Фетиш

На Заході нині активно досліджують процеси читання з погляду неврології. Так нещодавно вчені з Вільного університету Берліну намагалися простежити зміни, які відбуваються в нашому мозку тоді, коли ми із захватом читаємо якийсь твір. Експериментували вони з уривками з історій про Гаррі Поттера. На сайті американського бізнес-видання FastCompany нещодавно доступно проаналізували працю берлінських науковців, а Читомо вирішило перекласти публікацію. 

Вдамося до невеликого експерименту. Перед вами кілька речень із першої книги поттеріани:

«На краю галявини захитався кущ… А тоді з тіні вигулькнула постать у довгому плащі з каптуром, що повзла по землі, неначе звір, який підкрадається до жертви. Гаррі, Мелфой та Іклань заціпеніли. Постать у каптурі підповзла до єдинорога, схилилася над раною в його боці й почала пити його кров».

«Гаррi Поттер i фiлософський камiнь», переклад з англійської Віктора Морозова, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2002 рік

І ще один уривок, але вже з фінальної книги серії:

«Він підвівся з підлоги, потягся й підійшов до письмового столу. Гедвіґа й не поворухнулася, коли він почав гортати газети, кидаючи їх одну по одній на купу сміття. Сова спала чи вдавала, що спить; вона сердилася на Гаррі, бо він останнім часом досить рідко дозволяв їй вилітати з клітки».

«Гаррі Поттер і смертельні реліквії», переклад з англійської Віктора Морозова, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2007 рік

Яка з частин видалася вам більш захопливою? Певно, що перша. Другому уривку властива поступова розповідна манера викладу, тоді як перший сповнений драматизму, напруги й заворожливої присутності вампіра – і все це у чотирьох коротких рядках. Так виглядає той самий «екшн», що завдяки ньому читач поринає в книгу з головою і який забезпечує продажі сотень мільйонів примірників.

Результати нашого експерименту стосовно того, що динамічна дія в книзі захоплює більше, ніж послідовний опис, навряд чи назвеш неочікуваними. Проте команда психологів на чолі з Чун-Тін Хсу (Chun-Ting Hsu) з Вільного університету Берліна (Freie Universit?t Berlin) вважає, що, вдаючись до такого підходу у поєднанні з нейровізуалізацією (процес створення «картинки» будови й активності головного мозку або іншої частини нервової системи за допомогою МРТ чи комп’ютерної томографії – примітка Читомо), вчені мають змогу зрозуміти, що відбувається у нашій голові, коли ми захоплюємося цікавим твором.

Так берлінські науковці описали свої спостереження в часописі NeuroReport (випуск за 3 грудня 2014 року), назвавши їх «першою спробою зрозуміти нейронні механізми, що діють у процесі захопливого читання».

Корінці книг серії про Гаррі Поттера, що вийшли у видавництві «А-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Для свого експерименту Хсу разом із колегами відібрав учасників, яких під’єднували до томографа й давали прочитати уривки з книг про Гаррі Поттера (у німецькому перекладі), кожен обсягом близько чотирьох рядків. Деякі уривки викликали страх, подібно до того тексту, що ми наводили на початку матеріалу, інші ж були нейтральними – як другий пропонований приклад (оскільки берлінські вчені в своїй статті не подають прикладів тих текстів, що вони використовували в ході досліду, дібрані нами уривки є типовим уявленням). Водночас окрема група учасників оцінювала кожен із уривків щодо того, наскільки захопливими вони є.

Як і очікувалося, вищу оцінку отримали ті тексти, які страхають читачів і, виходить, мають більше шансів «затягнути» їх у процесі читання. Спостерігаючи за середньою частиною поясної звивини мозку, Хсу з колегами виявили, що значно помітнішим  зв’язок між уже згаданим показником щодо того, наскільки захопливою є книга, і нейронною активністю стає тоді, коли учасник читає жахні уривки, аніж нейтральні.

Вважається, що середня частина поясної звивини мозку відповідає за вміння співпереживати й, зокрема, за вміння співпереживати щодо болю.

Результати підтверджують те, що автори дослідження назвали гіпотезою «фіктивних почуттів» при захопливому читанні. Загалом, ідея цієї гіпотези полягає в тому, що та система нашого мозку, яка відповідає за співпереживання, активізується під час читання емоційних моментів твору. За словами дослідників, це особливо помітно у разі, якщо ці моменти є негативними й напруженими.

«Описи болю й страждань головних героїв, що наводилися в страшних уривках тексту, очевидно, посилювали емпатію в учасників залежно від того, якою мірою вони заглиблювалися у текст», – підсумовують свою розвідку берлінські вчені.

Вчені виявили підвищену активність у середній частині поясної звивини мозку під час читання жахних уривків тексту (cвітлина з часопису NeuroReport)

Цей дослід дав хороший старт у вивченні заглибленого читання (immersive reading), однак автори блогу Neurocritic, які звернули увагу на працю берлінських дослідників, справедливо називають її результати «дещо перебільшеними».

Хсу з командою не вдалося знайти доказів підвищення активності в передній острівковій частці мозку, що також належить до системи, відповідальної за співпереживання. Таким чином теорія «фіктивних почуттів» отримує великий мінус. Адже вся справа може бути в тому, що Роулінг описує емоції яскраво й жваво, а не просто вказує на них. З огляду на це середня частина поясної звивини (моторна зона) активізується сильніше, ніж передня острівкова частка мозку (сенсорна зона). Можливо, якби учасники експерименту читали гіршу/інгу книжку, результати могли бути іншими.

Але це дослідження має недоліки й більш фундаментального рівня. З одного боку, більшість із нас вважає, що повне заглиблення в текст відбувається тоді, коли ти читаєш, до прикладу, без перестану протягом години, і лише тоді оговтуєшся. Тому чотирьох рядочків банально не досить для того, щоб провести дослід. Окрім цього, помічена в ході експерименту активність мозку, свідчить більше про тип уривку, обраного для заглибленого читання, ніж про відчуття, отримані від самого процесу заглиблення, як такого.

До того ж сильна реакція на страшні частини тексту не говорить нічого про цінність нейтральних уривків. Якщо всі уривки твору стануть страшними, то страшне стане нейтральним.

Отож, наведені спостереження можуть бути непоганим першим кроком на шляху до розуміння крізь призму неврології того, що ж робить деякі книги такими захопливими. А поки ми й далі можемо вважати це магією.

Оригінал: fastcodesign

Більше наукових дослідів, присвячених читанню шукайте тут: Несподівані експерименти над читанням