Інтерв’ю

Відомий український письменник, перекладач і драматург Олександр Ірванець розповів Читомо про київські богемні кнайпи та генделики і про «Першу каву» в «Купідоні».

– Володимир Даниленко у – своїй книзі «Лісоруби пустелі», згадує про київські літературні кафе. Наприклад, «Еней», де частенько засідали Василь Земляк і Григір Тютюнник, бував Роман Іванничук, Михайло Стельмах, бачили Ліну Костенко…  

– Дія мого оповідання «Золото Павла…….ка» частково теж відбувається в «Енеї». Звичайно, і я просидів там кілька пар штанів – це був рестораничик у підвалі Спілки письменників. Зараз його, здається, викупили під якусь галерею. Там були дерев’яні панелі з величезними ілюстраціями Базилевича до «Енеїди». Це була досить така кисленька харчевенька… Але в радянські часи, провінційний письменник, приїхавши до Києва і отримавши гонорар, мусив більшу половину пробухати в «Енеї». Я трішки це намагався описати у повісті «Золото Павла …….ка». Там були дерев’яні лави, і оцей запах столовки, отого підкислого борщу. В епоху Бу-Ба-бу ми багато там не засідали. По-перше, рідко бувало, що ми всі троє збіглися у Києві. А так, окремо, з Небораком ми там сиділи. Ну, і втрьох десь, мабуть, пару раз сиділи. Але частіше ми сиділи в «Лисі Микиті», це при львівській Спілці письменників. А в Києві в «Еней» я звичайно заходив щоразу, коли бував у Спілці. Там були помірні ціни.

– На противагу «Енею» існував «Енейчик», як його жартома називали ? кімнатка, куди буцім то ходили парткомівці…

– А… так, там був кабінет, я тільки зараз це збагнув, мабуть, його таки звали «Енейчик». Якось я в нього заглянув. Але там нікого не було. Це була кімната з великим столом, та я ніколи не бачив, щоб хтось туди заходив.

– Була ще «Кулінарія»…

– Це поблизу Майдану, на Інститутській, навпроти будинку Профспілок. Це був будинок Кооперації, а тепер там – «Сбербанк Росії». «Кулінарка» – безперечно культове місце: там робили каву, наливали, люди тусувались… Володимир Цибулько, наприклад. Тоді взагалі в Києві в центрі було таких 5-6 місць, де можна було з певністю попити кави, бо навіть кава була тоді дефіцитом. Я пам’ятаю тодішнє безгрішшя, інакше, ніж теперішнє, але теж було.

– Скажіть, а де ж був таємничий генделик «Червоний фалос»?

– У Житомирі ще в радянські часи була переобладнана пожежна висока чотириповерхова вежа у ресторан. Це і був «Червоний фалос». У Житомирі є двоє братів ? брати Титови, страшенно проукраїнські гуманітарії, які отримують гроші реклами, видаючи одну чи дві газети. Вони тоді нас, «Бу-Ба-Бу», запросили виступити в бібліотеці. А потім ми зайшли в один із залів цієї вежі, сіли за стіл, на якому було написано «Замовлено», і Юрко Андрухович сказав: «Я вперше у житті сиджу за столом, де для мене замовлено. Бо загалом я заходжу в ресторан і бачу столи, за які не можу сісти, бо їх уже замовили…».

– А з якого часу «Купідон» став богемною кнайпою?

– «Купідон» я пам’ятаю ще зовсім не богемним, пам’ятаю, колись заходив у нього з Світланою Поваляєвою. А популярнішим заклад став, відколи закрилася «Картопляна хата» на Майдані, на розвороті тролейбуса… То було дуже зручне місце – не таке богемне, але зручне за розташуванням, близько від центру, поруч УНІАН. Але потім там зробили якийсь «Кофіум», у який ніхто не ходить. Там була шикарна «моя дівчина» на стіні. Чорно-біле фото, на якому крупним планом була зображена дівчина, повернута спиною (видно, що якраз одягає бюсти). Гола спина, трусики, світлі волосинки по хребту, така краса – дуже тонка зйомка. Фото було поблизу середнього столика у залі для курців, і я намагався захопити цей середній столик. Коли до мене дзвонили й питали «де ти?», я казав: сиджу біля моєї дівчини. На жаль, її вже нема.

– Як щодо «Ранкової кави», яка щосуботи збирає у «Купідоні» молодь?

– Цей проект ми почали з Федором Баландіним у кінці листопада, але ми всі плутаємося з точною датою. Це було до 30 листопада чи після?.. І для мене принципово було важливо, щоб ми сюди приходили щотижня. Й досі наші зустрічі жодного разу ще не пропустили. А ідея належить Юрку Позаяку. Позаяк розповів, що у Заґребі, в одній із кав’ярень подібні посиденьки відбуваються вже 49 років, і люди приходять, читають вірші. Там теж ліміт ? два вірші, і теж оголошується переможець одноосібно ведучим. І Юрко туди ходить. Він, до речі, має кілька десятків віршів, написаних хорватською. Ми все збираємося зробити з ними скайпову конференцію, та вже, мабуть, на осінь, коли люди зберуться.

Світлини автора

Ранкові поетичні посиденьки у «Купідоні» цікаві не лише тим, що можна отримати каву за добрі вірші, а й тим, що це своєрідні лекції Ірванця про літературу і мистецтво написання поезії. Деколи обов’язки ведучого-модератора перебирає на себе молодий Роман Романюк, або ж хтось інший, що удостоїлися похвали. Деколи Роман Швед розповідає про музичну культуру української діаспори в Америці.

 «Ранкова кава» проходить щосуботи о 12:00 у кнайп-клубі «Купідон» (вул. Пушкінська, 1-3/5)