Автори та ілюстратори

Власниці харківської дитячої книгарні-клубу «Читаріум» заснували в Україні нове видавництво. Першим проектом Наргіс Гафурової та Лариси Бобровникової стало видання знаменитої книжки-картинки Еріка Карла «Дуже голодна гусениця». У розмові з «Казкаркою» Наргіс розповідає, з чого все починалося.

Наргіс Гафурова та Лариса Бобровникова

– Наргіс, зізнатися, ви всіх приголомшили. Видавництва призупиняють роботу, заморожують проекти, найбільші намагаються втриматися на плаву. І раптом хтось в Україні видає друком не що-небудь, а «Дуже голодну гусеницю» Еріка Карла. Хтось загадковий, новий гравець. Розкажіть нам про себе.

– Усе почалося три роки тому з ідеї відкрити дитячу книгарню – маленьку, затишну, вишукану, можна сказати, для гурманів. У Харкові з книгарнями справа доволі невесела, а спеціалізованих дитячих і зовсім не було.  Нам хотілося створити такий простір, куди із задоволенням приходили б не лише для того, щоб купити книжку, але й щоб просто поспілкуватися, щоб діти почувалися комфортно.  У нас можна читати, малювати, гратися. Наші клієнти стали нашими добрими приятелями, ми можемо спілкуватися годинами, і не лише про книжки. Наш «Читаріум» оформлено у вигляді дитячої кімнати – розмальовані стіни, книжкові полиці,  як кубики, акваріум, крісло-гойдалка.  Ось зараз я знову занурилася в той час, розчулилася, досі дивуюся, як ми, дві тендітні жінки :), дві мами за три (!)  місяці з нуля відкрили крамницю.  Гадаємо, нам вдалося! Але ми з Ларисою як та голодна гусінь –  нам постійно чогось бракує, ми знову не наїлися! И ми вирішили: хочемо не лише продавати книжки, але й видавати друком.

– «Дуже голодна гусениця» – дивовижна книжка, класика не тільки англомовного, але й усього західного світу. Вибір був невипадковим?

– Не просто невипадковим. Гусеничка і наштовхнула нас на думку стати видавцями.  З гусеничкою  ми знайомі давно. Моя молодша донька вже в рік познайомилася з книжкою, щоправда, російською мовою. Зараз їй п’ять, але вона досі із задоволенням її читає, але тепер уже нашу, українську.  А найменший член нашої команди, дев’ятимісячний Гриша (син Л.Бобровникової – В.В.), знайомиться з творчістю Еріка Карла одразу українською, йому пощастило раніше від усіх в Україні – йому врочисто вручили перший екземпляр книжки. Подумати лишень, книжку перекладено шістдесятьма мовами, враховуючи мови Фарерських островів, маорі, тетум! І ось тепер на офіційній сторінці студії Еріка Карла значиться й українська мова!

– Розкажіть трохи про роботу над  «Гусеницею». Що було найважчим?

– Найважче було наважитися на видання в такий непростий (м’яко кажучи) час. Переговори зі  студією ми почали ще на початку минулого року, а потім була весна… Не хочеться зараз згадувати харківську весну минулого року.  Головне, що восени ми знову повернулися до нашої гусенички, і ось вона в Україні.

– Розкажіть про вашу команду, перекладача.

– Уся наша команда – це поки все ті ж дві мами – Лариса Бобровникова та Наргіс Гафурова. Поки ми самі собі і редактори, і коректори, і менеджери. Питання, кого попросити перекласти книжку, навіть не обговорювалося. Ми відразу вирішили звернутися до Тараса Уліщенка – потомственого філолога, досвідченого редактора, перекладача та нашого доброго приятеля. І Тарас люб’язно погодився. Український переклад ближчий до оригіналу, ніж, наприклад, російський, де перераховуються не тільки дні тижня, фрукти й солодощі, а й кольори та розміри. Була й у нас така спокуса, але ми вирішили не переписувати Еріка Карла. Досить того, що в українському перекладі книжка й так заграла по-новому. Тільки вслухайтеся: «Аж ось у неділю вранці зійшло тепле сонечко, і – гульк! – з яйця вилупилася крихітна й дуже голодна гусениця».

– Побачивши настільки яскравий дебют, багато любителів дитячих книжок, я переконана, будуть сподіватися, що це не разовий проект, і що ви станете великим видавництвом, яке буде перекладати та видавати друком найкращі інтернаціональні книжки для дітей і підлітків. Я ставлю це запитання, а в голові бачу такі «орієнтири» як «Самокат» або «Рожевий жираф» – російські видавництва, які змогли прорватися крізь совок у дитліті. І вони теж починали як ви. Поступово.

– Ми теж сподіваємося не залишитися видавництвом однієї книжки. Планів дуже багато! І ми теж знаємо і любимо «Самокат», «Рожевий жираф», «Компас Гід», «ТриМаг», «Поляндрію». Їм, напевно, теж було складно, але ринок збуту і купівельна спроможність в Росії куди більші і вищі, ніж у нас. Тож «Читаріуму» буде набагато складніше. Але ми з Ларисою не з тих, кого лякають труднощі. Ми впевнені, що саме хороша дитяча література – це те, чим цікаво і чим потрібно займатися.

Письменник Іван Андрусяк і художниці Даша Ракова та Юлія Пилипчатіна

– Харківський магазин-клуб «Читаріум» відомий у колах любителів і дослідників дитячої книжки як взірець доброго смаку в дитячій літературі. Розкажіть, на які книжки ви орієнтуєтеся, з якими видавництвами працюєте?

– Дякуємо за таку високу оцінку. Дійсно, ми,  підбираючи асортимент магазину, кожну книжку як крізь сито пропускаємо. Нам важливе і оформлення, і якість перекладу, відстежуємо новинки наших улюблених видавництв, про які я говорила вище. У міру своєї сили ми намагаємося популяризувати читання, проводячи різні заходи для дітей – відзначаємо дні народження дитячих письменників, круглі дати з дня виходу знаменитих дитячих книжок. Ось, наприклад, у день народження Шарля Перро ми зі справжніх маленьких гарбузів робили карети для Попелюшки (спасибі Даші Раковій), а відзначаючи 70-річчя «Маленького Принца», кожна дитина створила і прикрасила свою планету (за ідею творити планети з монтажної піни дякуємо Ларі Чайці).

Завдяки «Читаріуму» ми з Ларисою познайомилися з такою кількістю чудових, талановитих, яскравих людей, що тільки задля цього потрібно було відкрити книгарню. Це наші улюблені художники Лара Чайка, Даша Ракова, Юлія Пилипчатіна, Світлана Акатьєва, це головна-преголовна в дитячому Монтессорі-клубі «Колібрі» Олена Бутенко, це наш обожнюваний Арт-багаж і неповторна Наталя Даценко, це магазин «Чуланчик» і така близька нам по духу Юлія Козловець. Ми навіть уявити собі не могли, що нам випаде можливість познайомитися з Оленою Макаровою! Часу і місця не вистачить, щоб перелічити всіх, кого ми любимо. Спасибі вам, дорогі!

– Якщо мова про українських видавців дитячих книжок, їхня робота, на мою думку, далеко не завжди зразкова. Як ви вважаєте, які в нас найслабші місця?

– Нам, як видавцям-початківцям, поки рано судити колег. Але я впевнена, що кожна дитяча книжка повинна бути взірцем доброго смаку. Багато яскравих фарб, велика кількість глітера – це, звичайно, «багато», але не завжди красиво.

Ольга Луб’яна та Тетяна Косолапова

– Харківський покупець дитячих книжок – який він?

– Різний, як і скрізь. Частіше це мами і бабусі, а не тати і дідусі. Особливо цікаво спостерігати, коли мама і бабуся приходять разом – бабуся вважає, що без Чуковського не обійтися, а мама дивиться на «Елмера» (книжка Девіда Маккі про слона в клітинку – В.В.). Як і скрізь, дуже для багатьох головним критерієм вибору є ціна. Наші постійні покупці – це не показник, це такі просунуті люди, які часом раніше за нас знають, де і що вийшло. Ні для кого не секрет, що в Харкові частіше купують книжки російською мовою. Але абсолютно точно можемо сказати, що останнім часом ситуація потихеньку змінюється. А щоб цей процес пришвидшився, українська книжка повинна відрізнятися від російської тільки меншою ціною, але в жодному разі не гіршою якістю.

– Як читачі можуть замовити «Дуже голодну гусеницю»? Це можна зробити поштою? Книжка потрапить до книгарень великих міст?

– Книжка вже є в Києві, у Львові, ну й у Харкові, звичайно. Найближчим часом буде по всій країні. Я вже говорила, що ми самі собі менеджери, і в нас поки зовсім немає досвіду розповсюдження. Книжку можна замовити, написавши нам на нашій сторінці у ФБ.