Казкарка

Серед започаткованих у ХХ сторіччі нагород для дитячої літератури особливою повагою користується Золота медаль Андерсена. Жоден з українських дитячих письменників чи ілюстраторів ще не отримував її. Утім дитяча література в Україні нині стрімко розвивається, тож увага до міжнародних премій зростає. У статті ми докладно з’ясовуємо, що таке Премія ім. Г. Х. Андерсена та чому найближчим часом її не отримає жоден з українських письменників. 

Що таке Премія ім. Г. Х. Андерсена? 

Це одна з найпочесніших нагород світу для дитячого письменника або ілюстратора дитячих книжок. За рівнем престижу її порівнюють із нобелівськими нагородами, а часом так і називають – Малий Нобель (Little Nobel Prize).

Премію заснували 1956 року з ініціативи президента Міжнародного комітету з дитячої та юнацької літератури ЮНЕСКО, видатної особистості у світі дитячої книжки Єлли Лепман. Відтоді щодва роки другого квітня, у день народження всесвітньо відомого данського казкаря Ганса Християна Андерсена, урочисто оголошують найкращого дитячого письменника, а з 1966 року – ще й ілюстратора.

Урочисту церемонію нагородження проводить Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги (ІBBY). Ця організація має представництва у понад 60 країнах світу. Саме її національні секції висувають найкращих письменників та художників країни на здобуття нагороди.

Головним атрибутом премії є золота медаль із профілем казкаря. Але грошової винагороди для лауреатів не передбачено. Зрозуміло, що попри символічність нагороди отримати її надзвичайно престижно – це автоматично «вписує» письменника або художника в сучасний канон дитячої літератури.

Синхронно з оголошенням лауреатів, IBBY нагороджує Почесними дипломами найкращі з дитячих та підліткових книжок, що виходили друком у країнах-членах Міжнародної ради. Усі відзначені книжки входять до Почесного списку, який публікується у вигляді каталогу. Пропозиції до Почесного списку вносять національні секції IBBY. Вони пропонують по найкращій за два роки книжці у три номінації: автор, ілюстратор та переклад. Журі (воно спільне для Премії Андерсена та Почесного списку) проглядає пропозиції та обирає найкращі (а фактично – просто затверджує подане національними секціями).

Свого часу лауреатами премії Андерсена стали такі видатні дитячі письменники, як Елінор Фарджон, Астрід Ліндґрен, Еріх Кестнер,  Туве Янссон, Джанні Родарі, Марія Ґріпе, Крістіне Нестлінґер, Анні Шмідт, Кетрін Патерсон, Девід Альмонд багато інших.

Каталог найкращих дитячих книжок світу, які отримали відзнаку IBBY

Серед ілюстраторів нагороду отримували Моріс Сендак, Роберт Інгпен, Квентін Блейк, Ютта Бауер, Петер Сіс, Сюзанна Бернер та інші.

За 60 років лауреатами премії вже стали 32 письменники та 26 художників-ілюстраторів із понад 20 країн світу.

Українці в Почесному списку за Радянського союзу 

З українських письменників та ілюстраторів Золотої медалі Андерсена досі не отримував ніхто. Проте до Почесного списку IBBY книжки наших митців усе ж потрапляли, уперше – ще за часів СРСР.

За Союзу секція IBBY функціонувала в Москві. Із 1970-х років вона регулярно подавала до Почесного списку книжки авторів та ілюстраторів союзних республік. Так 1974 року до каталогу потрапила казка «Барвінок і весна» українського письменника Богдана Чалого. Співавтором тексту (тепер уже відкрито) називають Павла Глазового. Проте він свого часу покинув «проект» через етичні непорозуміння.

Від Союзу номінувалися «надійні» та «перевірені» автори, ідеологія яких не суперечила основному «курсу». Чалий був парторгом у Спілці письменників, сумнівів щодо його «надійності» не виникало. Із цієї ж причини до Почесного списку не могли потрапити такі автори, як Григір Тютюнник або Віктор Близнець, хоча саме їхні твори для дітей визнаються українськими літературознавцями вершинними для зазначеного періоду.

У ЗМІ час до часу шириться твердження, що до Почесного списку 1979 року потрапила і книжка Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Утім 1979-й насправді не міг бути роком нагородження (премію та дипломи вручали 1978 та 1980 року), а в архівах IBBY жодної згадки про Нестайка немає. Міф про нагородження Нестайка уже розвінчував портал про українську дитячу літературу «Барабука».

Cекція IBBY: дніпровський прецедент 

Номінувати українців на премію Андерсена, а також подавати найкращі дитячі книжки України до Почесного списку IBBY має українська секція організації. Але вже багато років вона не може дати собі ради.

Відомо, що українську секцію Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги було засновано 1997 року у Дніпрі з ініціативи директорки Центральної дитячої бібліотеки для дітей Тетяни Щукіної, колективу Централізованої системи бібліотек для дітей, громадської асоціації дитячого читання «Паросток» і Дніпропетровської бібліотечної асоціації. Відтоді й до осені 2013 року український центр співпраці містився в Центральній дитячій бібліотеці Дніпропетровська, посаду президента обіймала Т.Щукіна.

Ідея створити національну секцію IBBY виникла в Щукіної на міжнародному бібліотечному конгресі в Будапешті 1995 року. Присутні там українські бібліотекарі вперше дізналися про існування міжнародної організації IBBY, що, зважаючи на інформаційний вакуум 90-х та брак міжнародної взаємодії, зовсім не дивно.

Центральна дитяча бібліотека м. Дніпра

У Дніпрі секція проіснувала до 2013 року під керівництвом її ініціаторки. Як розповіла пані Тетяна в інтерв’ю «Читомо», вона та її колеги спершу намагалися спілкуватися з фахівцями з інших бібліотек, шукати експертів та долучати інші бібліотеки. Особливої готовності до співпраці та ентузіазму не виявляв ніхто. Письменників, ілюстраторів та видавців дитячих книжок можливість увійти до Почесного списку IBBY довгий час не надто цікавила – це був період інших пріоритетів.

За словами Щукіної, національній секції  IBBY у Дніпрі критично бракувало комунікації, досвіду, інформації та фінансової підтримки. Членство в міжнародній організації потребувало сплати щорічних внесків. На той час вони складали 1500-2000 доларів на рік. Державних програм підтримки дитячої літератури в Україні не існувало. Кошти, за словами Щукіної, шукали самі: зверталися у видавництва, на підприємства, до міської влади.

Підтримати українську секцію IBBY погодилися свого часу дніпровські видавництва Дніпрокнига, «Проспект», а також приватні особи та ентузіасти. Така фінансова несамостійність у будь-якій ситуації завжди впливатиме на роботу організації, робитиме заангажованою, залежною від шляхів отримання коштів.

Саме незацікавленістю інших видавництв, авторів та ілюстраторів пані Щукіна й пояснює те, що до Почесного списку вони подавали переважно дніпропетровських авторів та ілюстраторів. На Золоту медаль Андерсена за весь цей час не подавався ніхто.

Чесний відбір найкращих книжок для подання до міжнародного каталогу вимагав координації провідних експертів з дитячої літератури та розгляду найкращих видань усіх провідних видавництв, але вимушено перетворився на «містечковий театр декількох акторів». Чудова ініціатива дніпропетровських бібліотекарів зіграла з ними поганий жарт. Можливість промоції найкращих українських письменників та художників за кордоном  стала натомість майже цілковитою профанацією.

У такому «експериментальному» режимі роботи національної секції у Дніпрі до Почесного списку IBBY ввійшли шестеро (!) дніпровських письменників та художників. Чотири з шести поданих книжок написано російською мовою. І вже пізніше, в роки масової інтернетизації та зростання уваги до дитліту в ЗМІ, до списку потрапили художник із Києва та художниця з Харкова.

Українці в Почесному списку IBBY після Богдана Чалого 

За час роботи національної секції Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги у Дніпрі до Почесного списку IBBY увійшли:

2002 – Євген Білоусов (м. Дніпро) із книжкою «Оповідання про маленьку копійку та велику гривню». Це історична оповідь про те, як і коли в Україні з’явилися гроші. Білоусов – історик, дитячий письменник,  заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим, лауреат премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за створення повісті-казки про дитинство та юність Т. Г. Шевченка «Тарасове перо».

2006 – Олександр Ратнер (м. Дніпро) з віршами російською мовою «Все наоборот». Ратнер – поет, перекладач, колишній директор департаменту корпорації «Інтерпайп».

2008 – Олександра Кравченко (м. Дніпро) з історичною книжкою російською мовою «Амазонки Днепра» про долі українських жінок. Кравченко – письменниця, лауреат літературної премії імені Валер’яна Підмогильного.

2010 – Юрій Лігун (м. Дніпро) із книжкою російською мовою «Тузики не сдаются!» виразного православного спрямування. Лігун – дитячий письменник, переможець літературного конкурсу «Новая детская книга» та інших російських премій, лауреат премії В.Крапівіна.

«Вечори на хуторі біля Диканьки». Ілюстратор – Володимир Штанко

2000 – Наталя Музиченко (м. Дніпро) за ілюстрації до книжки «Казка про красуню і злу бабу». Музиченко – художник-ілюстратор, дизайнер та співвласниця ТМ MUSI by Musichenko.

2004 – Лана Королевська (м. Дніпро) за ілюстрації до книжки «Пиратские истории».  Королевська – художник, дизайнер, викладач Дніпропетровського театрально-художнього коледжу.

2012 – Володимир Штанко (м. Київ) за ілюстрації до книжки «Вечори на хуторі біля Диканьки», художник, магістр образотворчих мистецтв.

2014 – Марина Пузиренко (м. Харків) за ілюстрації до книжки «Лускунчик», художниця, ілюстраторка дитячих книжок.

Жодного перекладача до Почесного списку за весь час існування секції від України не подано.

Київ: перезавантаження? 

У 2010-х роках ситуація на українському книжковому ринку вже була іншою: дитяча книжка стрімко розвивалася, видавці почали брати участь у міжнародних виставках, здобувати нагороди, продавати права та розуміти важливість представництва на міжнародній арені. Різноманітні «Білі круки», Почесні списки IBBY та нагороди Болоньї перестали бути нікому не потрібною дивиною.

Ось тут окремі гравці нарешті придивилися пильніше до UA-IBBY – у момент, коли секція у Дніпрі вже не мала ні ресурсів, ні колишнього ентузіазму, щоб функціонувати й далі, проте – мала офіційний статус.

Висловлювати невдоволення її інертністю почали видавці, критики, письменники, ілюстратори, журналісти. Спроби реанімувати «пацієнта» теж були. З ідеєю перереєструвати секцію на Українську асоціацію видавців та книгорозповсюджувачів виступили свого часу її президент Олександр Афонін та гендиректор видавництва «Грані-Т» Володимир Пузіков. Їхні перемовини з Ліз Пейдж, виконавчим директором у секретаріаті IBBY, ні до чого не призвели: інертністю української секції цікавилися мало. «Вони дали зрозуміти, що їх усе влаштовує, і висловили прохання їх не перевантажувати», – відзначив у коментарі «Читомо» О.Афонін. Направду зарадити проблемі можна було лише тут, в Україні, перереєструвавши національну секцію на іншу організацію чи спілку, яка зможе вдихнути в UA-IBBY нове життя. Утім переконати в цьому Дніпро не вдалося.

«Лускунчик». Ілюстратор – Марина Пузиренко

Обнадійливі новини з’явилися восени 2013 року. Було оголошено, що UA-IBBY переїздить до Києва, до Національної бібліотеки України для дітей. Очолила її директорка бібліотеки Алла Гордієнко. Перезавантаження породило хвилю ентузіазму: у Києві в національної секції було набагато більше шансів на злагоджену роботу. Заяви президента UA-IBBY теж були обнадійливими. За її словами, до роботи планували залучати найкращих експертів із дитячої літератури, усі дитячі бібліотеки України, а також юних читачів, безпосередніх адресатів книжок для дітей та юнацтва, зазначає «Барабука».

На якийсь час UA-IBBY на новій локації «притихла». За інформацією інсайдерів, нібито поринула в папери та формальні процедури. Утім минуло два роки, а особливої активності за нею так і не помітили. На початок 2016-го несподівано виявилося, що української секції IBBY… більше не існує. Дані про неї зникли з офіційного сайту міжнародної організації. Інформацію листом підтвердила й одна з координаторок європейської секції.

Причину зникнення UA-IBBY з «радарів» нам не пояснили. Утім неважко здогадатися, що річ у тому ж таки членському внеску або ж елементарній нескоординованості та бракові кадрів. А можливо, й усіх факторах разом, які завадили секції працювати цього року. У Почесному списку IBBY 2016 року немає жодної української книжки. Секція в Києві нікого не подавала й на здобуття Премії ім. Г.Х.Андерсена.

У телефонній розмові з кореспондентом «Читомо» заступник генерального директора бібліотеки Людмила Полікарпова запевнила, що з першого січня 2017 року роботу української секції Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги буде поновлено. Що ж, чекаємо на цю звістку з нетерпінням.

Як і кожна громадська організація, UA-IBBY не має державної підтримки, звертає увагу «Барабука».  Кошти керівництво секції планує шукати у спонсорів, «небайдужих до проблем дитячого читання». Тобто в «сухому залишку» маємо ту саму ситуацію, з якою зіткнулися бібліотекарі у Дніпрі. Чи вийде в Києві змінити ситуацію на краще, наразі не відомо.

«Bookbird» – щоквартальний часопис IBBY. Надсилати до журналу новини дитячої літератури – одне із завдань національних секцій організації

Вимоги до номінантів на Премію Андерсена 

Попри те,  що секція працювала в Україні вже майже 19 років, українських письменників та ілюстраторів подавали лише до Почесного списку, на Золоту медаль досі не пропонували нікого.

Вимоги до номінантів на Премію Андерсена такі:

1.     Журі оцінює естетичні та літературні переваги творів автора, художника чи перекладача, враховуючи весь літературний чи ілюстративний доробок творчості.

2.     Оцінюється вміння автора побачити й передати життя з погляду дитини, відштовхуючись від її погляду на світ та речі навколо, природність та справжність такого погляду.

3.     Автор має віртуозно втримувати увагу дитини та збуджувати її уяву, намагаючись вести за собою якомога далі.

4.     Автор повинен мати переклади своїх творів в інших країнах, як мінімум трьома іноземними мовами, а загалом що більше, то краще.

Якщо четвертий критерій доволі чіткий, то перші три на позір розмиті. Утім насправді вони доволі точно описують орієнтири сучасної дитячої літератури. Ідеться про те, що вартий нагороди дитячий письменник чи ілюстратор має творити мистецтво. Не кітч, не другосортні й неоригінальні твори, а вербальні чи візуальні тексти, які випереджатимуть час, вражатимуть новизною, непередбачуваністю, майстерністю та глибиною.

По-друге, мова про вміння створити живих, переконливих персонажів з достовірною поведінкою, відтворити глибину характеру та комплексність життя.

По-третє, йдеться про елементарну відповідність цільовій аудиторії.

Ці критерії вже самі собою досить добре описують творчість таких видатних авторів, як Астрід Ліндґрен, Туве Янссон, Рене Гійо чи Джанні Родарі, лауреатів Премії Андерсена.

Погляньмо для прикладу на ще одну лауреатку – австрійську дитячу письменницю Крістіне Нестлінґер. Вона автор понад сотні книжок для дітей та підлітків, лауреат багатьох премій. Книжки перекладено 38 мовами.  Діапазон її творчості надзвичайно широкий: вірші, оповідання для найменших, пародії на комікси, детективи, фантастичні повісті, літературні казки. Крім того, вона ще й художник-графік. Персонажі Нестлінґер – сучасні діти, впізнавані, таких легко можна зустріти на вулиці. Вони переживають справжні, ненадумані проблеми, близькі усім дітям та підліткам.

А от – останній з лауреатів-ілюстраторів, німецька художниця Ротраут Сюзанна Бернер. Вона проілюструвала понад 80 книжок та розробила понад 800 обкладинок як дизайнер. Ілюстраторку знають завдяки розкішним вімельбухам, їх продано вже понад півмільйона примірників у 15 різних країнах.

Премія Андерсена для її лауреатів насправді виявляється лише завершальним штрихом, фінальною позолотою для визнаного читачами та професійною аудиторією, вшанованого багатьма авторитетними нагородами та популярного на міжнародному рівні письменника чи ілюстратора.

Навіть цей маленький екскурс добре ілюструє, що українська дитяча та підліткова література поки що просто не має необхідних потужностей та міжнародного визнання, аби конкурувати на такому рівні.

Олександра Коваль

президент ГО «Форум видавців»

Ще на початку 90-х усі, хто займався книговиданням, націлилися на те, що українська література має зайняти своє гідне місце серед світових літератур, і, звичайно, ми собі визначали термін в десять років. Тобто що десь усередині двотисячних усе буде дуже добре. Але зараз, як бачимо, 2016-й, і далі триває та сама дискусія, скільки це займе часу.

Я не знаю, наскільки поява талановитих авторів залежить від рівня сприяння держави. Але я точно знаю, що держава повинна сприяти збільшенню кількості авторів, їх навчанню та просуванню. І тоді відомо, що відбувається: кількість переростає в якість.

Скільки це може зайняти часу, я не знаю. Але знаю, наприклад, таке: пару років тому з’явився був приватний спонсор, який захотів підтримати видання українських дитячих книжок за кордоном. Він виділив на це певну суму і два роки. На жаль, за ці роки за його підтримки перекладено тільки три книжки. Усі ці книжки від «Видавництва Старого Лева» (від Творчої майстерні «Аґрафка»). Це справді сумно, інвестор розчарувався й розчинився, і більше не планує це продовжувати. Інтересу закордонні видавці не виявили. І настрій у мене з цього приводу сумний. Але я вірю, що Інститут книжки зокрема буде мати програми, які стимулюватимуть молодих авторів писати, розвиватися, вчитися.

Олександр Афонін

президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів

Для того, щоб українська дитяча література вийшла на європейський рівень взаємодії, достатньо, я думаю, кількох років, якщо займатися цим предметно. Встановити контакти й підтримувати їх, і відповідним чином реагувати на ті пропозиції, які сьогодні дає IBBY. Це і конкурс «Білі круки», і Почесний список, і так далі. Цим потрібно займатися предметно, як будь-якою справою. Не від випадку до випадку, а буквально щоденно чи, нехай, щотижнево. Листування з офісом, участь, пропозиції, робота всередині країни…

Зважаючи, що міжнародну IBBY не особливо цікавить Україна як така, тут потрібна настирливість, навіть певне нахабство постійно брати участь, вимагати, пропонувати й так далі. Постійна цілеспрямована праця.

Наталя Марченко

провідний бібліограф НБУ для дітей,

автор-організатор ресурсу «КЛЮЧ» НБУ для дітей

На мій розсуд є кілька причин, чому українські автори не стають номінантами премії Андерсена. Головна – столітня звичка наслідувати «зразки» інших культурних традицій, підспудна недовіра до можливості самого факту рівноцінності й вартісності питомо українського культурного феномену.

Звичайно, це прямий наслідок т.з. «історичних» травм. Але ця неусвідомлена меншовартість у свідомості митців таки позбавляє їх творчої свободи, провокує на твори, які жодним чином не можуть стати художнім відкриттям, оскільки є вторинними від самого задуму. Невіра у «своє», намагання підлаштуватися до «світового тренду», дає змогу створювати цілком «ринкові» добрі книжки. Але жодна з них ніколи не буде неповторною, бо підсвідомо є наслідуванням.

Ще одна причина, прямо пов’язана з першою, – відсутність сталої традиції перекладу української книжки іншими мовами та державної політики широкої сталої презентації української культури у світі загалом.

На сьогодні ми жодним чином об’єктивно не можемо судити про те, цікаві чи ні наші автори читачам інших країн, оскільки, на правду, їх ніхто ніде не читав, бо твори не перекладені та не презентовані.

Оксана Лущевська

дитяча письменниця, перекладачка

PhD у галузі дитячої літератури

Очевидно, що нам треба ще довго йти до розуміння, навіщо нам ця гілка, навіщо популяризація нашої літератури, навіщо винагороди й міжнародне визнання.

Щодо самого корпусу дитячої літератури, вважаю, гіпотетичними номінантами від нашої країни Дмитра Чередниченка та Володимира Рутківського.

Чередниченко зробив велику роботу для розвитку дитячої літератури. Його тексти цитуються й навіть співаються. Він не тільки автор якісної поезії та прози, але й дуже багато переклав гарних дитячих книжок.

Володимир Рутківський закладає «ази», які необхідні не лише дитині-читачеві, але й авторам, і не лише початківцям. Він подає якісні, широкі обриси минулого, яке формує й програмує, за браком кращих слів, наше теперішнє й майбутнє.

Щодо ілюстраторів, на мою думку, гіпотетично номінантами є Катерина Штанко та Владислав Єрко. На їхніх роботах виросли кілька поколінь читачів. Вони внесли в нашу дитячу книжку розуміння якісного, а також поняття, куди нам рухатися далі.

Чи отримали б вони премію – це інше запитання, але їхній доробок було б якісно донесено до великої кількості читачів і поціновувачів дитячої літератури в багатьох країнах світу. А це вже чималий внесок до дитячих літератур світу.