Читомо > Новини > Українські архіви та наукові бібліотеки очима іноземця

Новини

Українські архіви та наукові бібліотеки очима іноземця

06.02.2014 0 Автор:

Цей текст не є науковою чи журналістською статeю. Це особисті спостереження іноземця, який вже багато років працює в  українських архівах та бібліотеках з науковою літературою. Будучи автором цих, безсумнівно, критичних спостережень, я розумію, що деякі з них можуть бути несправедливими відносно тих архівів та бібліотек України, що працюють добре. Тому я не  вказуватиму назв , а також імен та прізвищ працівників цих установ, де я помітив ряд грубих порушень дисципліни праці та основних принципів наукової діяльності. Не буду також називати імен та прізвищ осіб, що надали мені додаткову інформацію, потрібну для написання цього тексту.

Спалювання політиками архівних документів: від СРСР до Януковича

Щоб краще зрозуміти принципи роботи деяких українських архівів, які можна визначити як несправедливі та лицемірні, треба переміститися в 60-ті роки ХХ століття. Дмитро Сусло, наприклад, описуючи систему судів Радянської України в 1917–1967 роках, мав доступ тільки до невеликої частини архівних матеріалів. З тих часів ситуація не надто змінилась. Дуже багато безцінних документів було знищено або прихованo в часи розпаду комуністичного блоку, тобто у 1991 році. Ще гірше те, що й досі безліч архівних папок з документами спалюють у підвалах українських архівів у момент приходу до влади нової політичної сили. Так було 1991 року, коли розвалився Радянський Союз, так було і 2004 року, коли пішла команда Леоніда Кучми, безпосередньо пов’язана з системою, що діяла до 1991 року.

українська архівна та бібліотечна системи

Зараз спалювання архівних папок із документами відбувається під наглядом офіцерів Служби безпеки України, і часто вже не в приміщеннях архівiв, як було раніше, а штабах СБУ, розташованих у великих містах України. Назавжди зникли тисячі цінних історичних джерел, особливо тих, де є інформація про функціонування судової системи та органів державної влади другої половини ХХ століття, безпосередньо до розпаду УРСР.

Найбільше архівних матеріалів було розсекречено під час президентства Віктора Ющенка, а також у перший рік президентства Віктора Януковича. Це були документи, процес розсекречення яких почався ще за часів Ющенка, що свого часу зупинив практику спалювання архівних документів. Та, на жаль, лише на чотири роки. Припинення знищення архівних папок із документами було пов’язане з відходом від влади прибічників Леоніда Кучми – посткомуністів, переважно представників донецької мафії або нею фінансованих і керованих кадрів.

Перетасовки документів і вилучення «зайвого»

Наступним недоліком українськіх архівів є специфіка їхнього функціонування. Той факт, що  конкретні матеріали є в архіві сьогодні, не гарантує того, що вони будуть там завтра, а тим паче – завжди. Існує практика досить частого переведення матеріалів з одного архіву в інший, до того ж, це супроводжується зміною класифікації цих документів у різних архівах, а особливо зміною нумерації сторінок. Все це дуже заважає подальшій роботі дослідника з архівними документами. Наприклад, в архіві «Х» я знайшов потрібний мені документ, що у відповідній папці був на сторінках 1-10. Коли ж цей документ перенесли до архіву «Y», то в папці з такою ж назвою він уже був на сторінках 51-61.

Відомі випадки, коли працівники українських архівів подібним чином змінювали нумерацію сторінок у папці з документами декілька разів на день, і тому не можна сподіватись, що потрібний документ буде під одним і тим же номером багато років поспіль. Саме через це верифікація джерел в українських архівах є дуже складним процесом, особливо якщо документам уже багато років. Та це ще не всі проблеми.

Як мені розповіли бібліотекарі, після 1991 року безліч публікацій з історії України були вилучені з українських бібліотек. Деякі з них були продані або утилізовані як «непотрібні екземпляри». Шукаючи матеріали для моєї кандидатської роботи, я знайшов у каталозі однієї з наукових бібліотек відомого українського університету 50 позицій літератури, яка була мені потрібна. Наступного дня працівник бібліотеки поінформував мене, що книги, які мене зацікавили, вилучено з бібліотеки 1991 року.  Тим часом у каталозі всі 50 позицій залишились…

Бібліотекарки, нечемні й некомпетентні

Великим недоліком в українських бібліотеках є їхній персонал. Дуже часто я стикався із ситуацією, коли бібліотекар нічого (aбо майже нічого) не знає про відділ бібліотеки, де він працює, і не може допомогти читачеві з пошуком літератури, що йому потрібна. Не раз я був свідком ситуації, коли бібліотекарі наполягали на тому, що в картковому каталозі немає розділу під назвою «Історія держави і права». Коли ж я знаходив цей розділ, то вони заявляли, що нічого не знали про його існування, тому що вони тут новенькі й пришли сюди тимчасово, або лише підміняють хвору подругу на роботі.

Коли в одній із бібліотек я шукав книги про органи державної безпеки УРСР, бібліотекарка просто наполягала, що мені треба дивитися у розділі «Загальна історія», а не в «Історії держави і права», де я збирався шукати. Більше того, коли бібліотекарка побачила, що я відкладаю висувну шухлядку з позначкою «Загальна історія» в сторону та витягаю шухлядку «Історія держави і права», вона занервувала, підійшла до шухлядки «Загальна історія» і сказала зробити перегляд карток при ній, від першої до останньої картки. Щоб не розлютити і так вже знервованого бібліотекаря, я переглянув усі картки, не знайшов потрібної мені, а потім демонстративно поклав на місце цю шухлядку і витягнув іншу. Як я і думав, саме в ній я знайшов ті книги, що були мені потрібні. Я сказав про це впертій бібліотекарці й запитав, чому вона так сильно наполягала, якщо не мала рації. Вона нічого не сказала і пішла у своїх справах.

В іншій бібліотеці я шукав коментарі до кримінальних кодексів СРСР. Бібліотекарка привела мене до кабінету й сказала, що там, напевно, є книги, які мені потрібні. Коли я зайшов до того кабінету, бібліотекарка закрила за мною двері (добре, що хоч не на ключ). Кабінет був невеликий, десь 3 на 3 метри. В кабінеті було маленьке вікно, на підвіконні стояв тріснутий керамічний горщик із засохлим алое, вставлений у пластиковий кошик. Вздовж стін були полиці з… географічними атласами й мапами.

українська архівна та бібліотечна системи

Система каталогізації, «колекції» як зрив мозку

Особливо незручною для читача, особливо іноземця, є система каталогізації книг і колекцій книг в українських бібліотеках, бо системи ці дуже різні залежно від конкретної бібліотеки. В одній з київських бібліотек деякі книги мають по два або й три номери, що стосуються однієї книги. І тому в багатьох випадках номер однієї й тієї ж книги в електронному каталозі  та в шухлядці з паперовими каталожними картками не збігається.

Ще складнішою є ситуація з книгами, що належать до так званих «колекцій». Для прикладу опишу ситуацію, коли я шукав книги про судові системи Радянской України.  В одній із бібліотек я знайшов на цю тему 72 позиції в електронному каталозі. Однак, замовити ці книги просто через електронний каталог у цій бібліотеці не можна. Щоб отримати літературу, я мав заповнити 72 бланки й занести їх до бібліотекарки, відповідальної за реалізацію замовлень. Бібліотекарка запитала мене, де я знайшов ці книги. Я відповів, що виписав їх назви та номери з електронного каталогу цієї бібліотеки. Тоді вона спитала мене, чи я впевнений, що номери книг у бланках є коректними. Це запитання, чесно кажучи, дуже мене здивувало.

Бібліотекарка сказала, що книги, які я хочу взяти, швидше за все, належать до «колекції». Ні, ці книги не були рідкісними. В роки соціалізму їх друкували тисячними накладами й розсилали до різних бібліотек у СРСР та навіть за кордон. Та оскільки, за словами бібліотекарки, ці книги ймовірно – частина «колекції», то їх, швише за все, немає зараз у фондах і номери не збігаються. Я почав звіряти номери в електронному каталозі й паперовому і виправляти номери книг у заповнених 72 бланках. 50 із 72 книг виявились частиною колекції.

Перевірка каталогів зайняла в мене 5 днів. За цей час я помітив, що інших людей, які знаходили потрібні їм матеріали в електронному каталозі, так само відправляли до паперового каталогу звіряти номери. Однак їм бібліотекар допомагала в пошуках. Мені – ні. Коли я запитав чому так відбувається, вона сказала, що я хочу знайти занадто багато книг одразу…

Плату за копії встановлюють самі бібліотекарі

Інша проблема – це ситуація із дозволом на копіювання матеріалів,  що є в бібліотеках. У деяких книгозбірнях це зовсім заборонено, в інших – частково дозволено. Але є ще одна категорія бібліотек, де копіювання кожного виду документу: мапи, книги, статті тощо має різну ціну. Також по-різному коштує копія, зроблена самим читачем та копія, зроблена бібліотекарем. Можна було б, в принципі, розглядати це як особливість роботи українських бібліотек і не трактувати негативно. Однак на це не можна закривати очі, поки ще є бібліотеки, що встановлюють власні правила і змушують читачів їх виконувати.

Деякі бібліотекарі, наприклад, без відома дирекції або ж з її дозволу беруть плату за те, що ти приносиш фотоапарат до читальної зали або вмикаєш свій ноутбук до їхньої розетки. Я ніколи не платив за це. Я захищав себе можливістю повідомлення дирекції бібліотеки або ЗМІ про такі порушення прав читачів. Працівники бібліотеки часто злились на мене тому, що я був іноземцем, відстоював свої права й не збирався діяти за їхніми хворими принципами. Та мене це мало турбувало. Коли я закінчував роботу в бібліотеці, майже завжди я обіцяв її працівникам, що колись опишу їхні злодійські справи, що зараз і роблю.

 

Чим пропускні пункти у бібліотеках схожі на військові в Іраку

До мінусів українськіх бібліотек також можна віднести систему доступу до фондів. Іноді вона нагадувала мені процедуру входу до в’язниці із такою охороною як ніби це вхід не до бібліотеки, а до військової бази чи секретної лабораторії. Гаразд, здавати верхній одяг при вході до бібліотеки є стандартом не лише в Україні, а й в інших (але не всіх!) державах світу.

Та проблеми починаються, коли хочеш внести на територію бібліотеки будь-які свої речі. У багатьох українських бібліотеках заборонено перебування з рюкзаками й торбинками всіх видів,  в тому числі  – і з поліетиленовими пакетами. На внесення фотоапаратів, ноутбуків чи інших електронних пристроїв, наприклад, смартфонів чи планшетів, треба отримати спеціальний дозвіл-перепустку. Перепустка до бібліотеки має характер документу, і її не можна загубити. На перепустці перераховані всі пристрої, з якими читач заходить до бібліотеки, є печатка бібліотеки, дуже часто печатка працівника, що видає перепустку, а також його підпис; додатково треба підписати копію перепустки, яка залишається в архіві бібліотеки.  З перепусткою треба підійти до контрольного пункту, що  знаходиться на вході до залу з картковими каталогами. Контрольний пункт більше нагадує check point з репортажів про військові операції в Афганістані та Іраку.

Часто охоронець озброєний пістолетом або резиновою палицею. Переважно охоронців двоє: один – на вході до бібліотеки, інший – на виході. Охоронець на вході перевіряє внесені пристрої, читацький квиток, дивиться в очі, перевіряючи, чи на фото з читацького квитка саме та людина, яка пред’являє цей квиток. Перевіривши все і зробивши перепустку на пристрої, охоронець робить наступну перепустку – на дозвіл користування літературою з фондів бібліотеки й дає картку 8 на 8 см., на якій інші працівники бібліотеки мають робити записи про все, що робить читач під час візиту до бібліотеки. Це і робота з літературою в читальних залах, і взяття та повернення книг на абонементі, і копіювання матеріалів, і користування бібліотечними комп’ютерами.

українська бібліотечна система

Театр абсурду, бюрократія і великі проблеми з бланками

Цілковитим абсурдом є записи самого факту входу читача до читальної зали. В одній з бібліотек, коли я вже знайшов усі потрібні мені матеріали, я заходив до читальної зали декілька разів на декілька секунд, щоб показати самим бібліотекарям ідіотизм цього їхнього правила. Бібліотекар був змушений записувати на моїй картці  кожен мій візит і був дуже незадоволений цим фактом.

Одного разу, коли я побачив, що в мене лишилось тільки два вільних рядки на картці для запису, я вирішив зайти до трьох різних читальних залів і подивитись, що буде робити бібілотекар.  У двох перших залах бібліотекарки спокійно зробили запис, але в третій залі виникла проблема, бо місця, де можна було б відзначити мій візит, не залишилось.  І тут стала очевидною ціла низка слабких місць у бібліотечній системі країни…

Бібліотекарка подзвонила до свого начальника й запитала що робити в такому випадку. Той відправив її до охоронця,  що відповідає за дозвіл виходу з бібліотеки, щоб вона вирішила з ним разом, що далі робити. Охоронець довго не знав, що робити, думав довгий час про цю, як виявилось, велику проблему. Подумавши, він сказав, що… треба зробити запис у будь-якому місці на картці, що я був в читальній залі. Бібліотекарка маленькими літерами написала, що я був у читальному залі номер такий-то.

Проблему було вирішено,  але якщо б не було цих карток, то проблема взагалі б не виникла.

Ну, і насамкінець, при виході з бібліотеки треба віддати всі картки: дозвіл на внесення пристроїв, дозвіл на роботу у фондах і картку із записами твоїх дій у бібліотеці. Іноді картка доводиться робити ще одну картку, де записано, скільки ти зробив копій і яких матеріалів. Цю картку видають у пунктах копіювання.

Не думаю, що описані мною недоліки українських архівів та бібліотек уже ліквідовано. На те є багато причин, одна з яких – суспільна поведінка. Хоч самі українці й скаржаться на систему роботи в українських бібліотеках, та не видно, щоб вони хотіли ту систему змінити. Вони, швидше, будуть пасивно терпіти всі ці химерні процедури, що забирають так багато часу в кожного відвідувача наукової бібліотеки, і ніколи вголос не скажуть про це. Принаймні, мені так здалося. Може, хоч ця моя стаття щось змінить…

Міхал Шреффель (Micha? Szreffel), аспірант кафедри Історії Держави і Права Польського, факультету Права  та Адміністрації Університету імені Миколи Коперника в Торуні


Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe