День

Цього тижня Читомо розпочинає серію матеріалів про альтернативну професійну освіту. Віднині ми набиваємось у гості до шкіл, лекторів і курсів, щоби побачити, наскільки профільна освіта поза університетськими стінами відрізняється від традиційного навчання, чого можна навчитися за кілька місяців чи лекцій, і чому учасники курсів мотивовані більше, ніж студенти. Цей почин у часі збігся із випуском навчального курсу для ілюстраторів від Школи візуальних комунікацій (School of Visual Communication), який ми й вирішили оцінити.

Випуски курсу в School of Visual Communication називаються відкритими переглядами. Це, по суті, щомісячна командна оцінка роботи студента, яка мала би бути приводом пишатися або червоніти. Всі, хто навчаються у Школі, презентують свої роботи від задуму до способу втілення і мають змогу вислухати відгуки чи критику досвідчених колег. А наприкінці курсу перегляд відбувається відкрито на незалежному майданчику: така акція може бути шансом справити враження на потенційного роботодавця, партнера чи замовника поза межами свого Behance-портфоліо. Цього разу презентація результатів курсу відбулась у незалежному просторі «Циферблат».

Хто й у кого навчався

Кожен із викладачів представив напрями, в яких він практикує як ілюстратор: Ірина Костишина, куратор курсу, навчала використовувати скетчінг в ілюстрації, а саму ілюстрацію – виводити за межі паперового чи цифрового середовища; Олена Мишанська (яку ви, мабуть, знаєте, як нашу авторку і відкривача нових імен у книжковому мистецтві) відповідала за заняття з каліграфії, летерінгу, копозиції та до друкарської підготовки; Наталя Храновська розповідала про тонкощі дизайну персонажів, сторібордингу і створення ілюстрації для реклами; Всеволод Славутич розкривав можливості концепт-арту; Ольга Дегтярьова ділилася досвідом журнальної ілюстрації; Юлія Тусь систематизувала роботу студентів з програмами Adobe Photoshop і Adobe Illustrator; Ірина Гетьман пояснювала, як працювати з кольором в ілюстрації.

Читайте інтерв’ю Олени Мишанської з художницею Надією Ричок. «Майже ніколи не навпаки» 

На курсі потрапила десятеро студентів, на підсумковий перегляд з них прийшло троє. Серед учасників курсу, окрім дизайнерів і випускників художніх вишів, були, наприклад, маркетологи й PR-спеціалісти. Відбір учасників (а на курсі він існує – вирішує співбесіда), за словами Ірини Костишиної, надалі відбуватиметься з ширшої аудиторії, але перевага надаватиметься тим, хто матиме не лише бажання, але й готові роботи (якщо не комерційні, то інші напрацювання – наприклад, дипломні чи конкурсні роботи). Фактично курс розрахований на людей, які уже почали практикувати, він навряд буде корисним, якщо ідея малювати виникла щойно.

Про напрями, акценти і хендмейд. Лібретто курсу

Отже, впродовж чотирьох місяців усі проходили інтенсив: попри те, що тут нікого не вчили малювати, довелося відпрацьовувати принципи композиції, стилю, техніки ілюстрації, концептуальні й технічні складові творчого задуму.
Курс ділився за місяцями; заняття – тричі на тиждень, майже щоразу учасники отримували завдання для домашніх робіт. Близько чверті занять проходили в комп’ютерному класі, де ілюстратори мали працювати з графічними редакторами. Наприкінці місяця відбувалися перегляди, на які учасники приносили не менше чотирьох робіт, часто комплексних: наприклад, одним із завдань було створення карти певної місцевості.

Карта Бразилії. Автор: Анастасія Євтушенко

Окремо працювали над темою паперової пластики, досить розвинутою ілюстративною технікою, відомою українській аудиторії в основному як практика хенд-мейду. Ігор Чалий, викладач цього предмету, наголошує на актуальності паперової ілюстрації: «Будь-яка ручна робота завжди актуальна. Всім відомі трафарети, витинанки та аплікації нині можна називати паперовою ілюстрацією. Річ у тім, що паперова пластика оригінальна й дуже класно виглядає: відчувається, що ілюстрація зроблена з паперу, і це чіпляє всіх. З паперу можна виготовити що завгодно, хоч власне місто, але не кожен може це зробити».

Ілюстраторів навчали також грамотно використовувати текстові елементи. Як зазначає Олена Мишанська, каліграф і один із викладачів курсу, її метою було навчити студентів основ роботи з літерами: «Шрифт для ілюстраторів – проблемна тема. З одного боку, дуже часто в ілюстратора не вистачає знань саме зі шрифту, з іншого боку – це річ, яка видається дуже страшною і складною, тому ілюстратори просто бояться починати працювати зі шрифтом. Але ми складали курс як відповідь на проблемні зони, тож вирішили обов’язково включити до нього і каліграфію, і літерацію. Звісно, нам ішлося про основи цих предметів, оскільки опанувати їх повністю за кілька занять неможливо. Втім, для базового розуміння, що таке літера і які її взаємозв’язки з ілюстрацією, цього достатньо, і мені здається, що це дуже цікава й ефективна практика».

Усі бріфи, з якими працювали ілюстратори, були вигаданими. Проте куратор курсу Ірина Костишина обіцяє наступний курс провести вже з реальними бріфами, конкретними завданнями з реальної практики: «Зараз ми домовляємося з потенційними замовниками. Такий практичний формат буде цікавішим як для людей, що шукають ілюстраторів. Так і для студентів, які не опановують абстрактні навички, а усвідомлюють значення робочих завдань і можуть покласти їх у портфоліо».

За чотири місяці. Результат

Юлія Войтенко. Картки

Роботи Юлії Войтенко – приклад інтерактиву в ілюстрації: за ними можна вивчати фразеологічні звороти англійської мови. Одна ілюстрація – одна картка, «відгадка» якої ховається за згином. На перегляді випускниця запропонувала цю вправу всім гостям «Циферблату». Можна сказати, що втілення задуму не поступається нашумілим «Українським прислів’ям», що, нагадаємо, перед своїм багатотиражним втіленням були дипломним проектом.

Тут позитивне враження справило й те, що учасники в рамках курсу відвідали практичні заняття з додрукарської підготовки (курс в курсі). Наскільки це ефективно – можна було оцінити на друкованій продукції, підготованій до презентації. Це дуже позитивна практика, зважаючи на кількість ляпів навіть у книжковій ілюстрації, що здавалося б, орієнтована лише на друк.

Паперова пластика і летерінг випускниці курсу Олександри Цимбалюк

Хоча в роботі Олександри вгадується ще непоставлена рука, техніка цілком виправдовує себе, надаючи ілюстрації об’єму й атмосферності. Погодьтеся, та ж композиція, виконана більш традиційною технікою, могла б і не привернути увагу.

Читайте також: Майстер-клас з паперової ілюстрації Paper Weekend

Так чи інакше, усі учасники курсу прийшли у пошуках себе – судячи з представлених робіт, знайти «своє» вдалося не всім. Деякі ілюстрації мали надто сильний відбиток стилю взірців, якими надихалися студенти; дехто зізнавався у труднощах із виробленням власної візуальної мови. Іншим роботам не вистачило окремих деталей: наприклад, представленому летерінгу бракувало коми.

З іншого боку, що більше технік і підходів випробовуєш, то легше зорієнтуватись у виборі власного стилю в подальшому. Всеволод Славутич, художник у сфері game development, який навчав ілюстраторів створювати персонажів, застеріг від того, щоб зупинятися на одному стилі й назвати цей стиль своїм.

Доки ілюстратор вивчає нові техніки та підходи, доти можуть тривати й видозміни його індивідуальної мови. Концепт-арт – дуже перспективний напрям за сьогоднішніх умов невеликих бюджетів у сфері культури, але щоби реалізуватися в ньому, зрозуміло, що окрім художнього таланту, треба як мінімум про нього знати. Сьогодні ж таких затребуваних напрямів з’явилося вдосталь, і найперше завдання будь-якого викладача – надати можливість вибору. Власне, це те, чого бракує в академічних аудиторіях, і те, що не завжди можна нагуглити.

Щоб спробувати стилізацію в дії, студенти робили спеціальну вправу – зображали певного персонажа в чотирьох різних стилістиках: гра «Angry Birds», мультфільм «The Secret of Kells», персонажі з кліпів Gorillaz і в довільній стилістиці. Персонаж Анастасії Євтушенко, представлений тут, до своїх реінкарнацій був стімпанк-аквалангістом:

В той же час, своя візуальна мова – це не так жанр, до якого призвичаївся ілюстратор, як певний вихід із зони комфорту, порушення конвенцій. Саме так вважає куратор курсу і викладач скетчінгу Ірина Костишина: «Певний час ви можете когось імітувати, навіть цілком свідомо. Але цим не варто зловживати, й одного дня треба буде пробувати робити те, чого не робив іще ніхто».

У підсумку: відгуки студентів (анонімно):

«Деякі лекції видалися зайвими, а от практичних занять бракувало. Хотілося б більше годин для книжкової і журнальної ілюстрації, паперової пластики, летерингу і fashion-ілюстрації».

«Дуже цікаво спостерігати розвиток сильних сторін кожної з моїх колег. Наприклад, одна з них – архітектор, і вона добре відчуває об’єми, площину, великий формат. В іншої прекрасно виходять векторні ілюстрації, ще одна добре передає емоції. Щодо мене, то, переглянувши велику кількість робіт, я розумію, яка техніка мені найближча, але усвідомлюю, що для опанування її я ще маю докласти великих зусиль».

«Я повніше усвідомила, наскільки створення ілюстрації – це не просто вміння малювати красиві картинки, а велика інтелектуальна праця й самодисципліна».

«Для мене має значення, що викладачі працюють на заняттях на 100%, тому що вони зацікавлені ділитися знаннями й досвідом, завжди відкриті до діалогу і дають конструктивний фідбек. Важливо, що це практики, що вони успішні у своїй галузі».

«Мені б дуже допомогло, якби я наперед дізналася, що навчання на цьому курсі буде таким насиченим і передбачатиме стільки домашніх завдань, що, можливо, доведеться відмовитися від розваг, а то й від роботи. Варто морально готуватись і краще планувати свій час».

Читайте також: Авторська аплікація, яка дуже хоче видаватись, у дитячій книжці Лілі Тєптяєвої