Новини

«За радянської доби життя було надто заполітизованим, ідеологізовано категоричним, нав’язливо однозначним. А люди жили в паралельному особистому світі – кохали, одружувались, народжували дітей, працювали, пристосовуючись до умов і реалій буття, надаваних владою»
Дмитро Малаков (з передмови до видання «У Києві 50-х»)

Яким був Київ більш ніж півстоліття тому? Чим жили його мешканці, які його прикрашали будівлі? Чим дихало місто у післявоєнне десятиліття, як оновлювало своє обличчя? Про все це розповідає фотоальбом «У Києві 50-х» – черговий подарунок киянам і всім тим, кого цікавить минуле міста від історика, києвознавця і справжнього києволюба Дмитра Малакова.

Книжка вийшла у серії «Незачинене вікно» видавництва «ВАРТО».

Як анонсувала головний редактор видавництва Олена Насирова, у цій серії також незабаром плануються книжки про Київ 70-х та 80-х років ХХ століття від двох різних авторів.

У творчому доробку Дмитра Васильовича вже є подібні до цього альбоми, що описують Київ воєнних років  – «Київ 1939-1945» та «Київ1939-1945.Post scriptum». Тож, «У Києві 50-х» є вдалим продовженням цієї лінії.

Дмитро Малаков із дружиною на традиційній демонстрації трудящих на Хрещатику. 7 листопада 1958 р.

Альбом умовно поділений на кілька розділів: розділ про повоєнну розбудову центру та околиць міста, окремий  про відбудову Хрещатика і два моїх улюблених розділи, що в різний спосіб описують тогочасний київський побут та дозвілля: фото київських кінотеатрів, крамниць, базарів та ринків (мало хто знає різницю між цими двома поняттями, а вона, виявляється, є).

Також блок з акварельними етюдами та графікою рідного брата автора – відомого художника Георгія Малакова, який малював не лише міські краєвиди і архітектуру, а й простих і не зовсім простих киян та побутові сценки із їхнього повсякденного життя. Так «життєво», здається, киян не малював більше ніхто. Наповнені таким добрим і простим гумором, ці рисунки є найбільш документальним (після фото, звісно) відображенням життя тогочасного міста.

На початку 50-х років пасажирів з одного берега на інший перевозили такими от невеличкими теплоходами, так званими «лаптями» (за формою судно нагадувало лапоть). Потім збудували пішохідний міст на Труханів острів і тогочасну гордість та інновацію міста – суцільнозварну конструкцію мосту ім. Патона.

Виїзна книжкова торгівля на Хрещатику. 1950-ті рр. Так от виглядав традиційний книжковий ярмарок в центрі міста. Художники-ілюстратори роздають автографи. Перший (справа наліво) – Георгій Малаков.

Новація тих років – магазин самообслуговування «Паляниця», де можна було купити свіжоспечену паляницю у таких от чудо-автоматах, опускаючи туди спеціальний жетон, за яким треба було теж попередньо відстояти чергу і заплатити за нього 2 крб. 75 коп. Ну і що, що довго, зате які враження!

Скільки вже пройшло років і як змінився Київ…  Але тим більше приємно гортати зараз це видання і  впізнавати або ж геть не впізнавати старих вуличок, будинків, парків.

Коли мої батьки із непідробною цікавістю гортали цей альбом, намагаючись впізнати знайомі вулиці, крамниці, дворики, я раптом усвідомила: для них той Київ, який вони бачать на фото, теж зовсім новий, бо вони якраз щойно народились, коли десятиліття 50-60-тих, яке охоплює альбом, вже завершувалось. І коли я, знайшовши на одному з фото будинок, в якому жила наша сім’я вже в другому поколінні, радісно побігла показувати свою знахідку татові, то він усміхнувся, вказав мені на дату біля фото і сказав: «Я народився лише через місяць після цього фото…»

І все менше лишається людей, що пам’ятають цікаві дрібниці з життя тих часів. Треба поспішати роздивлятися старі фото і слухати їхні історії. Такого про це місто вам більше ніхто не розкаже.

Євгенія Гринь