Новини

Книгарня «Довженко книги.кава.кіно» відроджує творчі вечори з живими класиками. І якщо на свій захід Юрій Мушкетик потрапити не зміг, то шанувальникам Івана Драча пощастило куди більше: вечір минув у затишній атмосфері, зібралися як товариші та колеги Драча, так і молодь. Модерував зустріч Петро Перебийніс.

Розпочав захід Іван Федорович з присвяти своїй дружині Марії. У поемі «Хмель по Берестечку», яка прозвучала на вечорі першою, як зізнався сам поет, легко відчитати асоціації з сьогоденням, однак і багато (пере)осмислень власне історії Хмельниччини: «Після розгрому під Берестечком він (Богдан Хмельницький – прим. ред.) заново збивав козацький рух, і це було надзвичайно тяжко і дуже непросто. І Ви самі розумієте, яка тут алюзія до сучасного: це Іловайськ, це Дебальцеве, це все, що ми наново повинні і доповнювати, і мобілізувати. І дати собі раду з тим усім, що в нас відбувається».

Також письменник зачитував вірші – про музику Баха, про шістдесятників («Берети і кашкети»), про власне розуміння поезії. Та найбільше здивував аудиторію «Фрагментами з лікарні», написаними під враженням від перебування в Олександрівській (Жовтневій) лікарні. «Я точно знаю, – весело підсумував Драч, дочитавши вірші, – що такого в українській поезії нема, не було і не буде».

Були вірші злободенні, як-от «Генеральський марш», присвячений чотириста вісімдесятьом генералам АТО, «Український політес», пророцтво про Україну, «землю майданну», що завершується заклинанням-молитвою («Хай вистоїть, богоданна, наша козацька вдача»), або «Вірменський урок». Останній має, за задумом поета, стати уроком єдності для українців.

«Я багато спілкувався з вірменами, грузинами. І буває, коли десь стоїш з одними, розмовляєш, а потім інші приходять до тебе і кажуть: «Що ти з тими ідіотами говориш? Що з ними можна говорити?!» Це страшне. І, коли відчуваєш таке, думаєш, в який спосіб подолати все, що так страшенно роз’єднує людей. Я, мабуть, ніколи не знав ворожнечі страшнішої, ніж та, що булла між хорватами і сербами. Якось так привелосямені, що я кілька разів був у Сербії, а потім кілька разів у Хорватії. І оцей народ, який був свого часу єдиним, – ще моя донька вчила сербо-хорватську мову! – за ці роки дійшли до того, що серби пильнують, щоб ні в кого не було хорватського слова, хорвати – сербського. От, у такому житті ми з вами живемо. І якщо ми цього всього не чутимемо і не знатимемо, то ми тоді будемо романтичними ідіотами і пропадатимемо, як ми пропадали і пропадаємо досі», – зазначив Драч.

Серед творчих планів на майбутнє у Драча – публікація п’єси «Оріон золотий, або МДП» про Володимира Сосюру.

Та загалом класик був малослівний,  виступали з промовами більше його товариші, які не забували підкреслити талант Драча й похвалити його вірші.