Новини

Гренландія була terraincognita для європейців аж до відкриття у X столітті норвезькими вікінгами, які незадовго до того оселилися в Ісландії.

Арктичні народи населяли Гренландію задовго до відкриття острова європейцями, хоча перед прибуттям вікінгів острів знелюднів – предки сучасних інуїтів почали селитися на півночі Гренландії лише в XIII столітті. Інуїти – єдиний народ, який віддавна населяв Гренландію, проте у XVIII столітті Данія, скориставшись пріоритетом вікінгів, оголосила острів своїми володіннями і почала його колонізацію. Під час Другої світової війни Гренландія була відокремлена від королівства і зблизилася зі Сполученими Штатами й Канадою. Після закінчення війни Данія повернула собі контроль над островом, однак скасувала його колоніальний статус; Гренландія була проголошена інтегральною частиною Датського королівства, а в 1979 році отримала широку автономію у внутрішніх справах. Гренландія – єдине державне утворення, яке вийшло зі складу Європейського союзу, хоча і зберігає статус асоційованої держави.

Найбільший у світі острів не є країною «білої німоти» й на карті світової художньої літератури. А в останні десятиліття пробудження національної самосвідомості гренландців призвело до справжнього розквіту своєрідної гренландської поезії та прози. Своєрідної насамперед тому, що острів здавна розташовувався на перехресті двох культур ? європейської (скандинавської) і ескімоської.

Говорити про зародження гренландської літератури можна, починаючи з 1721 року, коли до Гренландії прибула місія норвезького пастора з Берґена Ганса Еґеде (Данія і Норвегія у той часбули єдиним королівством). На честь самовідданого пастора над Нуукською гаванню нині височіє бронзовий монумент – символ гренландської столиці. Створивши першу ескімоської абетку, Еґеде віддав усі свої сили справі освіти гренландців. У місіонерській діяльності з Гансом Еґеде змагалися члени німецької секти гернгутерів, що прибули до Гренландії на 20 років пізніше і зберегли свій вплив в країні до 1900 року.

Зусилля скандинавських і німецьких просвітителів з часом принесли суттєві плоди.

Вже в середині XIX ст. більшість населення Західної Гренландії вміла читати й писати.

Але протягом тривалого часу література Гренландії мала певні труднощі: система письма, введена першими місіонерами, була дуже недосконалою. Доба націонал-лібералізму, яка прийшла до Гренландії у середині ХІХ ст. разом із європейськими цивільними службовцями, стала початком розвитку ескімоської писемності та літератури.  У Гренландії почали відкривати семінарії, які тривалий час використовували гренландську мову для навчання (особливо данські та моравські семінарії у Ґотхобі у ХІХ ст.).

Видатний моравський вчений Самуель Петрус Кляйншмідт (1814-1886) розробив адекватну систему писемності для використання у новостворених освітніх установах. «Граматика гренландської мови з частковим включенням лабрадорського діалекту» побачила світ у Берліні у 1851 році.

У другій половині ХІХ століття у Ґотхебі почали працювати друкарні, власником однієї з яких був Самуель Кляйншмідт.

До цього література гренландською мовою друкувалася у Данії, Німеччині та Англії. Крім розробки символів для нової писемності, Кляйншмідт суттєво вдосконалив літературну мову. Народжений у Гренландії, він розумів не лише мову, а й душу інуїтів. Кляйншмідт уклав та видав гренландською мовою підручники з історії, географії, зоології тощо.

Надзвичайне велике значення мав його переклад Біблії, який він не встиг закінчити. Новий Заповіт було видано у Копенгагені у 1893 році, Старий Заповіт ? там же у 1900 році. Але ще за життя Кляйншмідта попередні версії, надруковані ним же самим у Ґотхебі, набули популярності з 1876 року. До цього існували лише деякі недолугі переклади певних частин книги. Біблія завжди мала значний вплив на літературу високорозвинених народів світу, не можна недооцінювати цього впливу і на сучасну гренландську літературу.

Нова національна література Гренландії відрізняється від давньоескімоського фольклору, що передавався від покоління до покоління у казках, переказах та піснях. Сучасна література має в поезії європейські рими та розміри, у п’єсах дотримується європейських технік та засобів. Художня література перебуває під впливом романтизму, що є наслідком літературної діяльності у попередньому столітті цивільних службовців-європейців, які знали гренландську мову.

Ескімоси дуже довго уникали переходу від усної літератури до письмової, віддаючи перевагу розповідям перед безпосередніми слухачами.

ХХ століття змінило життя гренландців. На зміну традиційному мисливству прийшли рибальство, сільське господарство тощо. Ці зміни вплинули і на розвиток сучасної національної літератури. У ній з’явилися почуття неспокою та невпевненості, що, з одного боку, викликали ностальгію за минулим, коли життя було нібито кращим та справжнім, а з іншого боку, з’явилися мрії про майбутнє, яке обіцяє стати ще більш захоплюючим. Як і раніше, імпульс до розвитку принесли з собою вихідці з континенту, цивільні службовці. На початку ХХ століття після десятиліть реакції у Данії національно-релігійний рух, ініційований данськими академічними колами Гренландії, відродив зацікавлення гренландською мовою та культурою.

Одним із дивовижних результатів цього стало написання напередодні Першої світової війни пісні nunarput («Наша країна»), яка стала національним гімном Гренландії. Автором є гренландець, пастор Хенрік Лундт, який вважається одним із творців сучасної гренландської літератури. До його спадщини входять вірші, що змальовують побут і фольклор гренландських ескімосів (книга пісень erinarss?tit), дидактичні вірші (Лунд писав їх для дітей і використовував на уроках в школі), релігійні гімни (tugsiutit).

Незважаючи на спроби Данії впливати на культурне життя інуїтів, національна література продовжувала розвиватися у белетристиці. Гренландці отримували вищу освіту на батьківщині у коледжах та семінаріях, деякі з них продовжували навчання у Данії. Ці «вершки» інтелігенції створили нову літературу, в якій європейська культура зустрілася з ескімоською та місіонерською. Форми, засоби та техніки сучасної літератури запозичені у Європі, але зміст має національний ґрунт.

Першими дослідами художньої прози були дві політичні повісті: «Сон» М. Сторха (1914) і «Трьохсотий рік після прибуття Ганса Еґеде до Гренландії» Ауго Люнге (1931). Повість Сторха в основному автобіографічна, за винятком останнього розділу, де автор переносить читача в 2105 р. (звідси назва повісті).

«Знайти себе» молодій гренландській прозі вдалося в історичному жанрі з появою повістей «Тумарсі» (1934) Фредеріка Нільсена і «Воля незримого» (1938) Ганса Люнґе. Сюжет повісті «Тумарсі» заснований на достовірних подіях з життя маленького селища в Західній Гренландії, що відбувалися у середині XIX століття. Фредеріку Нільсену вдалося правдиво описати важку працю гренландських чоловіків і жінок, існування на межі людських можливостей, і разом з тим, їх складне, напружене духовне життя.

Незвична історія повісті Ганса Люнґе «Воля незримого». Близько трьох десятиліть вона поширювалася серед гренландців тільки в машинописному вигляді (деякі екземпляри рукопису зберегли власноручні малюнки Люнґе –талановитого художника) і до часу свого першого видання встигла стати класикою гренландської літератури.

На відміну від повісті Нільсена, виконаної в реалістичній манері, «Воля незримого» явно романтизує «гренландську старовину». Цікаво, що Ганс Люнґе –перший і, мабуть, поки єдиний гренландський письменник, що приділив стільки уваги темі романтичної любові – і в «Волі незримого», і в п’єсах «з язичницьких часів», і в лібрето першої гренландскої опери «Красуня».

У післявоєнній гренландській прозі історичні жанри займають не менш важливе місце, ніж у гренландскому епосі.

Найчастіше автори не приховують своєї тенденційності: наприклад, О. Брандт на початку 1970-х років опублікував сімейну сагу-трилогію про незалежне життя предків в області Кангатсіак як відповідь на плани влади виселити народ з економічно безперспективного регіону.

Збиранню і обробці східно-гренландського фольклору присвятив своє життя Йенс Росінг. Його оповідання«Як було вбито Сімуйок і Пілакан» знову вводить нас у світ, де панує звичай кровної помсти.

Про не настільки вже далеке минуле ?«ніби це було тільки вчора» ? розповідає Йорґен Флейшер у новелі «Сусат». З ніжністю і м’яким гумором малює Флейшер образ старої гренландки, яка до кінця життя зберегла вірність дідівським звичаям і традиціям.

Проза другої половини ХХ століття має явний суспільно-критичний характер. Один з кращих зразків відверто агітаційної прози, що займає значне місце на літературних сторінках гренландських газет і журналів, ? оповідання-алегорія Мосес Ольсена «Невже і ми такі». Авторська позиція однозначна: гренландці повинні активніше відстоювати свої національні інтереси.

Інакше, менш прямолінійно, підходить до того ж матеріалу гренландська письменниця Маліарак Вебек. Її проза присвячена становищу гренландських переселенців на континенті. Літературна популярність прийшла до Маліарак Вебек з публікацією в 1981 році повісті «Зустріч в автобусі» (в данському варіанті «Історія Катріни»), сюжетна основа якої – «нерівний шлюб» гренландки з данцем. Переконливі і навіть нещадні у своїй натуралістичності епізоди повісті, де розкривається гнітюча картина морального руйнування героїні. У творчому образі світу гренландської письменниці Маліарак Вебек ? два полюси з протилежними моральними характеристиками: «чудесна» північна батьківщина і «задушлива» Данія, у лоні якої повноправні піддані Королівства розділили загальну долю робітників-іммігрантів – вигнанців західного світу.

Поетична самосвідомість гренландців розвивалася у тісному зв’язку з самосвідомістю політичною.

Дивна річ: перші літературні твори гренландською були створені європейськими місіонерами, починалася гренландська письмова література з наслідування данських зразків, але що ближче до нашого часу, то виразніше проступають у ній характерні риси усної народної творчості гренландців-інуїтів.

Гренландський фольклор колись відображав усі аспекти життя первісного мисливського товариства. Особливо цінувалися мисливцями довгі «правдиві» оповіді, що заповнювали порожнечу зимової арктичної ночі. У них йшлося про богиню моря та її старшого брата-місяця, про всесильних і всезнаючих шаманів і про таємничих пустельників– ківітоків, про вбивства, кровну помсту і сварки через жінок, про сиріт, які виростають і мстять убивцям своїх батьків, про довгі подорожі і про зустрічі зі страшними чудовиськами, про голод і достаток, і про сміливих мисливців, загиблих у морській безодні. Веселили гренландців короткі казки та анекдоти ? наприклад, про якого-небудь невдаху, який у розпал полювання на тюленя зміг зловити тільки ворону, та потім ще й хвалився своєю здобиччю.

Поетичні жанри гренландського фольклору ? обрядові та мисливські пісні, заклинання і прокльони, колискові і жартівливі пісні.

Існувала й«індивідуальна лірика»: більшість чоловіків і багато жінок хоча б раз у житті створювали свою пісню.

Не тільки про особливо видатний мисливський подвиг, а й про природу острова, про нескінченну зиму і довгоочікуване літо, а головне ? про море: то мінливе, що дає життя і багатство, то про зле і нещадне – вбивцю батьків і синів.

Поетичне слово володіло, на думку гренландців, величезною магічною силою. Воно могло служити, у буквальному сенсі слова, бойовою зброєю при зіткненні ворогуючих поселень, коли вороги відступали, злякавшись проспіваного якою-небудь жінкою прокльону.

Найбільш незвичайна форма гренландського фольклору ? так званий «пісенний бій».

Розлютившись на свого сусіда, гренландець протягом зими складав пісню, приправлену найобразливішими звинуваченнями і прокльонами. Супротивник відповідав на образи своєю піснею. Ці бої проходили при великому скупченні публіки, що виражала захват або несхвалення особливими завиваннями і виносила свій вердикт – не по суті звинувачень, а в залежності від поетичного таланту суперників.

Закінчувалися бої, як правило, примиренням і дружбою ворогуючих сторін і значно рідше ? бійкою, вбивством або вигнанням переможеного. Етнографи вбачають у «пісенних боях» необхідний інструмент соціального контролю, адже вирішення суперечок шляхом збройних конфліктів згубне для нечисленного мисливського товариства. Вважається, що й інші види гренландських пісень служили тій же меті ? збереженню народу. Вони допомагали мисливцеві впоратися з руйнівними почуттями відчаю і безсилля перед вічним союзником і ворогом ? природою Півночі.

Останні десятиліття у Гренландії ? час розквіту насамперед поезії (чи, радше, музично-пісенної творчості). Правда, і в довоєнній Гренландії також були поети, які досі зберігають популярність: Г. Лунд, Й. Петерсен. Поет і композитор І. Петерсен відобразив у своїй творчості всі проблеми Гренландії середини XX ст. З одного боку, він прославляв свою батьківщину, спосіб життя, традиційні етику і естетику, з іншого ? зізнавався в любові до «Матері-Данії», що принесла «світло своїм гренландцям-дітям, без якого вони вже не мислять життя». Він закликав молодих ескімосів активно боротися за прогрес батьківщини, опановуючи для цього данську мову, долучаючись до культури братнього народу, інших країн світу.

Традиційні мотиви характерні для творчості П. Ольсена: поет звернувся до язичницького, найбільш стародавнього періоду народної творчості, оспівуючи у своїх поемах подвиги героїв ескімоських переказів (цикл про Кагссакссуке).

У передвоєнний час класик сучасної гренландської поезії Фредерік Нільсен (автор повісті «Тумарсі») почав розробляти фольклорні сюжети, створив ліричні замальовки гренландської природи, гренландського побуту. Серед його пізніх творів привертає увагу вірш «Ця країна – навіки твоя» (1970), який заново відкрив для гренландської поезії древній мотив «великого шляху», нескінченної подорожі. Той же мотив можна часто зустріти у віршах інших поетів.

Література Гренландії ще юна і недосвідчена, але вона впевнено іде власним шляхом через білу пустелю і довгу полярну ніч, співаючи про красу рідного краю і велич свого мудрого, сильного духом народу.

 Стаття надана дружньою редакцією книгознавчого часопису Коло