другорядні, верх

Кожного з нас соціум спочатку ідентифікує за одягом/прикрасами/фєнічками, а вже потім докопується до глибини скородження мозкових звивин, рис характеру й усіляких моральних цінностей-принципів-переконань. Це загальновідомо й, звісно, давно-предавно науково доведено численними експериментами. Варто тільки погортати літературу з соціальної психології, психології мас, індивідів, якої людство накатало вдосталь.

А як щодо зовнішніх даних книжки? У чому вони вимірюються? Чи є певні канони краси форматів типу 60-90-60, чи то пак 60/90, 70/90, 120/135? Чи є мода на кольорові гами, білизну (правильно ставте наголоси!) паперу, дороговизну поліграфії, шрифтове накреслення? З усіма такими речами будемо Вас знайомити у рубриці “Лабораторія”. Можливо, деяким науковцям методи наших досліджень видадуться … дивними, але ми не претендуємо на виключну науковість.

Отож, робота кипіла… У мозок вставлялися електроди, запускалися станки Гутенберга, повсюдно лежали кольорові веєри-пантони. У цей час лаборанти у стерильних рукавичках обережно внесли 20 книг «Мертві душі» Миколи Гоголя різних років, мов, видавництв і, що найважливіше, у різних обкладинках. Добирали книги таким чином, аби пересічні читачі раніше їх не бачила. Звісно, книги Миколи Васильовича були обрані невипадково, до ювілею, ясна річ.

Дослідження переважно проходило в лабораторії, куди приходили 30 молодих тілом і духом людей – дівчата й хлопці віком від 17 до 23 років, що і становили страшенно наукове слово «вибірка». Вони повинні були пройти експеримент і спеціально розроблені тести.

Суть дослідження полягала у вимірі часу сприймання 20 відібраних книжкових обкладинок. Тобто скільки часу потрібно читачу для розглядання і мимовільної оцінки кожної з обкладинок. А за допомогою тесту перевірили дані, щоб зрозуміти логіку сприйняття. Шановній вибірці було продемонстровано 20 обкладинок, які потрібно було просто проглядати залежно від зацікавлення на комп’ютері за допомогою простої, але спеціально розробленої для цього програми.

Лабораторні дослідження пройшли, слава Богу, без людських і книжкових втрат. Найважче було пояснити випадковій вибірці, навіщо досліджувати обкладинки видань і кому це потрібно. Ми вперто пояснювали, чим книжкова обкладинка така дорогоцінна, і чому вона відіграє важливу роль при виборі самого видання. Все інше – вдавалося легше. У дослідженні можлива похибка 0,5 відсотків, адже все залежало від перцептивних механізмів кожної людини, настрою, зосередженості, уваги. Та прийти до якогось спільного знаменника й реального результату таки вдалось.

Враховуючи всі тисячні, соті й десяті секунди та перевівши отримані дані в математичні обчислення, ми виявили цікаву річ – загалом на те, щоби сподобатись чи не сподобатись читачу, в книжкової обкладинки є в середньому 3 +/- 0,25 секунди. Тобто 3 секунди потрібні не так для самої книжки, як для видавця, який за цей час читацької уваги повинен боротися у жорстких ринкових умовах.

Підсумки тесту показали, що час сприйняття не залежить від показника “сподобалась”-“не сподобалась”. На обкладинку, яка викликає тільки негативну реакцію, могли дивитися значно довше, ніж на ту, яка “вразила” позитивно.

У цілому потенційного читача зацікавлює на обкладинці оформлення/дизайн (70%), кольорова гама (15%), текст (8%), шрифт (2% ). Багато реципієнтів відповідали, що та чи інша обкладинка взагалі не зацікавлює, «проходить повз», «нічого не залишає». Такими виявились сіра обкладинка із журавлями, чи дві у стилі «на панщині пшеницю жала» і одна типу «трі бєлих каня», які, до речі, мають дуже слабкі аналогії до самого змісту «Мертвих душ». Як бачимо, різноманітність дизанерських інерпретацій не завжди відзначається адекватністю тексту, і тому – не завжди позитивно оцінюється читачем.

Декого з вибірки насторожила відсутність назви, як-от на синій обкладинці з калитками: “Чогось не вистачає”. Чимало реципієнтів звернули увагу на обкладинку з обличчям дядечка незрозумілої єврейської зовнішності (нота-бене, когось привабило «дурацьке оформлення», когось, навпаки, відштовхнуло). Найменше позитивних асоціацій викликали обкладинки із переважанням жовтого кольору, які, до речі, роздивлялись найменше часу. Найбільше подобались – оригінальні або класичні (там, де все строго: назва, автор, зображення).

Більш давні «одяганки» теж оцінювались неоднозначно. З одного боку, переважна більшість вподобала обкладинку із чорно-білою графікою, найстаршою із запропонованих нами. Вона виконана за ескізом самого Гоголя для першого видання «Мертвих душ» (1842).

З іншого – не сподобались синя й коричнева. Цікаво, найбільше обговорень і часу сприйняття “забрали” обкладинки із зображеннями людей, живих створінь, часто звертали увагу на вираз обличчя, погляд, намагалися вгадати думки зображених.

Відповідно до часу споглядання, найбільше уваги глядачі витратили на обкладинку, де були використані ілюстрації Марка Шагала – одного з найоригінальніших художників, що бралися до «Мертвих душ».

«Перемогла», як бачимо, обкладинка із зображенням автора, до речі, саме вона була найбільш впізнаваною, тобто такою, що «вже десь бачила/бачив». Хоча вона, на нашу думку, має багато яскраво виражених недоліків.

Можна припустити, що ті обкладинки, які читач уже десь бачив, викликають більш спокійну реакцію, довіру, ніж ті, які були побачені вперше. Неочікувано на другому місці глядацьких симпатій опинилась класична обкладинка із заголовком, відомостями про автора й ілюстрацією ворон і їхніх гнізд.

Третє – уже згадувана гротекскна обкладинка з ілюстраціями М. Шагала. П’ята сходинка належить обкладинці у стилі модерну 20-х років.

Звісно, відкривати всі завіси лабораторного дослідження ми не будемо. Щось же має лишитися нерозгадано-наукове, а тому ніби значиме. Це по-перше. А по-друге, видозмінені дослідження у нашій лабораторії проводитимуться постійно. І до того ж, різноманітні. Найвеселіше було тоді, коли дехто із «випадкової» вибірки вкінці експерименту й проведених тестів запитував: «Очєнь інтєрєсно. О чьом кнігі?» Що ж, така реальність. Прикрашати її будемо, коли буде що.

P. S. По-справжньому хороші гоголівські обкладинки до семитомника від видавництва “ТЕРРА –Книжный клуб” нещодавно були зроблені російським удожником та дизайнером Олександром Уткіним. І хоча у нашому дослідженні ми не показували  їх нашим експериментальним глядачам, проте пропонуємо нашим читачам.