Читомо > Казкарка > Книжки > Про Стівена Гокінга, чорну діру та мишей-під-підлогою: анатомія вундеркінда

Казкарка

Про Стівена Гокінга, чорну діру та мишей-під-підлогою: анатомія вундеркінда

08.12.2016 0 Автор:

Ририх К. Про Стівена Гокінга, Чорну Діру та Мишей-Під-Підлогою [Текст] : повість / Катажина Ририх; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2016. – 160 с.

Роззирніться довкола. Нічого не помічаєте? Безшумними струнами, примарними хвилями, неозорими кварками світ завойовує фізика. Вона скрізь: у кіно («Марсіанин», «Гравітація», «Інтерстеллар» – продовжувати?), на книжкових полицях («Фізика майбутнього» чи бодай «Найкоротша історія часу» – must-have кожного пристойного читача) і навіть у «Сімпсонах», де поруч зі світовими лідерами, голлівудськими акторами й рок-зірками фігурує скромний кембриджський професор Гокінг.

Поступово цей головний гік сучасності прокрадається на сторінки дитячих книжок (а котрісь пише й сам), бо знає: справжня слава народжується тут. Щоправда, поки що професорові доручають переважно епізодичні ролі. Без слів та екранного часу, зате з глибинним символічним сенсом і згадкою в титрах, як-от у повісті «Про Стівена Гокінга, Чорну Діру та Мишей-Під-Підлогою».

Авторка – польська письменниця, викладачка, мама двох синів, володарка двох котів і одного-єдиного пса Катажина Ририх. Окрім усього цього, вона ще й англійський філолог, художниця, літературний шопоголік, ласунка, фанатка велосипедних прогулянок, улюблениця Польської секції IBBY (тієї самої, що номінує на Премію Андерсена). Одне слово, людина шанована, багатогранна й, судячи з урбінівського перекладу її останньої повісті, справді талановита.

14808038_1787590704851680_1082585398_o

Читайте також: 6 нон-фікшн книжок про природу, людину і техніку для підвищення IQ

У книжці йдеться про 9-річного Пйотрека Ястшембського, мислителя, ерудита й спадкового розумника. Юний герой, як і багато дітей у його віці, потерпає від нічних страхів: під підлогою «заводяться» шаблезубі миші, здатні перегризти армований залізобетон, залишені без нагляду речі зникають зі своїх місць. Шляхом складних лінгвістичних «обчислень» хлопчик з’ясовує, що причиною цих загадкових подій є його паралізований старший брат Стефан – фантазер, винахідник і друге втілення Стівена Гокінга, повелителя Чорних Дір, що живуть під ліжком, харчуються розмальовками й лякають дітей незгірше за старого доброго бабая. А отже, нічого не вдієш: доведеться миритися з домашніми монстрами. Зрештою, при денному світлі вони не такі вже й страшні.

Звісно, до цієї простої істини Пйотрек приходить не одразу. Життєва мудрість коштує йому янгольських крил, зламаного носа, пари розбитих окулярів за 150 євро, першого поцілунку й найтяжчого «ні», що робить тебе тобою. Що ж, цілком справедлива ціна за місце у великому світі. Надто як для вундеркінда, котрий у свої дев’ять розмірковує про детермінізм, пандемоніум і середні пальці англійських лучників.

За набором зовнішніх «принад» український читач може поставити польську повість на ту ж полицю, що й роман «Загадковий нічний інцидент із собакою» Марка Геддона: сімейні таємниці, чоловічий bromance і колективне дорослішання, тільки без Аспергера, смертей і теорії простих чисел. Максимально доступно, оптимістично та до непристойного гарно.

Перше, що впадає в око, – бездоганна, соковита, аж трохи дистильована мова, що нею славляться переклади Божени Антоняк. Ані тобі русизмів, ані жаргонізмів – так, двійко лемківських слівець (на жаль, поданих без тлумачення). Усе решта – вишукана, майже вчительська лексика, що пестить слух, але руйнує чари. Спробуй-но перейнятися жалями 9-річного хлопчини, котрий лежить «навзнак», милується «рахітичними деревцями», слухає «довоєнні шлягери» й остерігається «спраглих крові» ворогів. Гаразд, спишемо цей театральний штиль на літературне обдарування й особливості художньої оповіді.

Та що робити з ні разу не філологом Артеком, який цікавиться,  де його товариш і одноліток нахапався всіх цих «велемудрих» слів? Чи з рандомним скейтером, котрий не знаходить ліпшого епітета для опису Пйотрека, ніж «дітвак»? Серйозно?

Але то нюанси. Такі ж дрібні, як хиби з пунктуацією: «я раптом зрозумів, звідки він брав гроші на батон­чики й напої в кольорових бляшанках, і чому Моніка з мікрорайону робить за нього домашні завдання»; «детальки «Лего» [–] то дурниці»; «він пояснив мамі, що в мене рідкісне, як на мій вік, почуття гумору, і що почуття абсурду притаманне лю­дям, які в майбутньому мають шанс стати геніями» (див. «Розділові знаки в реченнях з однорідною супідрядністю»).

Вони не годні зіпсувати головного – теплих, справжніх, крутезних характерів, у яких можна закохатися. Узяти хоча б одних Ястшембських! Богемна бабуся, геніально-невизнаний тато, зачарований королевич Стефан, маленький принц Пйотрек і невтомна, мов Урсула Буендія, мама. Додайте до цієї колоритної компанії кімнатного щура Ейнштейна й полохливу таксу з хижим серцем на прізвисько Моріс – не родина, а скарб.

А є ж іще сивочолий ескулап Гандальф, ображений на весь світ Мовчун, нервовий Фелек-Королівська-Кінна, відчайдушна Моня-Повішениця, епатажний євро-Будда Артек, Заборонена Тітка, неповносправний Павелек, затурканий батьком забіяка Климур – купа неймовірних персонажів і жодного статиста (ну, може, крім кореспондента ВВС, котрий тільки й робить, що сипле схвальними вигуками й запитує в Стефана, чи його брат, бува, теж не геній).

Герої криються, помиляються, не дотримуються орфографії, перестрибують з думки на думку, заздрять інвалідам, спересердя фарбуються в божевільні кольори, користуються Гуглом, сердяться на батьків-заробітчан – коротше кажучи, поводяться, мов живі. За таке можна пробачити все: і дещицю дидактизму («і тоді я зрозумів, що неповносправність – це відсутність мислення, це бездіяльність тоді, коли можна було б зробити бодай що-небудь» – законспектували?), і передбачуваний хепі-енд за участю безіменного мецената, і навіть злегка скориговану реальність, де діти не їдять чипсів, скалічені королевичі не зриваються на близьких і скрізь панує любов.

А можна взагалі не присікуватися. І просто насолоджуватися щирою, зворушливою, дотепною історією про те, що кожному з нас, незалежно від віку, статусу й рівня IQ, страшенно когось бракує. Мами, котру, здається, більше цікавить, як ти вчишся, ніж що ти думаєш. Тата, якого вже не повернеш. Брата, котрого боїшся втратити. Сина, що не пускає тебе до свого серця. Друга, з яким розсварився. Недоладної дівчини-ласочки, котра повибивала зуби твоєму ворогові.

Звідси – усі страхи, сумніви й гравітаційні вирви. Бо насправді Чорні Діри живляться самотністю. Що б там не казав усюдисущий професор Гокінг.

napys1

  • чомучкам, гікам, усезнайкам, творчим натурам;
  • батькам, учителям і родичам юних талантів;
  • дітям із особливими потребами;
  • для покращення настрою.

napys2

  • фізикам-теоретикам;
  • фанатам лише книжок із малюнками;
  • тим, хто ще не здолав читанку;
  • безнадійно дорослим;
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe