Читомо > Новини > Як по нотах, або хто редагує, видає і продає ноти

Новини

Як по нотах, або хто редагує, видає і продає ноти

30.09.2013 0 Автор:

Українці, кажуть, вельми співоча, а отже  музична нація. На підтвердження тому – давня традиція віддавати любе чадо до класу скрипки чи фортепіано, а також численні вокальні шоу на майже всіх вітчизняних телеканалах.  А наскільки імідж співочих підтримують  українські видавці?

Частина І. Що було і що є

Друковані нотні видання – майже ровесники самого явища друкарства. Якщо спочатку в псалтирях просто були вміщені тексти, в яких лишалось удосталь місця для ручного запису нот, то  – спочатку лінійки, потім й ноти  – почали набирати. Довго тривали намагання вдосконалити технологію –  від експериментів з набором,  якісних змін друкарських форм із винаходом літографії, гравіювання до фотонабору вже в середині минулого століття.

Згодом нотні редактори чи нотатори – програми для набору нотного тексту, які водночас і полегшили життя видавцям і збільшили кількість конкурентів.

Play_Perform_and_Share

Нотатори дозволяють користувачеві за допомогою звичних мишки й клавіатури (рідше – програмної midi-клавіатури) вводити й редагувати нотний текст різної складності – від легкої пісні чи фортепіанної п’єси до складної оркестрової, середньовічної чи авангардної музики. Деякі нотні редактори також дозволяють безпосередньо опубліковувати створені партитури в інтернеті. Більшість із них дозволяє експортувати файл у формат PDF. Серед популярних нотаторів можна згадати таких „зубрів”, як Sibelius та Finale.

avid_sibelius7

В Україні ноти, окрім так би мовити, культурно-утилітарних функцій, виконували функції „національних героїв”. Спочатку під Емський указ підпали, потім в радянські часи з погляду ідеологічної ненадійності потрапляли в немилість.

37253974

Загалом же коріння українського нотовидання родом з Галичини, від видавництва «Бібліотека музикальна», окремих видавництв при хорових товариствах «Боян», «Бандурист».  Одним з найплідніших на початку ХХ ст. в Україні було  музичне видавництво «Торбан», засноване українським композитором і дирегентом Ярославом Ярославенком.

yaroslavenko

Про нововидані ноти повідомлялось у часописах і книжкових каталогах; попит був достатній.

За радянських часів українські видавці примудрялись не тільки відвідувати, а й брати участь у  міжнародних виставках нотних видань за кордоном, а також комуні кувати із найкращими світовими експертами цієї галузі.

note1

Накладів і назв друкували теж немало.

noteee

Наприклад, єдине державне нотне видавництво «Музична Україна», яке наприкінці радянського періоду випускало по півтораста нотних видань за рік, в 1991 року спромоглося випустити лише тридцять. Наразі „Музична Україна” видає і того менше, але з’явились інші охочі видавати ноти.  Тож, у загальному підсумку ситуація поліпшилась: щороку в Україні з’являється понад 200 нових назв, проте наклади за останнє десятиліття відчутно впали.

Частина ІІ. Видавці

Нині існує небагато видавництв, що спеціалізуються на випускові нот і музичної літератури. Поряд з тією ж «Музичною Україною» можна згадати «Мелосвіт», «Українське Музичне Видавництво». Решта ж – більші чи менші універсальні видавництва, які займаються, крім усього, ще й нотодрукуванням. Очевидно й зрозуміло, що чимало з них – це видавництва навчальної літератури: «Навчальна книга – Богдан», «Підручники і Посібники», «Освіта України», «Знання України». Мають у своєму арсеналі поодинокі нотні видання й такі лідери ринку, як ВКФ «БАО»,  «Фоліо» та «Ярославів Вал».

wmQuIZ0s4ds

Частина ІІІ. Нотні полиці

А ось так виглядала спроба дізнатись, які в українських (хоча б столичних) книгарнях можна знайти нотні видання.

1_chytaj_gorodЗ першого разу знайти секцію нотних видань не вдалось, тож довелось звертатись за допомогою до охоронця. Він скромно, ніби з вибаченням, показав куточок у відділі “Хобі”, тихо зауваживши: “Все, що є”.

Кілька полиць, наповнених тонкими книжечками, переважно з категорії сольфеджіо для музичної школи, впереміш із нотами для тих, хто наважився освоювати гітару самотужки. Більшість книжок –  російські, переважно московського видавництва “Астрель” та “Фенікса” з Ростова-на-Дону. З українських впали в око лише одна книжка “Фоліо” та кілька нот для школярів від харківського “Фактора”.

Не можна обійти увагою два оригінальні екземпляри, які не траплялися в жодній іншій книгарні. Перший – це “Лучшие хиты русского шансона под гитару” (ну, куди ж без любої серцю водіїв українських маршруток музики!) Другий – “Синяя тетрадь”, книга з нотами Тимура Шаова – російського барда. Видання імітує звичний його шанувальникам синій зошит із нотами й текстами, який зазвичай красується на пюпітрі під час концертів.

1_syajvo Як виявилось, музичній і нотній літературі тут відведено особливе, навіть почесне місце на спеціальних навісних стендах. Майже весь асортимент – від видавництва “Музична Україна”. Репертуар ніби натякає роком випуску деяких примірників на давність самої книгарні. Наприклад, збірник “П. Чайковський. Вибрані твори для фортепіано” виданий майже 20 років тому. В цілому ж більшість видань присвячено українській чи світовій музичній класиці –  Бах, Чайковський, Скорик, українські народні пісні, романси тощо.

1_literaОдин із душевних місцевих співробітників на моє прохання провів мене до секції нот, які знайти самотужки на полицях “Літери” було б, ой, як нелегко – цокольний поверх, нижні вертикальна й горизонтальна полички, майже під ногами. А там – уже знайомі Моцарт, Бах й інші численні класики від “Музичної України” поряд із кількома книжками про історію музики й підручниками з сольфеджіо.

Знайшлася раритетна книжечка 1991 року “Буд здрава землице” – тексти й ноти емігрантських народних пісень. Поряд стояло нотне видання державного гімну України: як годиться, на обкладинці – прапор і тризуб.

“Нот небагато, але що вже є, – зауважує працівник книгарні. – Зараз і видають мало, й продають. От раніше на Хрещатику цілий магазин був”.

На запитання, а які ж ноти купують, сказав, що здебільшого класику. І гуртом – рідкісні поціновувачі вигрібають з поличок по кілька нотних збірників разом.

1_е Ноти тут теж не на найвиднішому місці, однак знайти їх вдалось досить легко – неподалік численних музичних дисків. Варто зауважити, що саме тут найбільший вибір найменувань від українських видавництв порівняно з попередніми книгарнями. Особисто для мене стало відкриттям, що нотами займаються такі видавництва, як „Богдан” та „Ярославів Вал”. Ноти впереміш із тією ж літературою з сольфеджіо, самовчителями з гітари й музичними енциклопедіями.  Поряд із класикою й народною музикою траплялись, наприклад, ноти для любителів джазу –  „Без свинга нет музыки” від видавництва „Пеликан”. Особливо подивував репринт видання 1922 року львівського нотного видавництва першої половини ХХ ст. „Музична накладня „Торбан”” – „Стрілецькі пісні на фортепян зі словами”.

1_bookland_8Очевидно, що розвиток інтернет-книгарень не обійшов увагою й цієї категорії. На просторах є кілька спеціалізованих книгарень, як-от „Нотний магазин видавництва «Музична Україна»” . На сайтах он-лайн магазинів музичних інструментів частенько трапляються розділи з нотами й музичною літературою – здебільшого нечисленною. Порівняно широкий асортимент таких пропонує „Музыкальный магазин «Нота»”  – в категоріях за видами інструментів є ноти російських й українських видавництв. Традиційні електронні книгарні по-різному поставились до нот: наприклад, „Є” закинула ноти в категорію „Культура та мистецтво”; „Читайка” винесла в підрубрику „Хобби” – „Музыкальная литература”; Yakaboo навіть виділила окрему категорію «Учебная литература для ДМШ (музыкальная школа)» (щоправда, шлях до цієї крихітної категорії пролягає через кілька інших).

Частина ІV. ІМХО

Кожен з нас, якщо сам не освоював таємниці музики, то може назвати хоч одного знайомого випускника музичної школи/училища/консерваторії (необхідне підкреслити).  Тож знайти потенційних покупців нотних видань, здається, нескладним. Однак проблема виявилась у тому, що більшість тих, хто вчиться музиці, майже не купує нот. Як пояснювали це самі респонденти, учням зручніше відксерити ноти у викладача або взяти в музичній бібліотеці, ніж купувати.

music_1917_1923

Серед нот, які все ж з тих чи інших причин учні купували, респонденти називали лише видання „Музичної України” (якій вже вкотре гикається на просторах цього матеріалу). На питання, чи купують їх зараз, ті, хто ще не покинув музикування, хором відповідають, що беруть ноти з інтернету. Навіть викладачі зізнаються, що швидше скористаються послугами бібліотеки при освітньому закладі. Те ж радять своїм учням.

І в цьому моменті причиною виступає навіть не ціна видання чи обмежений доступ до нього. Справа в тому, що учні чи студенти вивчають окремі музичні твори, а не відразу всього Моцарта. До того ж, ноти потрібні на час вивчання п’єси.

Тож єдиним надійним покупцем виявляється музична бібліотека, якій, проте, простіше використовувати запаси ще з радянських часів, ніж витрачатись на практично все ті ж ноти тільки в новому виданні. Класики ж бо вже давно спочили в бозі й нічого нового не напишуть, а нових творів і нових композиторів катма.

У такому разі ідея нотних видань у pdf-форматі з завантаженням з сайтів на зразок Bookland й подальшою можливістю для покупця роздрукувати тільки необхідне цілком має право на життя.

Звісно, ноти ніколи не будуть продаватися ліпше за романи Дена Брауна чи посібники з підготовки до ЗНО.

Читайте також: Нотне книговидання в Україні у цифрах

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe