Читомо > Видане > Позолочений маг: бойове фентезі і червона ручка

Видане

Позолочений маг: бойове фентезі і червона ручка

01.02.2017 0 Автор:

2016 рік виявився вельми плідним на різноманітну фантастику — як перекладну, так і вітчизняну. Поповнилася і скарбниця бойового фентезі. Знайомтеся: «Зерно», перший том циклу «Золотий маг» Миколи Бакуми. Ошатна смарагдова книжка — 550 грамів фентезійного дебюту.

Новий автор — це завжди цікаво. Ніколи не вгадаєш, що ховається під обкладинкою. Масова спойлерофобія зробила все, щоб анотації сказали непідготованому читачеві … аж нічого. І коли у разі іменитого автора можна, спираючись на попередні книжки, висловлювати припущення щодо можливого розвитку сюжету, стилю та проблематики, то новачки — завжди tabula rasa. Як повідомляє письменник, «Зерно» — це історія про столичного журналіста Ніка, життя якого змінюється після зустрічі з мольфаркою Ліною. З книжки дізнаємося, що мольфарка, виявивши в героєві магічний дар (зерно), відправляє його на далеку планету, де він вступає до школи чарів, аби згодом зіграти ключову роль у вічній боротьбі темної та світлої сторони Сили добра зі злом.

Скажімо відразу: попри заявлений жанр «бойового фентезі», боїв тут надзвичайно мало, як і взагалі будь-якої тельбушні — всього кілька сцен. Решта — шкільні будні Ніка, які, по суті, є розлогою експозицією. Микола Бакума пише трилогію, тож перший том він вирішив присвятити опису чудесного нового світу. Замість ненав’язливої — і порційної — демонстрації фентезійного антуражу та пояснення законів світобудови через події, раз на тридцять сторінок автор пропонує розлогу лекцію, яку потім ще кілька разів повторює. Щоб ми точно нічого не забули. І проблема в тому, що половина (якщо не більше) цієї інформації взагалі не потрібна для розказаної в першому томі історії. Не розповідав же Ґандальф Фродо про лігво Павучихи на святкуванні Дня народження Більбо Торбина. Усьому свій час.

zolotoj-mag-kniga-1-zerno

Читайте також: Фентезі по-українськи від Володимира Єшкілєва

Хоча такий підхід навіть частково виправданий: у тому світі чорт ногу зламає. Атланти передають магічні знання шумерам, а ті, у свою чергу, діляться ними з друїдами та вудуїстами… Міні-вердикт: культурологічна основа кульгає. Як представники цивілізації, що існувала з IV по III тисячоліття до нашої ери можуть переймати мудрість в істот, яких вигадають лише за кілька тисячоліть? Звісно, можна зауважити, що подібна критика є надто занудною, адже не всі книжки пишуться для розгадування інтертекстуальних алюзій. Але! Якщо письменник все ж спирається на земні реалії, необхідно ретельно опрацьовувати джерела, з яких потім сплітається фентезійне мереживо. А якщо, скажете ви, бойове фентезі на таке не претендує? Тоді геть атлантів, шумерів … та мольфарів.

 

denelline

Образ провідника персонажа в магічний світ викликає більше запитань, ніж дає відповідей

denelline

 

Мольфарка Ліна — персонаж-функція: чиста есенція юнгіанського мудреця. Ліні, як і всьому решта, бракує «м’яса» — чи то пак колориту. Не зрозуміло взагалі, чому вона мольфарка, а не друїдка чи вудуїстка. Жодних, нехай навіть стереотипних замовлянь-примовлянь, притаманних «карпатській магії», у тексті Бакуми немає. Жоден візуальний чи слуховий образ не переносить нас у «край Черемоша й Прута».

Письменник не скористався навіть найочевиднішим, здавалося б, засобом — самою мовою. На всі Карпати — жодного діалектизму: не пораються в садибах ґаздині, не височіють вдалині бескиди. Гаразд, припустімо, Ліна — це чарівниця з далекої планети, яка за сотню років так і не підпала під вплив місцевого населення. Але чому ж тоді селяни стилістично безбарвні? Така сама проблема і з іменами: ученицю мольфарки звуть Аня (ну хоч би Ганнуся!), а вовків-охоронців — Вова, Роксана і Прайм.

Дозвольмо собі ступити на територію здогадів і припустімо, чим книжка могла б стати. Сорокарічний персонаж, який потрапляє в школу разом з юнаками і змушений стояти в черзі за стипендією викликає… посмішку. Саме так. Якби пригод було більше, а лекцій — менше, роман «Зерно» міг би стати приємним зразком ненав’язливого іронічного пригодницького фентезі. Звісно, нічого нового в питанні жанрових модифікацій, але для розваги — чом би й ні.

Читайте також: Галя Глодзь під час FanSchool про еволюцію фентезі

Час від часу в книжці навіть трапляються ситуаційні жарти щодо невідповідності віку героя та його ролі першокласника. Але… всі вони тонуть у нескінченних повторах. І коли одна скарга персонажа на свій вік видається милим кокетством, то дві (п’ять, сім…) — абсолютним занудством. Власне, у всьому романі відчутний страх автора, що його не до кінця зрозуміють: звідси і згадане повторення жартів, і недолуга подача інформації про створений світ, і надмір очевидностей.

— Чудово! Розкажіть мені про це! — Ніка з’їдала цікавість і професійний інтерес. — Про це треба написати. Необхідно розповісти людям.

До речі, щодо втрачених можливостей. Мольфарка Ліна якось згадує, що через особливий бар’єр, встановлений Вищими, на Землі лишилося дуже мало магічних зерен. Саме тому земна цивілізація була змушена піти техногенним шляхом розвитку і в дечому досягнула навіть більших успіхів, ніж магічна. Під правильним кутом цей аспект можна розкрити детальніше, продемонструвавши переваги технологій над магією. Класичне: якби Гаррі Поттеру дали автомат… Та Микола Бакума не робить і цього. Щиро кажучи, питання викликають і самі чари. Якщо магічні зерна так важко збирати, чому ж тоді мольфарка витрачає енергію на те, щоб будити головного персонажа, влаштувавши потоп у його ліжку? Понти дорожчі за гроші магію?

Зрештою, якщо виправити усі вищезазначені нюанси, роман міг би стати читомим. Класичний джентльменський набір на місці: чоловіча дружба, пригоди, жінки… Хоча тут починаються справжні проблеми. Не знаєш, чому більше дивуватися: посереднім пікаперським прийомам Ніка чи тупості жінок, які на них ведуться. Невже красуням магічного світу настільки бракує уваги, що їх можна звабити банальним вульгарним жартом? Головний герой витріщається на всіх жінок, яким ще не перевалило за 150 років: ученицю мольфарки, магістра магії, медсестер і праль… Усі до одної падають до ніг повненького, змореного життям і ранковими пробіжками земного нахаби, який, до всього, дуже-дуже собі лестить:

— Можна мене накрити простирадлом хоча б нижче пояса? А то гарні дівчата ходять тут навколо мене колами. Боюся, що моя реакція на це буде занадто помітною, — сказав він, знову змусивши почервоніти дівчат.

— Дійсно, вигляд у тебе досить непристойний, — погодилася керівниця. – Амалі, накрий, будь ласка, учня простирадлом. Йому буде спокійніше, та й тебе відволікати не буде.

Якщо хто не здогадався, це був медогляд. Медогляд, Карл! По суті, весь роман пронизаний таким завуальованим і не дуже сексизмом. Раптом автор вирішить продовжити серію, то нехай навчить персонажа ввічливості та галантності, а вже потім розповідає про магічні клани.

 

denelline

Закривши книжку, читач не може позбутися враження, що ознайомився зі скриптом комп’ютерної гри — RPG з елементами стратегії

denelline

 

Магічна енергія зветься «мана», існує функція (заклинання) увімкнення магічного зору, а персонаж, відкривши нову локацію (магічну планету Фран), отримує певний запас золота, щоб купувати замки та зброю, наймати людей та підкуповувати когось. І найсумніше, що це не сарказм, а майже дослівна цитата. Неначе тобі переповідають, як хтось грається на комп’ютері. Не надто захопливо.

Але якщо ви гадаєте, що цю книжку нищить непродуманість персонажів та погана культурологічна база, то помиляєтеся. Нищить її мова. Редактор і коректор, хоч вони і зазначені в технічних даних, роман в очі не бачили. Тому відмінки всюди неузгоджені, текст рясніє русизмами, граматичними помилками, тавтологіями та й просто незграбними конструкціями. Навіть зворот «на жаль» пишеться разом. А все це обрамлюють відсутні коми, пробіли та літери. Саме мова не дозволяє «Зерну» стати іронічним, адже гумор завжди вимагає майстерного володіння словом. Ну ніяк не вдається зануритися в дива фентезійного світу, коли хочеться пройтися по роману червоною ручкою.

Читайте також: Відьми, чорти, вовкулаки: що наука знає про лихих персонажів казок і фентезі

napys1

  • юним коректорам.

napys2

  • тим, хто любить закінчені історії;
  • поціновувачам гарної мови.

Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук

Чільне зображення зі сторінки видання у Facebook
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe