Казкарка

Пригоди Хрюші / Валерій Горбачов; пер. з рос. Анни Коршунової – Київ: Час майстрів, 2016. – 96 с.

Шукач пригод Хрюша повернувся, і це стало подією перш за все для тих, кому зараз 30 з гаком. Ностальгійна хвиля спогадів понесла їх до батьківських домівок, де зберагіються коробки зі старою періодикою.

Саме вони у 80-х роках минулого століття зачитували до дірок два найвідоміших у СРСР гумористичних дитячих журнали – «Мурзілка» та «Веселі картинки», у яких дуже популярний на той час художник Валерій Горбачов протягом кількох років друкував серію коміксів про кумедного поросятка та його друзів. А пізніше, 1991 року у видавництві «Дитяча література» була видана ціла книжка історій про Хрюшу.

Потім настали великі зміни, і цей персонаж залишився в минулому. Сам автор із сім’єю емігрував до США. Власне, тому й зірвалися переговори із «Союзмультфільмом» щодо екранізації цих творів. Ім’я Валерія Горбачова практично зникло з пострадянського книжкового простору, однак на Заході за чверть століття він написав та проілюстрував понад 50 книжок, зокрема й нові пригоди Хрюші, і здобув величезну славу.

Про дитячі книжки радянського періоду писати нелегко, адже до них зараз і ставлення часто упереджене, і їхню актуальність піддають сумнівам. Гриф «повернення героя» все ж таки передбачає поблажки з погляду сучасності, адже давнім улюбленцям можна багато чого пробачити й продовжувати любити їх такими, як є.

До новітнього видання «Пригод Хрюші» увійшло п’ять історій: «Як Хрюша до лісу по дрова ходив», «Як Хрюша зігрівся», «Як Хрюша зиму зимував», «Як Хрюша скарб знайшов», «Як Хрюшу похвалили».

Читайте також: Чому всі люблять мишеня Клатремуса

Пригоди поросятка – не без моралі, інакше вони й не могли з’явитися на сторінках центральних союзних журналів, адже за «правильним» вихованням дітей тоді наглядали. Хоча є інформація, що «Веселі картинки» – єдиний із тодішніх журналів, що не зазнавав цензури. Цікаво, що в текстах Валерія Горбачова американського періоду творчості повчальності вже немає. Зробив діло – гуляй сміло; щоб зігрітися, потрібно попрацювати; похвалу треба заслужити добрими справами – це добре впізнавані штампи, однак усе зовсім не безнадійно.

На руку авторові й читачам зіграв, по-перше, жанр історій у малюнках із мінімумом тексту, який дає свободу щось довигадувати в процесі читання, а по-друге, колорит головного героя.

Хрюша – добрий і веселий ходячий хаос, якого скільки не виховуй-перевиховуй, а він усе одно залишається собою.

Поросятко непосидюче, доброзичливе, трохи ледаче й дуже любить вихвалятися. Пригоди самі його знаходять, а всі капості стаються начебто за його мінімальної участі. У кожній історії Хрюша має добрі наміри, однак постійно робить щось не те й не так, тому інші персонажі називають його невмійком.

Здавалося б, на пустому місці завдяки низці збігів чи непорозумінь виникає кумедна пригода, обов’язково з позитивним фіналом. В одному інтерв’ю Валерій Горбачов розповідає, що саме так він і будує сюжети своїх книжок – маючи яскравого персонажа, він занурює його в певну ситуацію, щоб персонаж розкрився, проявив себе.

У коміксах про Хрюшу ніхто ні на кого довго не ображається, навіть сердиться якось несерйозно, по-дружньому. Наприклад, у зимових історіях поросятко ненароком двічі розбудило ведмедя, а той усього лиш поклав його в ліжко й каже: «Ану лягай, та спи, та лапу смокчи, поки весна не настане…».

Читайте також: Дитячі та підліткові новинки лютого

Взагалі тема друзів тут дуже важлива. Без них пригоди не відбулися б, адже саме вони завжди допомагають Хрюші, не дозволяють йому замерзнути чи знудитися протягом довгої зими, дають корисні поради, рятують ту чи іншу ситуацію, виправляють помилки. Ці персонажі також тварини: ворона, сова, білки, зайці, ведмідь, кабан, лисиця, вовк, пес, кіт, їжаки. Кожен із них має цікаві аксесуари з людського світу, наприклад, якусь милу одежинку.

Дехто з друзів Хрюші на малюнках з’являється епізодично, проте їх уже неможливо забути. Лось на ковзанах, морж в ополонці, курка з качуром на лавці, горобці в капелюхах. Здається, вони геть нічого не роблять для руху сюжету, однак насправді роблять дуже багато.

Художня техніка Валерія Горбачова дає читачам відчуття затишку. Тут немає занадто яскравих кольорів, багато коричневих відтінків – наче в руках ви тримаєте загадкову старезну книжку. А візуальні деталі хочеться розглядати знову й знову. У цьому й полягає мистецтво історій у малюнках.

Читайте також: Формат коміксу формує завзятих читачів

Довідка про автора

Валерій Горбачов – автор та ілюстратор дитячих книжок. Народився у Києві 1944 року. Навчався в Академії мистецтв. Творчу кар’єру почав зі співпраці з дитячими журналами «Веселі картинки» та «Мурзілка». Учасник низки художніх виставок, мав і персональні виставки в Москві та Санкт-Петербурзі. 1991 року емігрував до США. Нині живе з родиною в Брукліні.

Нагороди та відзнаки:

• Parent’s Guide Children’s Media Award, and Kansas State Reading Recommended List inclusion, 1998, за книжки Nicky and the Big, Bad Wolves;

• Missouri Building Block Picture Book Award nomination, 2003, за книжку «Якось дощової днини»;

• Oppenheim Toy Portfolio Gold Award, 2005, за книжку  Big Little Elephant;

• California Young Reader Medal nomination, 2005, за книжку The Giant Hug Сандри Горнінг;

• Garden State Book Award nomination, 2008, за книжку Ms. Turtle the Babysitter.

• якщо ви хочете познайомити дитину з улюбленими персонажами свого дитинства;
• якщо ваша дитина любить історії в малюнках, особливо про тварин;
• якщо ви шануєте класику.

• якщо вас дратує все, що пов’язане з дитлітом радянського періоду;
• якщо тексти в дитячих книжках ви вважаєте важливішими за ілюстрації;
• якщо ви не любите вигадувати нові подробиці в ході читання, а слідуєте суто за авторським текстом.