Читомо > uncategorized > Генріх Белль: Портрет дами, міста та сучасної Німеччини. Частина 2

uncategorized

Генріх Белль: Портрет дами, міста та сучасної Німеччини. Частина 2

04.03.2018 0 Автор:

Читомо продовжує серію публікацій перекладного проекту видавництва «Вавилонська бібліотека» – це переклади літературної критики, рецензій, аналітики та інтерв’ю з письменниками за виданнями The New York TimesThe New YorkerParis ReviewThe Independent та інших. Мета проекту: ввести українських читачів у контекст творчості автора та звернути увагу на найкращі зразки американської та європейської літературної критики.

Переклади виконували студенти профільних факультетів під наглядом викладачів та професійні перекладачі на громадських засадах.

Цього разу читаємо другу частину великої статті Річарда Лока про німецького письменника Генріх Белль.

Читайте також першу частину статті.

Для того, щоб змалювати, як стверджує письменник, «надзвичайно реальний» портрет Лені, Белль з’являється в романі як «Автор», який одночасно виконує роль журналіста, що провадить розслідування, соціолога й детектива. Під таким виглядом він розпитує шістдесятьох персонажів, які знають чи знали Лені під час різних періодів її життя. З цієї викривленої псевдодокументальності виникає також соціальний портрет Кельна від 1920-х років до сьогодення. Він є джойсівським втіленням міста та його жителів.

У своїй палкій погоні за «правдою про Лені» Автор розпитує її найкращу подругу Маргрет, таку собі німецьку Моллі Блум, яка помирає від сифілісу у місцевій благодійній лікарні; трьох черниць, які «навчали» Лені; музичного критика, який чув, як вона співає та грає на піаніно у внутрішньому дворику протягом 30 років; працівника міських парків, що наглядає за кладовищем, яким він користується як приватним парком після роботи; колишнього злодія, який відійшов від справ; колишнього сутенера, колишнього в’язня, колишнього комуніста, колишнього нацистського магната нерухомості, в якого Лені працювала майстром похоронних вінків під час війни.

Читайте також: «Всесвіт однієї людини»: Дональд Барр про «Уот» Семюела Беккета

Колишнього комуніста, який торгує газетами і який відмовляється постачати нову порнографію, керуючись марксистськими принципами; флориста на пенсії (насправді єврейку та рейнського сепаратиста – двічі антинациста), яка разом з Лені виготовляла похоронні вінки. Та багатьох інших, в тому числі черницю з Риму, з якою Автор тікає, остаточно відмовившись від залишків своїх удаваних спроб об’єктивного розслідування.

kakabadze_boell_4x6

Привабливість роману Белля полягає у сповненому любові накопиченні побутових деталей. Це суміш банального та ексцентричного. Спостерігаючи за життям Лені Пфайфер впродовж п’ятдесяти років німецької історії, Белль написав роман, що возвеличує звичайну людину, або, як він сам пише, «природну людську невинність», якa залишається незламною навіть під тягарем політики, війни, економічного занепаду та росту.

Окрім змалювання цього натовпу персонажів, кожен з яких вголос заявляє про свою індивідуальність, Белль дбайливо розказує нам про те, як влаштований світ. У творі декілька разів висвітлюються теми фінансових скандалів, наводиться захоплюючий огляд зміни стилів похоронних вінків; приклади бюрократичної мови, характерної для періодів до, під час та після війни; уривки з посібників нацистської армії (як мити, як віддавати честь); і уривки свідчень Альберта Шпеєра та Альфреда Розенберга про рабські умови праці радянських військовополонених.

Читайте також: Дух свавілля: Війна Вітольда Ґомбровича проти кліше

 

Белль не тільки робить ескіз місцевими кольорами; він показує зло чоловіків у групах, установах з їхнім зловісним жаргоном та безкінечним шахрайством. Ніби сучасний Діккенс, Белль змішує соціальну сатиру, сентиментальність і тисячу голосів міста. Лені – це німецька Крихітка Дорріт – постать, моральність якої виблискує у світі пороків, страждань, злиднів, у світі, який рішуче зображений з насмішкою, гіркотою, жалем та ніжністю.

line

Це правда, що Белль може бути надто сентиментальним; часом він не відмовляє собі у деяких награних забаганках, і, на жаль, він створює надто легке, оптимістичне закінчення. Він явно любить своїх персонажів більше, ніж мистецтво, але вони створені так вдало, що ми не можемо судити його суворо – ми продовжуємо читати.

line

Насправді, він часто завойовує прихильність своїми недоліками: він неодноразово іронічно переоцінює себе, але це заради правди, а не марнославства; в деяких місцях він уповільнює свою розповідь, щоб підкреслити додаткову відмінність або ж додати ще один голос, що несе більше «доказів». Проте тут він також глузує зі свого глузування – соціологічний метод, за допомогою якого він привертає увагу до майстерності роману.

Книга є брехтівським колажем: Белль збирає свій матеріал, щоб продемонструвати, що навіть у Німеччині життя відбувається під поверхнею і брехнею історії, незважаючи на руйнівну владу установ, ідеологій та жадібність кожного. Розповідаючи про біографічні подробиці, Белль драматично наголошує на неможливості узагальнення людей. Він змушує нас побачити величезну прірву, яка існує між політичними гаслами та моральною дійсністю, між тими, хто хитро крокує в ногу з часом, і тими, хто, як Лені, може втратити своє багатство, свою сім’ю, своє соціальне становище та весь світ, але здобути свою душу.

Читайте також: Один у полі воїн: Вільям Бойд про Вільяма Ґолдінґа

boell-heinrich_foto_LEMO-F-6-126_bbst

Таким чином, цей антиклерикальний римо-католицький письменник написав світську історію про дію благодаті у продажному суспільстві. За останні роки таке суспільство рідко було зображене так ретельно і терпляче. Мирська героїня Белля пересувається по цьому пропащому світі з певною непідробною моральною красою, яка властива чорношкірим персонажам Фолкнера та в’язням Солженіцина. Особливо привабливим є те, що Белль досягає цього без лицемірства; він не виставляє свою моральність напоказ. Ця книга стала результатом праці всього життя Автора. Вона нагадує нам про чесноти та принади старомодного європейського католицького гуманізму і сповнює нас цією старомодною втіхою.

Переклали Віра Новицька та Ангеліна Яцух за редакцією Юрія Великороди

Переклад за публікацією The New York Times, «Portrait of a woman, a city and modern Germany – Heinrich B?ll’s best novel», by Richard Locke, May 6, 1973

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe