Новини

Минув ще один, вже XVII, Форум видавців у Львові. Серед безлічі його подій однією з найбільш очікуваних був творчий вечір Оксани Забужко.

У п’ятницю, 17-го вересня, близько восьмої години вечора при вході до львівської філармонії зібрався чималий натовп. Через деякий час усі потрапили досередини, і,  борючись за вільні місця у партері, зайняли весь зал.

Нарешті на прикрашену квітами сцену вийшла й сама Оксана Забужко.

Після тривалих вітальних оплесків письменниця розповіла про перспективи свого роману «Музей покинутих секретів». Тепер його зможуть читати і німці – через кілька днів після творчого вечора на Форумі Оксана Забужко планувала поїхати на презентацію книги у Німеччині. Німеччина – одна з держав, де відбуваються події роману, тож видання у ній перекладу є подією особливо важливою. Крім того, це перший іноземний переклад цього роману. Також готуються до друку перекладні видання твору у Росії, Польщі та кількох інших країнах. Тривають переговори щодо здійснення перекладу роману в Ізраїлі.

Не забуваючи про попередній набуток, письменниця не могла не розповісти про нові напрацювання. Протягом чотирьох місяців Оксана Забужко трудилась над новим романом, який, певно, вийде у жовтні (презентація – в листопаді). Це – її вибране листування із Юрієм Шевельовим. Тож і на обкладинці буде зазначено два імені.

Оксана Забужко і Юрій Шевельов познайомилися у 1990 році. Листувалися з 1992 року і майже до смерті Шевельова: останній лист, написаний від руки, надійшов за два місяці до його смерті.

Підготувавши книгу, Оксана Забужко, за її словами, тим самим повернула один зі своїх давніх боргів. Вибрані листи супроводжуватимуться примітками, мемуарними вставками. Уривки з текстів Шевельова й Забужко, які обговорювали у листах письменники, створюють своєрідний контекст для усього видання. Тож книжка вийшла трьохрівнева.

На творчому вечорі Оксана Забужко розповіла про самого Юрія Шевельова, зокрема про його внесок у розвиток українського мовознавства (після здійсненої ним «революції» у цій науці «казати про якісь спільнослов’янські корені – це все одно, що після Коперника казати, що Земля стоїть на трьох китах»), долю, те, як відстоював себе українцем, незважаючи на німецьке походження, яке могло врятувати його у роки фашистської окупації, про його еміграцію до Америки.

Створюючи книгу, письменниця намагалася «передати портрет доби очима двох її cучасників – найстаршого і наймолодшого поколінь». Книга є продовженням роботи, якою був «Музей покинутих секретів», і всі інші твори – це «утримання пам’яті». Пам’яті, яку, за словами Оксани Забужко, намагаються приховати.

І на колись поставлене в одному інтерв’ю запитання: «А чи справді нам треба знати усі секрети і усі таємниці минулого?», пані Оксана, зважаючи на теперішні дії СБУ, відповідає ствердним «Так».

Надалі вечір проходив за принципом «запитання – відповідь».

Оксана Забужко розлого відповідала на питання з надісланих із зали листків, читала напам’ять власні вірші, зокрема ті, що ввійшли у диск «Оксана Забужко читає свої вірші» (його презентували у травні цього року).

Теми торкалися мистецтва, літератури зокрема, історії і сучасної політичної ситуації в Україні.

Пролунав заклик до сучасних поетів робити аудіозаписи власного виконання своїх віршів, адже дуже мало лишилося записів голосів великих українських поетів.

Також розмова торкнулась біографій творів Забужко. Так, вже були спроби екранізації роману «Польові дослідження з українського сексу». Надходила пропозиція від польських митців екранізувати «Я, Мілена».

Взагалі література, за словами письменниці, «легше за все дається театрові». Екран не завжди здатен передати усі почуття, які вкладає авторка у внутрішні монологи своїх героїнь. «Процес читання – це завжди акт інтимний. Це завжди діалог між читачем і автором … Це результат співдії. Це результат внутрішнього голосу, який вмикається або не вмикається в читачеві. І, власне, сфера людських почуттів, котру не візуалізуєш, котру не передаси на екрані – оце і є те, що мене цікавить найбільше в літературі … Тому я завжди пишу від першої особи, тому я пишу саме внутрішнім монологом, намагаючись відтворити отой синтаксис, довгі речення, це інтонації внутрішньої мови героя, читача».

Наразі роль героїні з «Польових досліджень…» є мрією багатьох актрис. Роль охоплює «весь діапазон жіночого голосу – від ніжності, любовного лепету до крику, агресії, злоби…», тож виконувачка здатна показати все, що вміє. У Польщі моновистава за твором Забужко була хітом протягом шести чи восьми сезонів. Зараз в Ґаазі готується ще одна моновистава.

На питання, чому авторка використовує такі слова, що часто доводиться звертатися до словника, Оксана Забужко зауважила, що у написанні творів старається вживати ті слова, які найліпше допомагають зобразити потрібне. «Для цього годиться все – повний абсолютно лексичний запас української мови». Це і архаїзми, діалектизми, неологізми, де треба – сучасна ненормативна лексика.

Пролунала й порада молодим митцям: треба розділяти процес писання і пошук дверей видавництв, в яких можна було б друкуватися. Не треба нікого впускати під час писання у своє внутрішнє поле (ні критиків, ні публіки), старатись подобатись. Ліпше – намагатись сказати те, що хочеться. «Те, що справжнє, знаходить свого читача …, а те, що хоче подобатись сьогодні, – це завжди ставка на програш».

Загалом вечір скінчився на годину пізніше, ніж передбачалося. Усі виходили задоволеними, виносячи із зали ту частинку творчості письменниці, яку вона віддала своїми віршами, розповідями. Із спілкування Оксани Забужко з публікою можна виписувати афоризми. Наостанок один з її закликів: «Вимикайте телевізор, читайте книжки і більше спілкуйтесь із власними дітьми!»

Уривки з нового роману тут: http://www.zabuzhko.com/ua/news/shevelovlyst.html

Анна Сіденко