uncategorized

Невпинні мандри країною, гулянки, служба в армії, дезертирство, в’язниця, рок-н-рол, робота в підпіллі та ще дуже багато всякого. У книжці «Як я став письменником» Анджей Стасюк розповідає про свою навіжену молодість. Розповідає так, наче це ніяка не література, а ви просто сидите на кухні й по-дружньому теревените. Не соромлячись, не добираючи слів.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво «Discursus».

Ми жили поміж Середмістям і Ґроховом. П’ятнадцять хвилин трамваєм. Зробилася якась унія. Як між Короною і Литвою. Ґрохів з натяжкою міг би бути Литвою. Хоча Плюшевий, який бував у світах, твердив, що Ґрохів – це такий собі Бруклін. Ми всі йому вірили. Приходив Палений, і ми розмовляли про складне мистецтво есеїстики. Пили біле вино і розмовляли до ранку.  Палений твердив, що пише вірші, бо йому не хочеться писати есеї. Майстер стислості. Я любив його вірші, як і його самого. Треба було постійно зважати на його делікатність. Видав одну книжку й затих. Шкода.

Потім приходив Анджейко, і я мусив його перев’язувати, бо він якраз вени порізав, і пити з ним горілку до ранку. Дуже приємний хлопець, тільки трохи складний. Колись вони з братом промишляли гоп-стопами, чи то нападами з пограбуванням. Діло було раннього вечора під кінотеатром «Луна». Хлопець, хоч всерися, не хотів віддати портфель, ну й ті давай його капцювати. Злетілися люди, і стало загрозливо, тож Анджейко почав кричати: «Не будеш більше, скурвий сину, маму бити». Ну й люди порозходилися, типу в сімейні справи не ліземо. Дуже розумний був із нього хлопець, тільки характер неспокійний. Потім приходив Кароль і залишався.

Потім приходила Ґоська і теж залишалася. Потім приходила Аська і теж залишалася. Потім заскакував Ґуля, але він ніколи не сидів довго, бо завжди мав купу справ. Потім заскакував Дуді, але оскільки мешкав поблизу, то переважно не залишався.

Дуді найчастіше заскакував на сральник, бо в нього не було. Залишав або забирав якісь платівки. Коли всі йшли, я читав або дивився у вікно. Геть як Плюшевий. Дивлення у вікно, за умови, що там небагато відбувається, дуже розвиває уяву. Може бути, що й краще, як читання. Більшість книжок узялися з нудьги й нецікавого вікна. Завжди краще студіювати джерела, аніж коментарі. Я читав Батая в «Літературі світу», бо тоді все, що трималося купи, з’являлося в «Літературі світу». Читав, і темна ґрохівська ніч зі стогоном трамваїв і навіженими вогнями десь у небі дуже ліпилася до тої літератури. Тоді взагалі більшість речей якось дивно пасували одна до одної. Коли в когось порожньо в голові, тобто як має в ній багато місця, то легше поженити одне з другим. Це, здається, був мій головний навчальний принцип.