uncategorized

8 березня в Італії був звичайний робочий день, і це був перший день роботи Міланської книжкової виставки Tempo di Libri. Вона проводиться у величезному виставковому комплексі FieraMilanoCity. В межах виставки працює вже вдруге Міланський міжнародний центр права (Milan International Rights Center). Цього року тут зібралося майже 400 агентів і видавців з різних країн. Так само вдруге я, директор видавництва «Нора-Друк», стала учасницею цього заходу.

В місті на кожному кроці продають букетики мімози, що викликає стійкі асоціації з радянським минулим, але мімоза тут весела і пухнаста, не схожа на бліді гілочки, які дарували колись жінкам чоловіки напередодні 8 березня. У Мілані цього дня страйкував транспорт, метро вранці повноцінно працювало до 8:45, тому довелося виїхати на дві години раніше, ніж мені було треба. Впродовж дня деякі станції та лінії працювали, деякі – ні. Розібратися у цьому всьому було доволі складно.

Розповідала закордонним видавцям про наші нові книжки – Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка», Наталя Тисовська «Київські канікули», Олена Захарченко «Третя кабінка – Лос-Анджелес», Кіра Малко «Нижче», Марина Гримич «Ажнабія на червоній машині». За три дні роботи Центру я провела 26 зустрічей.

Читайте також: Школа видавців у Франкфурті. Частина 1: побачити все 

Майже всі видавці питають про підтримку перекладів з української мови. Якщо минулого року я з ентузіазмом розповідала про створення Українського інституту книги, то цього року навіть не хочеться про нього згадувати.

Більшість французьких видавців продають права через російську агентку. Вона підписала угоди про ексклюзив на Росію, Україну і Білорусь. Проспали ми цей ринок, на жаль. Навіть більше, вона вже почала підписувати ексклюзиви з канадськими видавництвами, що видають французькою мовою.

Переконую італійських агентів, що треба працювати з українськими видавництвами безпосередньо, без російських субагентів. А хіба не цим мав би займатися Інститут книги? Розумію, що це риторичне запитання.

Вкотре переконалася, що чоловіки-агенти не вміють розповідати про книжки. Складається враження, що вони намагаються продати те, що не читали. Раніше зустрічала публікації на тему, що у видавничому бізнесі працюють переважно жінки. Це насправді не дуже добра ситуація. А за результатами багатьох досліджень у різних країнах, близько 80% покупців книжок також жінки.

Американський видавець розповів, що тільки раз у житті спілкувався з українцем. Це було 7 років тому в Брукліні. Цього українця звали Сандей Аделаджа.

Починаючи з 10 години ранку в зали для презентацій вишиковуються черги.

Минулого року мене дуже тішило, що багато пасажирів в метро сидять з книжками в руках, цього року розчаровано спостерігаю, що більшість вже має гаджети, і не схоже, що читають електронні книжки – всі сидять в Instagram.

У неділю закінчилось моє перебування в Мілані. Попри щільний робочий графік, вдалося дещо подивитися – знамениту фреску Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» та виставку імпресіоністів із колекції Художнього музею Філадельфії. Навіть придбала магнітик із репродукцією улюбленої художниці Марі Лоренсен.

В торговельних комплексах і на центральних площах найкращі місця займають книгарні. ЧИТАТИ, ЇСТИ, МРІЯТИ – непогане життєве кредо, чи не так?

Читайте також: Джайпурський літературний фестиваль: індійське книжкове свято

Ввечері по дорозі від метро проходила повз невеличкий скверик. А там співають солов’ї! В нас теж колись все буде – і солов’їний спів, і міжнародні заходи, на які приїдуть 400 видавців з різних країн. Працюємо далі…

Автори фото Е. Сімонова та І. Дмитришин, Сторінка Tempo di Libri у Facebook