшов сленг, лайка, іншомовні слова, суржик. Варто відмітити, що Рорті говорив про процес створення нової свідомості, який починається із лінгвістичної, мовної поведінки, а потім переростає у форми соціальної, політичної, культурної поведінки. І цей процес ми спостерігаємо саме у 80-90-ті роки.

Apocalypse Now

Назва доповідь «Від карнавалу до апокаліпсису» розділяє ці два поняття. Але насправді їх неможна відділити одне від одного, бо карнавал апокаліптичний або апокаліпсис карнавалізований. І часто апокаліптичність виникає саме завдяки маскам, їх появі, обміну. Якщо у Андруховича персонажі персоніфіковані і всі вони є ним самим, то це розпадання засвідчив Іздрик у «Воццеку». Апокаліпсис – послання, в якого є автор, який водночас говорить і про кінець світу, і про народження нової землі. І ми можемо побачити як народжується гра на стилістичному та граматичному рівні. Наприклад, Іздрик створює різні варіанти своєї реальності:

«Ми зустрілися (б) на березі, де дві ріки зливаються в одну (…)»

Читати можна із часткою б, або й без неї. Так витворюються різні варіанти дійсності, світу, де мова розпадається і народжується нова мова, нові стосунки, образи. Це дає підставу говорити про те, що чорнобильський текст, постчорнобильський карнавал використовує форми апокаліптичної образності. Він є текстом постапокаліптичним, адже апокаліпсис уже відбувся. Ба більше, відбулося навіть звикання й втома від нього, адже ми вже достеменно знаємо, як має відбуватися кінець світу.