Інтерв’ю

І знову про переклад – інтерв’ю з Богданою Павличко: про перекладацький дебют, видання культового роману Джека Керуака «На дорозі»; про втілення зарубіжних творів українською мовою; про її живість і про її життя на сторінках та між рядками. Спеціально для «Читомо».

– Добрий день, Богдано. Ви перекладаєте тільки з англійської мови?
– Так. Я вчилась англійською мовою. Вся моя вища освіта пройшла закордоном.

– Але освіта у Вас не філологічна?
– Минулого року я закінчила магістратуру з державного управління.

– Яким чином Ви прийшли до художнього перекладу, зокрема до Керуака?
– Так сталося, що можна було перекласти Керуака. Оскільки цю книжку я багато разів читала в оригіналі й вона мені завжди подобалася, я не відмовилася втілити цей переклад. До того ж, мова була мені доступна.

– Які були труднощі з перекладом та з виданням книги?
– З виданням труднощів не було. Треба зазначити, що воно вийшло за підтримки Відділу преси, освіти й культури Посольства США в Україні.
Щодо тексту, то тут важило передати сутність самої книжки, бо  в оригіналі вона досить дивна, дуже повільно починається і тільки під кінець набуває динаміки. Вона постійно змінюється. Тому якщо переклад може здаватися якимось специфічним, то це не є лише проблемою перекладу, а особливістю самого оригіналу. Передати цю сутність і намагатися передати Керуака якомога краще було найбільшою складністю.

– Чи відрізняється Керуак, перекладений тридцять років тому, і сучасний переклад його творів?
– І мій переклад може відрізнятися від іншого перекладу і сьогодні, і через десять років, тому що в нас трошки по-іншому перекладають. Звісно, існує якась критика мого перекладу, яку я повністю приймаю, погляди, що там є росіянізми, не зовсім літературна мова. Просто це моє бачення – живу мову Керуака я переклала живою українською мовою, якою говорю я.

– Комусь переклад може здатися таким незаплямованим. Чому так?
– У кожного своє бачення. Я вважаю, що оригінал не дуже різкий, там не так уже й багато лайки, у багатьох класичних творах англійської та американської літератур буває набагато більше. В першу чергу, він незаплямований для мене, адже в українській мові різкої лайки особливо багато немає, а та, яка є, не зовсім відповідає оригіналу тексту. Намагатися знайти якісь діалектичні прийоми мені здавалося не зовсім доцільним.

– А як Ви ставитеся до того, що іноді персонажі американських письменників у перекладі починають говорити на, скажімо, галицькому діалекті?
– Особисто мене це дратує неймовірно. Такий підхід мені не подобається категорично, але немає зовсім чорного, і зовсім білого, тому кожен вирішує, як тут чинити, по-своєму.

– А що Ви перекладали до Керуака?
– Цих текстів дуже мало. Зокрема для себе я перекладала професійну літературу, пов’язану з моєю освітою, а такий переклад відрізняється від літературного, тому я на цьому перекладі вчилася і перекладала за певною усталеною системою, яка вже стала логічною під кінець перекладацького процесу.

– Довго перекладали?
– Дуже довго, тому що це був мій перший переклад. Перекладала приблизно п’ять місяців, хоча могла перекласти все це втричі швидше.

– Перекладаючи, Ви тісно працювали з редактором?
– Редактор дуже інтенсивно редагував мій переклад. Я щось приймала, щось ні.

– Редактор має бути обізнаним у мові, з якої йде переклад?
– Безумовно.

– А які Ваші улюблені місця або персонажі у Керуака?
– Це кінець роману, коли розігрується вся кульмінація його стосунків з Моріарті, і їхня подорож на Південь. Це моє улюблене місце, до нього йде вся книжка, її фінал такий сумний і трагічний як, напевно, і саме життя.

– Як Ви розвиваєте свою мову? Може, виписуєте окремі слова?
– Я не вмію щось виписувати на маленьких папірцях, у мене жахливий почерк, не люблю писати від руки. Щодо сприйняття іноземної мови, то тут треба багато читати, читати твори в оригіналі. Чим більше ти читаєш в оригіналі, тим більше розумієш текст. Інакше жоден підручник мови не навчить.

– Що будете перекладати далі?
– Про це я зараз думаю і найближчим часом вирішу. Я вже рік нічого не перекладала і хотілося б щось перекласти.

– Щось відповідно до власного смаку?
– Виключно.

– Де берете оригінали?
– Їх я замовляю з-за кордону.

– Маєте таку думку, що з перекладознавчих теорій перекладач-практик може чимось скористатися?
– Я, безумовно, з цим погоджуюсь, але особисто цього не вживаю, бо я трошки тут профан. Я повністю погоджуюсь, але просто в мене дещо інша освіта.

– Але ж виробляєте свій підхід до перекладу?
– Так, я створюю свої власні моделі, перекладаючи застосовую їх.

– Або втілюєте свою мову.
– Так, у мене є свій підхід, ні в якому разі не теорія, але теорія, звичайно, має місце.

– На Вашу думку, у нас є серйозна критика перекладу?
– Звичайно. Є багато людей, які критикують переклад.

– Але це буває інколи досить локально, а інколи не досить адекватно.
– Як і критика усього іншого.

– Є огляди перекладів в Інтенеті, на блогах перекладачів.
– Вони не завжди є достатньо науковими. Трапляється, що пишуть свої думки, але повноцінним матеріалом це не виглядає.

– Чи мають перекладачі гуртуватися, щось обговорювати?
– Ні, це вільний світ. Хтось хай гуртується, я можу не гуртуватись. Робота перекладача самостійна, ти сидиш і перекладаєш. Переклад не є і не буде моїм постійним заняттям, тому що в мене є інші заняття в житті, я людина дуже активна, мені треба бути з людьми. Але так чи інакше, «постійний» перекладач працює сам.

– Але гуртуватися хочуть тому, що професія перекладача в Україні не є прибутковою і певним чином треба її відстоювати.
– Заняття перекладами – сфера надто складна і творча. А видання книг – уже не такий великий бізнес в Україні. Деяких, наприклад, дратує, коли книжка коштує задорого, але скільки вона має коштувати, якщо така її ціна? Якщо видавати книги було б легко, не було б ніяких проблем. Так, є сильні українські видавництва, але їх небагато. Проблема ще й у тому, що на нашому книжковому ринку багато книжок російських видавництв, які коштують мізер.

– Більшість видавництв працює під гранти.
– Багато професій працюють під гранти – соціальні працівники, психологи, митці, працівники у сфері культури, музиканти, лікарі, науковці. Що ж тепер робити?

– Можливо, треба було краще просувати свою продукцію?
– Це потребує значних коштів, яких і так не дуже багато, тому просування книги не працює.

– Ставки перекладачів в Україні не такі, як, скажімо, у Німеччині.
– Там теж не все так просто. Ставку перекладачеві встановлює ринок. Не завжди це справедливо, а в нашій країні це взагалі плачевно. Якщо видавець дає малі гроші за переклад, то з ним не треба працювати.

– Чи має, на Вашу думку, оновлюватися переклад одного твору?
– Безумовно. Це добре, коли хтось перекладає по-своєму, кожен вкладає своє бачення, робить свою роботу. Це прекрасно і доречно. Інша річ, що комусь це подобається, а комусь ні. Щось стає більш популярним, а щось забувають.
Так, оригінал – це витвір мистецтва, а переклад, відповідно, теж мистецтво, але це вже бачення твору однією людиною, а різні перекладачі бачать по-своєму. Є переклади добрі, є менш добрі, а є переклади, які подобаються комусь особисто.

– А який переклад найбільше Вам подобається?
– Якщо говорити про англомовну літературу, то всі твори я читаю в оригіналі.

– Хто для Вас взірець у перекладацтві?
– Не сказати, що мій дідусь мій взірець, було б смішно, тому що він, звичайно, світило. Він перекладає поезію, а більш складного процесу перекладу, мені здається, просто нема. Зробити витвір мистецтва перекладу – це титанічна праця і, безумовно, талант.

– Якого перекладу Вам не вистачає як читачу?
– Я б хотіла, щоб все було перекладено. Хай усе перекладуть, але в нашій країні це дуже складно і неможливо. Дуже складна ситуація у нас у видавничій сфері. Усього не вистачає. Я б хотіла, щоб усі читали те, що вони хочуть, у гарному перекладі.

Розмовляв Олексій Гавриленко