Інтерв’ю

Посол України в Лівані Ігор Осташ разом із дружиною Мариною Гримич відвідали 6 шкіл для сирійських дітей, що перебувають у таборах біженців у долині Бекаа, подарувавши їм книги, солодощі і канцелярське приладдя. Марина Гримич, що також є науковицею, письменницею і видавцем, розповіла Читомо про акцію, освіту у Лівані й представлення українських книжок на окремому стенді всеарабської виставки-ярмарку. 

– Яка мета цієї акції і чи буде вона продовжена?

– Десь із тиждень тому ми з чоловіком – Послом України в Лівані, чиї повноваження також поширюються і на Сирію, відвідали сирійські табори, що розташовані в долині Бекаа.

Сьогодні в усьому світі словосполучення «долина Бекаа» демонізується. Уявлення таке, що це окупована військами, а тому – дуже небезпечна територія, де всіх приїжджих убивають, тому туди не слід потикатися. Насправді ж ця місцевість (принаймні на нинішній момент) живе порівняно спокійним життям, наскільки воно може бути спокійним поряд із сирійським кордоном.

Долина Бекаа – з давніх давен є близькосхідною житницею, саме тут розташоване одне з чудес світу – Баальбек, багатошарова історія якого свідчить про те, що це завжди було місцем стратегічним.

Традиційно в Лівані спостерігається тенденція сегрегації в розселенні різних етнічних і релігійних груп, кожна з них має «свої» населені пункти чи райони. Після війни ситуація трохи змінюється, однак не надто швидко. Так, в долині Бекаа споконвіків живуть і християни і мусульмани. Перші сконцентровані в районі містечка Захле, яке, до речі, вважається найбільшим християнським містом Близького Сходу. Там є кілька мелкітських (по-нашому греко-католицьких) церков, в одній з яких цього року на Старий новий рік правив святкову службу Божу владика Борис Гудзяк. А згаданий вище Баальбек – це вже територія Хезболли, тобто тут живуть шиїти.

Так само  на шиїтських теренах долини Бекаа розташовано низку таборів, де розташувалися сирійські біженці. Всього їх у Лівані – 1,8 млн. (а тепер розподіліть цю цифру на населення Лівану  (4,5 мільйонів) і візьміть до уваги, що тут живе від 1970-х років також близько 400 тисяч палестинських біженців). Звичайно, переміщеними особами опікується і ООН і Червоний хрест, але, як то кажуть, все тут дуже складно.

Одним із найболючіших питань є діти. Діти мають ходити до школи. І хтось має цим опікуватися.

Читайте також про мандри Близьким Сходом журналістки Наталі Гуменюк

– Хто ж опікується навчанням дітей?

– Як це часто буває, питання освіти дітей упало на плечі волонтерів. У Лівані школами для сирійських біженців займається дружина одного з ключових політичних лідерів Лівану (голови Прогресивно-соціалістичної партії Лівану) Валіда Джумблата – Нора. Сама вона народилася у змішаному шлюбі, батько її був сирійцем, а мати – латишкою. Це жінка, яка має величезний авторитет і повагу в суспільстві, оскільки веде активну громадську і благодійницьку діяльність. Проект одного з її фондів – Kayany Foundation ­– це будівництво і подальше забезпечення середніх шкіл безпосередньо при таборах сирійських біженців. За два роки побудовано сім шкіл. У кожній вчиться до 800 дітей. Навчають дітей за ліванськими шкільними програмами.

Мій чоловік сформулював мету відвідання шкіл таким чином: «У Лівані живе 1.8 млн сирійських біженців. Стільки ж внутрішньо переміщених осіб в Україні в результаті російської агресії. З почуття солідарності ми відвідали 6 шкіл для сирійських дітей, привезли дітям книги, канцелярські приладдя, одяг, іграшки, солодощі».

– Скільки передано книг і які саме? Хто долучився ?

– Це був наш перший візит. І, чесно кажучи, ми мало уявляли: що таке табори сирійських переселенців, які там школи, і скільки там навчається дітей. Коли ми планували нашу подорож, то звернулися за порадою і за підтримкою до українсько-ліванської громади, яка активно долучилася до збору потрібних для дітей речей. Оскільки ми їхали відвідати саме школи, то передусім вирішили взяти книжки, канцтовари.

Не обійшлося без солодощів, іграшок і одягу.

Ми привезли і роздали близько 100 книжок, передусім для молодшого шкільного віку. Однак це виявилося краплиною в морі.

Зараз ми знаємо, в якому напрямку працювати. Зокрема, користуючись нагодою, хочу звернутися до видавництв з одним проханням. Тут у дівчачих школах (у старших класах, наскільки я зрозуміла, дівчата навчаються окремо від хлопців) є спеціалізоване навчання, під час якого вони здобувають практичні знання, наприклад, у шитті та вишиванні.

Я хочу під час моєї наступної подорожі привезти для таких шкіл заполоч, вишивальні нитки і українські зразки для вишивання. Можливо, у когось із видавництв є книжки або брошурки зі зразками для вишивання, а також крою і пошиву одягу? Головне, щоб було багато картинок. Далі вони розберуться. Принаймні, я їм допоможу.

– Які саме книжки ви привезли, адже, вочевидь, є мовний бар’єр?

– Ми привезли дитячі книги англійською, французькою і арабською мовами. За мовний бар’єр у Лівані можна не переживати, адже всі школи в Лівані є дво- або тримовними. Тобто більшість предметів ведеться неарабською мовою (англійською і/або французькою). Арабською мовою викладається лише географія, історія, арабська література і як окремий предмет – арабська мова.

Читайте також: Президент ПЕН-центру світу: Ми маємо підтримувати «малі» культури

– Яка ситуація у Лівані з освітою і грамотністю?

– Освіта – є дуже сильною стороною сучасної ліванської дійсності. Тут надзвичайно високий рівень вищої освіти. Щодо середньої освіти, то школи поділяються на приватні і державні. Одні вважаються сильнішими, інші – слабшими. Як, власне, в усьому світі. Однак загальна ліванська програма для шкіл передбачає навчання двома-трьома мовами. Це відображається і на середньому рівні культури людей.

Пересічна освічена людина в Лівані вільно говорить трьома мовами, вільно переходить з мови на мову.

Взагалі іноземна мова в Лівані – це не проблема.

Інколи просто соромно признаватися, що декому в Україні важко вивчити іноземну (і навіть «не іноземну») мову. Як казала колись моя баба Варка, «вони такого не понімають», вони не розуміють: в чому проблема вивчити мову?

– Чи є книговидання? Можливо, ви вже дізнались якісь основні цифри?

– Так, тут є своє книговидання, це питання я ще активно вивчаю, однак можу сказати, що саме в Бейруті у грудні відбувається всеарабська виставка-ярмарок книжок – найбільший книжковий форум на увесь величезний арабомовний регіон. Зараз посольство веде переговори з керівництвом виставки-ярмарки щодо цьогорічного представлення українських книжок на окремому стенді, адже цьогоріч, якраз у грудні, виповнюється 25 років встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ліваном.

Читайте також: Український художній репортаж: Донбас, Лаос, Стрий, Китай

Фото з архіву пані Марини Гримич