Book Art

Лілю Тєптяєву інакше, ніж дівчинкою із квіточки не назвеш. Художниця-ілюстраторка дитячих книжок якось написала лист на електронну скриньку «Читомо», у якому розповіла про свої художні мрії/надії й авторську техніку аплікації. Після багаторазового листувального спілкування ми просто зобов’язані познайомити усіх наших читачів не тільки з аплікаційними роботами Лілі, а й з самою майстринею-любителькою паперу. Техніка аплікації займає купу часу (а ще паперу, ножиць, клею тощо), але перейти на щось легше й швидше, наприклад на комп’ютерну графіку, Ліля просто не змогла.

Починаючи з 2005 року, велика поціновувачка аплікації шукає українського видавця, який не побоявся би ризикнути й запустити у друк цей цікавий проект. Поки що безрезультатно, на жаль. Проте митарства по укрвидавництвах не викоренили любові до своєї техніки й не виростили бажання «продатись» іноземному видавцю. За всі роки «лежання» авторської книжечки в шухлядці, Ліля одружилась і вже ростить маленького синочка, який, до речі, тепер надихає ілюстраторку на створення нових книжкових ідей і вчить, як їх покращити.

.

.

– Лілю, а чому вирішила взятися саме за дитячу книжку?

– Мені завжди подобались дитячі малюнки, але саме дитячі, а не дорослі у стилі дитячих)). Ця любов до них поступово переросла в любов до дитячих книжок та їхніх ілюстрацій.

– І як проявлялась ця поступовість?

– Поступальна любов до книжок з’явилась під час навчання у ЛНАМ на відділі графічного дизайну…але не відразу. З 2001 року я почала працювати з аплікацією, з роками навчання та власної експериментальної практики формувалась моя техніка. І коли постало питання «що робити на диплом на 4 курсі навчання?» – я вирішила зробити дитячу книжку. Також захотіла дослідити це питання глибше і написала наукову дипломну роботу на тему «Художнє оформлення дитячої книжки».

Моїм дипломним керівником був мій улюблений вчитель на кафедрі Богдан Пікулицький, який підтримав мою ідею і всяко сприяв її реалізації. А потім: участь в конкурсі автопортрету у Стальовій Волі (я робила автопортрет інспірації Пікассо у своїй техніці); стажування у Варшаві і відвідування лекцій про книжці та ілюстрації, аналіз дитячих книжок варшавських книгарень; спілкування з українськими видавцями і дослідження українських сучасних дитячих книжок; наукова магістерка (на 6 курсі) щодо художньо-зображальних аспектів сучасної української книжки і серія аплікації як пропозиції моєї техніки виконання для ілюстрування дитячих книжок.

.

.

– Як тобі поталанило потратити на стажування у Варшаву?

– Стажування було звичайною навчальною практикою у Варшавській академії мистецтв – типу «обмін студентами» (просто був конкурс у ЛНАМ, і я, і ще інші студенти виграли його). Мені дали змогу відвідувати будь-які навчальні предмети у закладі зі своєї спеціальності і не тільки, чим я, в основному, й займалась.)) Поляки гостинний народ, і в академії щиро приймали будь-кого, при умові що той прагне вчитися і працювати. До того ж, у них чудові умови для творчості: добре облаштовані майстерні, якісний матеріал та інструменти, дружні і готові допомогти викладачі (між іншим, вони там «викладачі» на всі 100%, бо викладаються по повній програмі, не бачачи в тобі конкурента чи предмета заздрості).

– А мета твого приїзду була яка? Собі ставила якісь завдання, цілі?

– Одне з навчальних завдань, яке я там виконувала, було ілюстрування книги, до того ж завдання було не просте, слід було добряче напружити мозок)) Крім того, як я вже й казала, мала змогу просканувати майже всі Варшавські книжкові крамниці, проаналізувати книжкову ситуацію в Польші, та й у Європі, адже в польських крамницях був великий вибір іноземних видань різного спрямування.

– У нас направду небагато дитячих книжок, техніка виконання яких є аплікація. А тут ще й особлива, авторська аплікація.

– Так, у книжці використана техніка «авторської аплікації». Це мішанина різних паперових технік (аплікація + техніка рваного паперу + витинанка + паперова пластика). Взагалі, щодо своєї техніки, ще з часів навчання шукала назву для неї… Наразі зупинилася на назві «авторська багатошарова аплікація» або просто «авторська аплікація», але якщо знайду кращий варіант – назву по-іншому)). Хотілося, щоби назва техніки коротко і зрозуміло роз’яснювала спосіб виконання, але в моєму випадку складно однозначно вибрати назву, адже у роботах багато паперового міксу з технік, поєднання технік і прийомів, видозмінені техніки тощо.  І назвати просто графікою складно, бо деколи, використовуючи техніку рваного паперу і викладаючи рваними клаптиками форму – виходить майже живопис (паперовий живопис), і паперовим живописом не назвеш, бо елементи бувають надто графічні, а часом і взагалі робота виходить із натяком на декоративне ужиткове мистецтво. Деколи мої роботи плутали з розписом на склі, деколи з тканим гобеленом, а деколи з олійним чи темперним живописом.

.

.

.

– Але ж аплікація – трудомістка штука, ще й часу на неї затрачаєш чимало. Це не зупинило?

– Як я вже й казала, паперове мистецтво засмоктало мене ще під час навчання)). Спочатку я просто працювала з папером, експериментувала, робила навчальні завдання і дипломні роботи – це було моїм способом самовираження, адже не так багато студентів використовують арт-папір у своїх роботах, і в такий спосіб можна було відрізнятися серед інших.

– Це був такий собі виклик іншим творчим студентам? Ви займаєтесь живописом, графікою, скульптурою, а я – арт-папером? Мейн-стрім проти андеграунду?

– Майже так. З роками я почала мислити аплікацією і витинанкою. Всі творчі ідеї крутилися навколо паперу, і без використання кольорового паперу я вже не уявляла свою творчу діяльність. Ще під час навчання комп’ютерні технології для мене відійшли на задній план, і усі заохочення нашого викладача Василя Косіва перейти на комп’ютерну графіку не знаходили підтримки з мого боку (позиція викладача була «мінімум зусиль – максимум результату», а моя техніка клопітка праця, часу на неї йде купа). Але справа в тому, що я мушу відчувати матеріал руками: різати, згинати, рвати, складати його, а просте малювання олівцем чи пензлем мене не задовольняє, тим більше мишкою чи пером графічного планшету. Ця любов до матеріалу в мене ще з коледжу (я навчалась на відділі художньої обробки шкіри в ККПДМ), і техніку аплікації полюбила ще тоді, правда, у той час використовувала кольорові клаптики шкіри.

– За твоїми спостереженнями, українці люблять творити щось із паперу?

– Щодо використання паперових технік серед українських художників, то це переважно витинанка й аплікація. Ці техніки стають дедалі популярнішими, відроджується витинанка. Але в ілюструванні сучасних українських дитячих книжок вони майже не використовуються. На противагу цьому, в іноземних книжкових  ілюстраціях набагато ширше розмаїття цікавих та оригінальних технік. На жаль, наразі Україна в цьому плані пасе задніх))

– А був якийсь вчитель-аплікатор, який надихав тебе вдосконалювати свою техніку?

– Як такого вчителя не було. В навчальному процесі ЛНАМ дизайну та ілюструванню книжки особливої уваги викладачами не приділялось (в цьому закладі немає вузького цілеспрямованого спеціалізованого навчання щодо книгознавства), хіба що написання наукових робіт сприяло зустрічам із цікавими людьми, від яких я отримувала цінну інформацію про мистецтво книги.  Та й завдяки «сітконету» є можливість побачити творчі здобутки різних художників-ілюстраторів і сучасні світові видання дитячих книжок.

– Ну, отримавши цінну інформацію від цікавих людей і, як ти кажеш, сітконету, ти вирішила сміливо майструвати своє унікальне видання «Дівчинка з квіточки»?

– Для українського читача ілюстрації у паперових техніках виконання є цікавинкою, бо книжки з такими ілюстраціями практично не трапляються на книжкових полицях. Думаю, серед творчих студентів, батьків і дітей такі книжки підуть на «ура». Окрім цікавої техніки виконання, вона ще вирізняється своїм стилем та конструкцією (це розкладна гармошка, хоча можна зробити й іншу – це не принципово). До того ж, є можливість розвитку в цьому керунку, адже представлені ілюстрації були тільки експериментальними зразками, і з 2004 року моя техніка і відчуття дитячої книжки удосконалились, поглибилось розуміння візуальних потреб дитини.

– А для кого казка? Кому присвячена?

– Ця книжка – для дітей, для дорослих і для дорослих дітей)) А кому присвячена? Мабуть, усім щирим фанатам кольорової веселки… і ще НАШОМУ ДИТИНСТВУ – безтурботному і яскравому!

– Зазвичай найвразливіше місце художника, який самостійно створює книжку, – це текст. Казку ти писала / придумала сама?

– На момент захисту диплому текст був мій: це був скорочений адаптований текст казки Андерсена «Дюймовочка», тільки я назвала її «Дівчинка з квіточки» і стилізувала текст, також скоротила його добряче – вийшла така собі коротенька історія про подорож маленької дівчинки, яка народилася з квітки в краях, де завжди тепло, в країну снігу. В книжці можна зауважити фриз із квітів  – квітка і дівчинка в цій книжці головні герої)) Пізніше, розшукуючи видавця для неї, паралельно я працювала над текстом цієї історії – вирішила зробити її віршованою. Але так, як оптимального видавця знайти не вдавалося – поступово закинула і віршування історії про дівчинку з квіточки (банально «опустились» руки).

– Як це опустились руки? Невже пошук видавця скінчився нічим?

– О, це довга історія… Почалася вона із запитання на моєму захисті диплому одного з членів комісії: «Ви вже знайшли видавця для своєї книжки?» І це питання було для мене несподіванкою, адже до того моменту я й не думала про те, що цю книжку можна видати, просто сприймала це як навчальний проект. Наступні два роки я присвятила написанню наукової роботи на тему «Дизайн сучасної української дитячої книжки: художньо-зображальні аспекти», створенню серії аплікацій з метою представити можливості моєї техніки і стилю виконання для ілюстрування дитячих книжок, а також активному пошуку видавця для своєї книжки і подальшої співпраці. Відвідувала майже усі «книжкові збіговиська» у Львові, особливо мене цікавив Львівський книжковий форум видавців.

– Який збіг обставин! Ну-ну…

– Переді мною стояло завдання – познайомитися з потенційними видавцями для своєї книжки і використати цей досвід у своїй науково-дослідницькій праці. Тому я зробила от що: роздрукувала свої візитки-листівки з детальною інформацією про себе і свою діяльність, також коротенькі анкети із запитаннями для видавців, взяла коротке інтерв’ю майже у в всіх видавців на форумі 2005 року, накупила цікавих книжок як зразки різних видавництв, сфотографувала книжки усіх відомих українських видавництв на той час, особисто відвідала найбільші дитячі видавництва у Львові, де поспілкувалась з видавцями. Познайомилась із чудовими ініціативними людьми, багато видавців виявилися дуже щирими книголюбами, які душу вкладають у своє видавництво. Та, хочу вам сказати, що і серед видавців трапляються зовсім не творчі і не мистецькі люди, які дивляться на книжки як на товар, ковбасу чи сало, що продають «на вагу» споживачу. Були навіть дуже курйозні випадки, і навіть відверті образливі погрози в мій бік, буцімто я комерційно зацікавлений шпіон із інших видавництв, який підступно хоче вивідати їхні таємниці.

–  Ого! У нас завжди відкритий збір навіть найвідкритішої інформації сприймається як щось підозріло-шпигунське. І щире зацікавлення насторожує))… І хто тебе назвав шпигуном?

–  Це насправді довга історія, тому, якщо когось дуже зацікавить, – прошу звертатися.

– А як щодо матеріального втілення твоєї книжки? Невже ніхто не погодився видавничо ризикнути?

– Відмовляли мені з різних причин, наприклад, дехто банально не мав часу, бо вже працював над якимось проектом, хтось вважав мою техніку не в стилі свого видавництва, для когось це видалось не серйозною справою (бо, на їхню думку, аплікація це не серйозна справа), хтось вважав, що мої ілюстрації не зрозуміють українці, і такі книжки не будуть продаватися. В основному, все зводилось до того, що ілюстрування дитячої книжки моїми аплікаціями це не комерційний проект і для цього потрібні додаткові фінанси, а українські видавництва зайвих коштів не мають. Видавці нарікали на байдужість держави, яка мала б спонсорувати такі не комерційні проекти і плакались щодо відсутності меценатів. Розповідати про це можна довго, що й я робила у своїй магістерській науковій роботі.

.

.

.

.

–  А як ти сама вважаєш, книжка буде продаватись?

–  Думаю, що буде. Вже сьогодні її переглянуло сотні людей в електронному варіанті, і усі казали, що хотіли б мати таку видану казочку в своїй бібліотеці. Правда, мені слід буде її трошки змінити. В минулому я захопилась «рослинністю» в ілюструванні, а треба буде додати більше цікавих героїв. Справа в тому, що у мене підростає синочок, і вже спостерігаючи за його вподобаннями, я дивлюсь, що хоче дитина бачити в своїй книжці. А дитина хоче яскравих колоритних героїв. І ще слід буде знайти хорошого оповідача для книжки, щоб текст читався легко і невимушено. Не хочу сказати, що мій текст поганий, але краще буде, якщо його напише професіонал своєї справи. Адже, кожен має займатися своєю справою: художник – ілюструвати, а письменник – писати))

–  Тож, надія побачити свою казку з логотипом українського видавництва ще не померла?

– Можливо, сьогодні ситуація змінилась, адже після 2007 року я перестала шукати видавця для своєї книжки та своїх наступних проектів (ми переїхали з чоловіком в інше місто, у нас народився син, з’явилися інші потреби). Та я не втрачаю надії.))

–  Чи таке ходіння по тернистих стежках до видавців не відбило бажання працювати над книжками у своїй техніці?

– Я ДУЖЕ хочу працювати у своїй техніці й надалі, адже без неї себе не мислю. Крім того, прагну ілюструвати за допомогою цієї техніки книжки, і не обов’язково тільки дитячі. І зараз я в процесі пошуку зацікавленого у такій справі видавця. Якщо в Україні такий не знайдеться – буду шукати за кордоном. Шкода, буде ілюструвати іноземну книжку своєю технікою, і цим урізноманітнювати чужі книжкові полиці, в той час, коли у своїй країні бачу таку потребу (важко знайти оригінальну українську дитячу книжку для власної дитини).

–  Як щодо власних дитячих  читацьких смаків?

– Є така цікава книжка «Когда мы были детьми. Два века книжной иллюстрации для детей». Так-от, ця книжечка, у свій час, розповіла мені дуже багато цікавого про дитячу ілюстрацію. А під час навчальної практики-стажування у Варшавські академії мистецтв (2006), мала можливість зависати в польських книгарнях, де познайомилась з багатьма польськими та світовими книжками (і дитячими і дорослими). Вони мені так сподобались, що я  не втрималась і накупила купу дитячих книжок, адже в Україні, на жаль, такого стильового розмаїття не спостерігалось, та й наразі не дуже ця ситуація змінилась. Взагалі будь-яка книжка – давня чи сучасна, наша чи закордонна, викликає у мене цікавість, бо з кожної можна чогось навчитися: з однієї – як треба робити, з іншої – чого робити не варто.

.

.

.

Для всіх, хто зацікавився виданням книжки Лілі або ж подробицями аплікаторського мистецтва надаємо електронну скриньку авторки [email protected]