Хай хто би що казав, є лише один по-справжньому дієвий спосіб заохотити малечу до самостійного читання. Усе просто: треба заповнити дім книжками й стежити, щоб вони не припадали пилом на красивій поличці з найближчого магазину меблів. Спочатку – читати, роздивлятися, розфарбовувати разом, потім, у «післяабетковий» період, – залишати на видноті те, з чим дитина зможе й захоче впоратися без сторонньої допомоги. (Підручники не беремо до уваги.)

На щастя, відповідної літератури наразі не бракує. В книгарнях можна знайти й українські твори, й перекладні, й навіть білінгви. Проте харківські видавництва «Ранок» і «Талант» підійшли до справи особливо ґрунтовно, випустивши друком цілі серії для «порівневого» читання. Найвідповідальнішими з погляду формування читацьких звичок є книжки першого –  початкового – рівня. Про них і поговоримо.

СЕРІЯ «ЧИТАЛЬНЯ»

• Книжки: «Велет нам програє!», «Синя коробка», «Драконе, киш!»
• Авторки: Оксана Лущевська, Галина Ткачук, Аня Хромова
• Ілюстрації: Альона Брайловська, Мирослава Скіра, Вероніка Котик
• Видавництво: Ранок, 2017

На першому поверсі книжкового будинку для читачів-початківців розташувалися три історії про дітей та їхніх вигаданих-не-вигаданих друзів: картонних динозаврів, що ховаються від холоду в синій коробці, загадкових манюсиків, що допомагають змагатися з Велетом, хижих драконів, що перевтілюються в маленьких дівчаток.

Оповідання тільки здаються фантастичними. Насправді авторки обіграють реальні життєві ситуації: у фокусі дитячі страхи, фантазії та емоції. Така пильна увага до внутрішнього світу читача додає замальовкам особливого чару, бо дає змогу впізнати й прийняти себе – з усіма дивацтвами, вибриками й нескінченними запитаннями про все на світі. Історії стимулюють розвиток уяви, вчать опановувати емоції, розширюють словниковий запас.

Стиль оповіді легкий, жартівливий, ненав’язливий. Сюжети вирізняються простотою, що межує зі схематичністю.

«Синя коробка» – це палеонтологічний переспів старої доброї «Рукавички», що за рівнем динаміки поступається оригіналу. В оповіданні «Велет нам програє» дія розгортається активніше, але теж без несподіванок. Найбільшою оригінальністю може похизуватися терапевтична новела «Драконе, киш!», проте для опису її фабули вистачить одного речення.

Невибагливі сюжети – данина концепції, розробленій Галиною Ткачук і Тетяною Стус, методистками Національного центру «Мала академія наук України» й визнаними експертками в галузі дитліту. На відміну від юнісофтівської серії, що вимагає попередньої читацької підготовки, «Читальня» максимально адаптована до потреб дітей, які щойно навчилися читати. Недосконала техніка заважає їм сприймати розлогі описи й карколомні перипетії, тому книжки першого рівня складаються з коротких текстів, написаних простими реченнями.

Окрім того, авторки дбайливо розставили наголоси, пояснили незрозумілі поняття, поділили довгі слова на склади, аби читання було комфортним і пізнавальним. Тексти рясніють звуконаслідуваннями й кумедними, ніби дитячими, малюнками, які не дають недосвідченому читачеві знудитися.

На особливу увагу заслуговують творчі завдання, надруковані наприкінці кожної книжки. Тут є й закриті запитання за змістом, і орфоепічні вправи, і завдання, що тренують уяву й критичне мислення. Залучаються різні рівні мовленнєвої діяльності: читання, письмо, а також аудіювання й говоріння, адже вправи можна виконувати не лише самостійно, а й «у товаристві інших книгодрузяк», зокрема й на уроці.

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

Дуже важливо, що завдання заохочують до творчого переосмислення тексту. Читачам пропонують змінити історію, пристосувати її до себе, намалювати нового героя, використовуючи власну фантазію або енциклопедичні джерела. Авторки не нав’язують правильних потрактувань, не дають вказівок та інструкцій, тому завдання сприймаються як розвага, а не чергова контрольна робота.

Ця методична виваженість, майстерно вплетена в художній контекст, робить «Читальню» вдалою основою для домашньої бібліотеки новачка. Серія розвиває пам’ять, уяву й літературний смак, а основне – дає змогу краще зрозуміти себе та знайти спільну мову з іншими.

• у школі й удома;
• самостійно й у компанії;
• з мінімальним читацьким досвідом.

• похапцем;
• після третього класу;
• з надією на пригодницький сюжет.

СЕРІЯ «ЧИТАЮ САМ»

• Книжки: «Чарівне місто», «Маленький помічник», «Павучок без імені», «Піввеселки у дарунок», «Заєць та чарівний барабан», «Про маленького метелика».
• Авторки: Олена Задерецька, Оксана Радушинська, Еліна Заржицька
• Ілюстрації: Наталія Рудіян, Надія Стельмах, Олена Рибакова
• Видавництво: Талант, 2014-2017

За цією гендерно розбалансованою назвою ховається універсальний контент, розрахований на маленьких читачів обох статей. Розпочати вільне літературне плавання їм пропонують з досить традиційних казкових сюжетів переважно про тварин, не забуваючи і про риб, і про комах, і про мікроорганізми. Вони фігурують не лише в самих історіях, а й у фінальних «цікавинках». Ті, хто не полінується дійти до останнього форзацу, довідаються, де зимують жайворонки, чим харчуються павуки-птахоїди, навіщо зайці барабанять лапами по сухих пеньках – така от хвилинка нон-фікшену для запеклих чомучок.

Однак серія вирізняється не лише біологічним, а й жанровим розмаїттям. У збірках оповідань можна знайти казку на будь-який смак: літературну, фольклорно-стилізовану, побутову, фантастичну чи навіть орфографічну. Окрім тварин героями оповідок виступають примхливі літери, симпатичні гноми-сончики й – о диво! – звичайнісінькі, хоч і дещо старомодні, діти.

Що ж до усюдисущих зооалегорій, то вони тішать незвичними амплуа звичних персонажів: якщо зайчик, то не боязкий пухнастик, а льотчик-випробувач, якщо метелик, то не ефірна істота, а невдячний лукіст, який уперто відмовляється переглядати свої переконання (та зрештою, звісно, виправляється).

До того ж авторки не бояться виходити за межі стандартного казкового бестіарію. Оксана Радушинська описує пригоди павуків і равликів, Олена Задерецька виводить на авансцену черв’яків і мікробів, а Еліна Заржицька взагалі обирає незвичайного антагоніста ледь чи не для кожного свого оповідання. Читачеві тільки й залишається, що захоплено стежити то за ящіркою, що чинить вишукану вендету, то за вужем, що намагається стати гадюкою, то за кабанчиком, що приятелює з качкою.

Виходить дуже пізнавально й атмосферно, тим більше, що в цьому тваринному царстві вирують непідробні людські пристрасті. Серія порушує низку серйозних проблем, про які дорослі рідко наважуються говорити з дітьми: самоідентифікація, потреба подобатися, значення дружби, межі батьківської любові.

Читайте також: Окуляри і кролик-гном: інструкція з життя в середній школі

При цьому письменниці дотримуються різного стилю розповіді. Оповідання Олени Задерецької прості й лаконічні, літературні казки Оксани Радушинської значно розлогіші й емоційніші, без чітко артикульованої моралі. Народні стилізації Еліни Заржицької виконані в «учительській», повчальній манері – з історизмами,  синонімічними рядами й пареміографічними висновками. Утім, від того оповідь не стає менш динамічною, бо авторка відмовляється бавитися з читачем у піддавки. Її герої тривожать батьків, втрачають дітей, ризикують життям, карають поганців – коротше кажучи, самореалізовуються в найкращих традиціях української народної казки.

Такий широкий спектр ідей, стилів і жанрів є безумовним плюсом цієї книжкової серії. Різнопланові тексти збагачують читацький досвід, харизматичні персонажі змушують співпереживати, сюжетні лінії затримують увагу. Також слід відзначити якісне оформлення. Усі шість книжок оздоблені детальними (аж до китиць на камізельках) ілюстраціями. Деякі малюнки можна розфарбувати власноруч. Палітурки міцні, шрифт дає змогу читати, не напружуючи зір.

Текст доповнюють тестові завдання за змістом оповідань. Відповіді можна перевірити самостійно за допомогою закладки, що додається до кожної книжки. Бракує лише пояснення, як це зробити, якщо закладка не містить отворів у формі геометричних фігур, що відповідають правильним варіантам (Такий сюрприз може спіткати неодноразово).

Завдання спрямовані на розвиток пам’яті й уваги. Жодних відкритих запитань, які спонукали би до діалогу, стимулювали би уяву й фантазію. Проте методичні хиби, а також певні коректорські огріхи компенсуються цікавими й змістовними історіями, без яких не буває любові до читання.

• малим казкарям і казкаркам;
• юним натуралістам;
• тим, хто не визнає книжок без малюнків і розмов.

• дошкільнятам;
• інсектофобам;
• тим, хто ще не навчився поєднувати техніку з концентрацією.