Book Art

У 1962 році Барбара Стрейзенд спрямувала всі свої емоційні збурення і ліричний відчай втраченого кохання в те, що є чи не найдивнішими чотирма хвилинами поп-музики всіх часів. «Олівці наготові?» — наспівує вона — «Починай розмальовувати мене». Перші рядки пісні «My Coloring Book» («Моя розмальовка») відсилають нас до того гарячкового зацікавлення розмальовками для дорослих, тенденцію до якого ми спостерігаємо і зараз.

«Для тих, хто полюбляє розмальовки, Адже деякі люди таки полюбляють їх», — наспівує Стрейзенд, перш ніж запросити слухачів розмалювати її сумне життя настільки ж похмурими відтінками. Коли ця пісня вийшла в ефір, розмальовки для дорослих були дуже поширені в поп-культурі, як-от розмальовка з Кеннеді (JFK Coloring Book) карикатуриста Морта Друкера, що протрималась 14 тижнів у топі бестселлерів New York Times 1962 року, і продажі якої сягнули мільйона доларів.

Сьогодні розмальовки, ймовірно, навіть більш вигідні: «Чарівний сад» і «Зачарований ліс» Джоанни Басфорд  були двома найбільш продаваними книгами на Амазоні в квітні й забезпечили зростання продажів друкованих книг. Басфорд продала близько 10 мільйонів розмальовок з того часу, як «Чарівний сад» був опублікований в 2013 році.

Але потужне повернення розмальовок, які ентузіасти називають «чудовим шляхом зняти стрес», мають дуже мало спільного з тими розмальовками для дорослих, що були в 1960-х

Там, де сьогодні заголовки пропонують споживачам затишний пакет терапії, втечі від реальності й ностальгії, розмальоваки 1960-х справді були новими й революційними.

Перша розмальовка для дорослих, яка була опублікована в кінці 1961 року, висміювала конформізм, що домінував у післявоєнному корпоративному робочому середовищі. Створена трьома рекламниками в Чикаго Executive Coloring Book («Адміністративна розмальовка») пропонувала картинки з офісним працівником, що проходить крізь всі стадії свого робочого дня так, ніби була призначена для того, щоб пояснити дитині, що її татко робить на роботі.

The Executive Coloring Book

Під картинками розміщені підписи, своєрідні «титри», що містять інструкції та вказівки того, як розмалювати ту чи іншу картинку, а подекуди й коментують зображене. «Це мій костюм. Розмалюй його сірим, або ж я втрачу свою роботу», — написано поряд із зображенням людини, яка одягається на роботу. Інша сторінка показує чоловіка в капелюсі, що сідає в електричку, щоб дістатися на роботу. «Це моя електричка, — зазначено під малюнком. — Вона везе мене до мого офісу щодня. Ти можеш зустріти багато цікавих людей тут. Розмалюй їх усіх сірим».

Рідкісна поява несірого кольору викликає ще більше занепокоєння: «Це моя пігулка. Вона кругла. Вона рожева. Вона робить мене байдужим».

Розмальовки, які вийшли після цього, спробували охопити всі неврози десятиліття: національна безпека, страх перед комунізмом, технології, секс, психічні розлади.

Дві популярні розмальовки були присвячені Президенту Кеннеді:  JFK Coloring Book («Кеннеді») Друкера і  New Frontier Coloring Book («Нові кордони») Джо Б. Нейшена.

John Birch Society Coloring Book

Існували розмальовки, що висміювали комуністів, і розмальовки, що висміювали тих, хто боїться комуністів. На сторінках Khrushchev’s Top Secret Coloring Book: Your First Red Reader («Таємна розмальовка Хрущова: Твоя перша «червона» читанка») поставали карикатури на лідерів Радянського Союзу і життя за комуністичними законами. Та, попри це, розмальовку все одно вважали «небажаною» і забороняли за ініціативою Збройних сил США.

Тим часом Society Coloring Book («Суспільство») Джона Бьорча висміювала теорії всесвітньої змови й екстремістів. Концепція розмальовки починає втілюватися вже з першого чистого аркуша з невеличким коментарем: «Скількох комуністів ви можете знайти на цій картинці? Я можу знайти 11. Це потребує практики».

У серпні 1963 року Washington Post опублікувала статтю про лікаря, який пропонував використовувати 12-сторінковий буклет-розмальовку «як діагностичний експеримент, щоб класифікувати пацієнтів за їхніми типами психічних розладів» від шизофренії до пошкодження мозку. Видання назвало це «Психотичною розмальовкою» (Psychotic’s Coloring Book).

Читайте також: Американські бестселери 2015: розмальовки всюди

Коли тенденція потроху почала минати, об’єкти зображення розмальовок стали більш передбачуваними. Видавці висміювали професії й стилі життя, які й без того виглядали смішними. Bureaucrat’s Coloring Book («Розмальовка бюрократа»), наприклад, висміювала урядові комісії й численні правила. А The Hipster Coloring Book («Хіпстерська розмальвка») подала слабкі жарти про банальність нібито зухвалого життєвого стилю.

ляляля Підписи-титри стали більш пізнавальними й метафоричними

Зображення молодого чоловіка в костюмі, який курить цигарку, доповнене таким текстом: «Це хіпстер. Він добре проводить час. Ти можеш побачити, що він добре проводить час за блиском в його очах. Зроби блиск в його очах яскравим».

У 1963 році вийшла Programmer’s Primer and Coloring Book («Розмальовка і Буквар програміста») із мудрованими жартами про баги й дампи пам’яті з трохи дивними інструкціями: «Намалюй мене Міккі Маусом» і «Намалюй його наївним», хоча їм трохи не вистачило легкої журби і приреченості інструкцій з Executive Coloring Book («Адміністративної розмальовки»).

 Programmer’s Primer and Coloring Book

Підписам, звісно, необов’язково бути особливо зрозумілими, оскільки вони були створені зовсім не як реальні інструкції для читача з набором кольорових олівців наготові. Сенс розмальовок 60-х не в тому, щоб всістися зручненько й трохи порозмальовувати, а в тому щоб читати їх і мати щодо цього власну позицію; вони були більше схожі на особливі форми політичної карикатури чи політичних коміксів.

Стаття у  The Daily Illini у вересні 1962 року пояснює, що, хоча «найгарячішою видавничою темою цих днів» є розмальовки для дорослих, вони «не передбачають того, щоб їх розмальовували; вони тільки для того, щоб роздивитись і посміятись». Так само New York Times у серпні 1962 року наголошує на тому, що таке зростання продажів розмальовок не підвищило обсяги продажу олівців.

Якщо пошукати онлайн, то ви можете знайти безліч сканів цих розмальовок — і в той час, як сторінки виглядатимуть зношеними, ви майже майже не побачите їх розмальованими. Існує, щоправда, одне виключення: радикальна феміністична Cunt Coloring Book Теї А. Корінн, яка дозволила кожному, незалежно від художньої майстерності, звеличувати красу того, що раніше було табуйованим.

Cunt Coloring Book

Сьогодні ж, навпаки, ми бачимо заповнені розмальовки для дорослих, повністю розфарбовані зображення з усіма деталями частенько з’являються на Instagram. Широко відомою позицією покупців розмальовок та їх шанувальнів і творців є сприйняття акту малювання/розмальовування як релаксації, багато розмальовок в своїх назвах місять слова «терапія» та «зняття стресу».

 Розмальовування терапевтичне принаймні в тому, що воно дає можливість допомогти нам відчути себе спокійними і розслабленими, навіть якщо видатні лікарі наполягають на тому, що вони «не використовували розмальовки під час терапевтичних сеансів і ніколи не розглянуть для такої мети»

Чому ж, якщо люди насправді не розмальовували їх, розмальовки для дорослих настільки захопили уяву покоління початку 60-х років? Одна з відповідей полягає в тому, що розмальовки — дитяче заняття, адаптоване для дорослих — вибухнули популярністю, як і інтерес до психоаналізу Фрейда, з яким на дитячий розвиток почали звертати все більше й більше уваги.

Розмальовки не лише показали дорослим з дитячою простотою зіпсований світ, вони також показали, як дитина може бути зіпсована/психологічно травмована/розбещена в процесі пізнання цього світу.

Коли дитина отримує вказівку розмалювати все сірим, вона бачить безглуздість конформізму, але врешті-решт вона сама долучається й бере участь у цьому, згідно з інструкціями. Дорослим це зухвале повернення в дитинство дало шанс відкинути систему й охопити зовсім інші принципи; цей сумнів в нормах тогочасного американського суспільства також підтримав і сприяв появі громадянських прав, антивоєнних настроїв та жіночих визвольних рухів.

Читайте також: Розмальовки: британська графіка проти українського стресу

Можливо, так само важливим є те, що покоління, яке досягло свого повноліття у 60-х роках, було першим поколінням, яке виросло з кольоровими олівцями. Хоча олівці винайшли на рубежі минулого сторіччя, та вони були дорогими і не дуже доступними. В 1909 році стаття в  Christian Science Monitor згадує про олівці як про «розкіш шкільного класу».

А в 1930 році популярність малювання восковими олівцями різко зросла. До 1935 року виробництво воскових олівців і звичайних олівців було 20-мільйонною індустрією, після зростання виробництва майже на 40% за два роки з 1933 року. В 1934 році Chicago Daily Tribune наголошував у своїй статті на тому, що тепер доступні олівців нових кольорів та форм, зокрема в асортименті з’явились олівці кольору блактних фіалок, помаранчевих апельсинів та різних чудових квітів.

Мистецька/ художня /образотворча освіта, тоді ще молода дисципліна, яку під час Великої Депресії було підтримано Federal Art Project, ще не відкидала розмальовки як корисний інструмент в класі. Це сталося пізніше, в 1950-х.

Віктор Лоувенфельд, один з найвпливовіших вчених художньої освіти, заявив, що розмальовки мають «руйнівний вплив» на дітей

Цей факт також міг мати стосунок до смерті політичної розмальовки в 1970-х. І хоча  протягом 70-х і 80-х років газети час від часу заявляли про відродження розмальовок для дорослих, та вони скоріше були ностальгією, ніж революцією.

У 70-х, як і сьогодні, ринок розмальовок для дорослих зумовлений зростанням інтересу до простих, але претензійних ігор. Нещодавно випущені розмальовки на політичну тематику — для прикладу Hillary: The Coloring Book і Trump 2016: Off—Color Coloring Book (присвячені Гіларі Клінтон і Дональду Трампу відповідно) — стали відносно пізніми доповненнями до останнього «врожаю», проте ні їхні продажі, ні культурний вплив не зрівняються з їхніми декоративними, терапевтичними аналогами.

Hillary: The Coloring Book

 лялялМалоймовірно, що розмальовки будуть такими ж бунтівними знову

Творцями перших розмальовок для дорослих, врешті-решт, були рекламісти, які знали, що цей трюк буде вдалим тільки для одного сезону, тому вже наступного року зосередились на сатиричних кулінарних книгах.

Тим часом активність ХХІ століття зосереджена здебільшого в онлайні, — на відео- та соціальних платформах — а не на сторінках друкованих видань. Зрештою, одна з найпопулярніших дитячих книг останніх років — яка пробула два роки в списку бестселлерів New York Times — називається The Day TheCrayons Quit  («День, коли олівці звільнилися»).

https://www.youtube.com/watch?v=Wo-0BzrCHBQ

Оксана Зьобро,

керівник відділу маркетингу та зв’язків з громадськістю «Видавництва Старого Лева»: 

«Розмальовки для дорослих як тренд – доволі нове явище для українського книжкового ринку. Хоча й здається, що вони скрізь і всюди, і вже давно, але «Чарівний сад» Джоанни Басфорд, який видало «Видавництво Старого Лева», з’явився на українському ринку лише 2,5 років тому. А, власне, саме він запустив цей ажіотаж.

Все почалося із розмальовок-антистрес – такого собі розважального жанру, де все просто: є красива картинка, яку ти можеш зробити ще красивішою. Ти можеш відпустити емоції, помедитувати з олівцем в руці, відкрити в собі талант художника і, навіть, потім похвалитися своєю роботою серед однодумців.

Думаю, саме такий тип розмальовок триматиметься на плаву ще довго. Це – типовий лонгселер, така собі універсальна чорна сукня серед розмальовок для дорослих. Але поруч із ним розвиваються і нові віхи – спеціалізованіші. Це і розмальовки за мотивами серіалів чи книжок, і хоррор-розмальовки, і розмальовки-путівники.

Частина з них – це, по суті, сезонний продукт, який триматиметься в топах доти, доки той чи інший фільм-серіал-книжка буде на слуху. Частина може мати цікаве і хороше майбутнє, залежно від ідеї і наповнення.

А ще від появи ідеї до розмальовки на полицях магазину має пройти 2-3 місяці, не більше. І за цей час потрібно намалювати, зверстати, надрукувати, запустити промо-кампанію. І зробити це настільки якісно, щоб продати тираж за півроку, коли ця тема ще цікава і актуальна. Такий швидкий процес створення і збуту – це завжди ризик. А темп життя у 60-70-ті і у 2010-ті відрізняється в рази. Те, що тоді обговорювалося місяцями у пресі, сьогодні може сподіватися на топ-тему в кількох номерах, не більше».

Божена Антоняк,

співзасновниця видавництва «Урбіно»:

«У той час, як наші діти «втикають» у планшети й смартфони, дорослі обирають для себе такий творчо цікавий і, що теж дуже важливо – недорогий спосіб відпочинку й релаксу. І в цьому причина популярності розмальовок, яких в Україні вже трохи є, причому на різні смаки: хочеш метелики-квіточки-звірятка-химерні рослини – будь ласка, вибір не те, щоб вражаючий, але вже й немалий.

Лідирують тут Джоанна Басфорд та Міллі Маротта, безперечні фаворити на ринку розмальовок. Хочеш урбаністичну, як-от «Дивовижні міста» канадця Стіва Мак-Доналда — будь ласка! До речі, не раз чула враження від художників, фотографів та архітекторів, що вони купують «Міста» не так, щоб розмальовувати, як просто роздивляються й вивчають уже як професіонали.

Хочеш за літературними творами – розмальовуйте «Гаррі Поттера» чи «Гру Престолів». Хочеться рідного, українського – і тут маємо унікальний продукт, створений народною художницею Олесею Вакуленко для видавництва «Урбіно»: розмальовку на базі найкращих зразків українського народного живопису.

Звичайно, що незаповнених ніш тут чимало, йдеться передусім про питомо український продукт. Немає, зокрема, розмальовок з українськими художниками, з українськими містами. Про сатиричні розмальовки варто сказати окремо. Безперечно, це цікавий експеримент, однак, не можна забувати, що сатира переважно виникає «на злобу дня» і саме тоді є актуальною.

Зникає проблема (або її змінює інша) – і актуальність втрачається. А ще завжди є ризик «сповзти» в несмак і відверте художнє пащекування. Особисто я ставлюся до таких речей дуже обережно. Але це лише одна з іпостасей сатиричної розмальовки, якщо вона позбавлена політичного забарвелення, то все гаразд.

Чи довго триватиме бум на розмальовування? Хтозна. Певні тенденції, навіть дуже яскраві, виникають і згасають досить швидко. Тут питання в тому, яка розвага раптом стане «в тренді». Та цілком можливо, що інтерес до розмальовок триватиме ще досить довго, адже за невеликі гроші людина отримує купу позитиву й відчуває себе співтворцем чогось прекрасного. А це, погодьтеся, так важливо в нашому світі, якому часто бракує позитиву й гармонії».

Іван Лопатченко, 

піар-менеджер видавництва «Клуб сімейного дозвілля»:

«Відвідуючи міжнародні книжкові ярмарки, спілкуючись із закордонними видавцями ми бачимо, що кількість розмальовок у їхньому видавничому плані не зменшується, навпаки, такі проекти з’являються у все більшої кількості гравців ринку. Тобто світовий тренд не вщухає. Наприклад, на обкладинці грудневого номеру впливового британського щотижневика The Bookseller було розміщено обкладинку розмальовки «Анімасвіт».

Інша справа, що в Україні останні півтора роки ми спостерігали справжній бум. Зараз ця зацікавленість стабілізувалась, але читача зараз потрібно дивувати. Треба знаходити або створювати такі книжки, які будуть яскраво відрізнятися від всього, що вже є на ринку. Нові теми, нові засоби втілення, новий підхід до творчості.

Наприклад, розмальовка КСД «Дивокола» – це новий спосіб розмальовування за пронумерованими колами, які потім складаються у цілісну картинку. Або креативний блокнот «Знищ цей щоденник», який став безумовним лідером продажів видавництва у минулому році. Він пропонує руйнівні завдання, які за наявності творчої сили перетворюються на креативні художні роботи.

Аудиторія розмальовок-антистрес та creative books в нашій країні складається переважно з молоді та креативного класу, які бажають розвивати свій творчій потенціал або знимати стрес, в тому числі і в такий спосіб. Але у світі великою аудиторією розмальовок-антистрес є люди вікової категорії 45+, для яких об’єднання у гуртки з розмальовування є засобом соціалізації або відпочинку. Ми також маємо розширювати аудиторію розмальовок у цей бік».

Оригінал статті тут