Читомо > Тексти > Чорна Овечка розповідає легенди Чернівців

Тексти

Чорна Овечка розповідає легенди Чернівців

19.11.2017 0 Автор:

Христя Венгринюк. Легенди Чернівців від Чорної Вівці. — Чернівці: Чорні вівці, 2017

Збірка складається з історичних та сучасних легенд, оздоблених ілюстраціями львівської художниці Христини Лукащук. Симпатична Чорна Овечка поводить всіх бажаючих вулицями, скверами та секретними місцями Чернівців.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво «Чорні вівці».
.

7.

Було це давно. На високій-високій горі жили тато-баранчик і мама-овечка. Щоранку до них приходили люди і вичісували їм шерсть. А з шерсті, яка застрягала на чесалах, люди плели собі теплі рукавички, бундушечки, ткали ліжники, коверці та налавники.

Добре було і людям, і овечкам. Люди приносили овечкам запашного сіна, а вівці частували їх смачним сиром та бринзою. Та найдорожчою для людей була овеча шерсть. Ось тільки прикро було людям, що мають лише білу шерсть. Якби ж мали ще й чорну, то могли б творити візерунки і на шкарпетках, і на рукавичках, і на ліжниках. До того ж чорна шерсть у світі коштувала дорожче, аніж біла. Вважали, що вона тепліша і має лікувальну силу. Але в усьому гірському краї не було чорних овечок. Жоднісінької. А купці їдуть звідусіль і все питають, чи є чорна шерсть, та й гроші дають великі. Ярмаркарі засмучені, але де взяти чорних овечок, втямити не можуть. Аж одного дня сталося диво…

Кілька днів у горах була така сильна заметіль, що люди й до овечок не могли навідатись. А коли хурделиця вщухла і люди прийшли до овечок, то побачили, що в них народилась донечка. Вона мала великі блакитні очі, густі-густі вії і, о диво, була чорненька.

Люди так втішились, що танцювали і співали три дні. Нарешті їхній край розбагатіє, бо ж матимуть чорну шерсть. А купці не забаряться.

Овечка росла швидко, бо люди її добре доглядали і годували смачною їжею. Чорні кучерики були такі гарні, такі м’якенькі й аж виблискували на сонці. А коли люди почали вичісувати шерсть із овечки, то побачили, що вона не тільки красива, а ще й цілюща. Адже їла Овечка соковиті гірські трави, що мали чудодійну силу. Хто яку хворобу мав, чи то вухо боліло, чи горло, приклав трохи чорної шерсті до хворого місця і хвороби як не було.

Слава про цілющу шерсть рознеслась світом. На ярмарки до буковинського краю з’їжджались купці з далеких земель і великі гроші віддавали за чорну шерсть. Тішились люди, що мають Чорну Овечку. Тому дуже пильнували її. Співали їй пісень, вигравали на дримбах, скрипках, трембітах та величезних барабанах. Від того шерсть в Овечки швидше росла і була густішою.

Згодом люди вже вичісували не одну Чорну Овечку, а велику родину її дітей, онуків та правнуків. Цілющу чорну вовну обмінювали на справжнісіньке золото та коштовності. Люди ходили щасливі та гонорові. Край багатшав, людей більшало. А життя Чорної Овечки не закінчувалось ніколи, бо переходило з покоління в покоління через оповіді старого-старого Музики, того, що так гарно грав на козі, коли народилась Чорна Овечка.

Чорна Овечка була дуже розумна й допитлива. Найбільше цікавилась вона історією свого краю. А головне – любила розповідати про це іншим. Вона розповідала, люди слухали, а Музика ще й записував. Він був єдиний, хто тоді вмів писати. І позаписував Музика від Овечки цілі сувої легенд та оповідок на тоненькій березовій корі.

А коли настав час йому покидати землю, то зшив він сувої золотими нитками, вклав у букову скриньку і закопав під найвищою ялинкою на горі. А недавно на той скарб натрапили лісники і передали його нам до видавництва. Ми довго під лупою читали ті записи. Вони нам дуже сподобались. Бо розповідала Чорна Овечка прецікаві історії про нашу Буковину і її найголовніше місто Чернівці.

Прочитайте і Ви, бо всі маємо знати історію, легенди, оповідки про рідне місто, про рідний буковинський край. А ще. Розпитайте своїх дідусів та бабусь, що їм розповідали їхні дідусі й бабусі, запишіть ті розповіді. Якщо вони нам сподобаються, то долучимо їх до оповідок Чорної Овечки.

27

.
Садгора

Ви напевно чули, що в нашому місті є Садгора. Це на околиці міста, там, де у парку є літак, який упав туди під час Другої світової війни.

Давно-давно Садгора була окремим містечком. Так люди назвали його на честь барона Ґартенберґа, який створив у місті монетарню (це така фабрика, де карбували монети). Чорна Овечка витягнула зі своєї теплої бундушечки красиву золоту монету, покрутила її копитцями, підкинула, зловила й повела свою історію далі. Люди переклали з німецької на українську прізвище Ґартенберґ й утворилося таке гарне слово – Садгора. Дуже символічною стала назва. Адже Садгора справді розкинулась на пагорбах, де багато садів. Ви бачили, як вони цвітуть? А восени, коли переливаються яблуками,  грушками? А взимку,  замріяні, в пухнастих білих шубках?

39

 

Наглядач за вовками

Коли  наш  театр  лише  збудували,  то  він  був  на  околиці  міста,  далі

розпочинався ліс. Якось, коли люди повертались з вистави, з лісу вискочив вовк і стрибнув на одну з відвідувачок. Пані не дуже постраждала, але сукня, яку вона привезла з Парижа, перетворилась на дрантя. Після цього випадку в театрі з’явилася посада наглядача за вовками.

Уявляєте, наглядач за справжнісінькими вовками?

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe