Інтерв’ю

“Ні” – жодному графоманському рядку на всіх шістнадцятьох сторінках “Української літературної газети”. Це одна з позицій нового видання, яке двічі на місяць (а згодом і частіше) сповіщатиме про український літературний дискурс. З рубрик “Робітня”, “Меч духовний”, “Рефлексії”, “Артмайдан”, “З плину подій” ви довідаєтесь про найцікавіші літературні новини в Україні й поза її межами, ознайомитесь із фаховою рецензією на свіже видання, а також читатимете якісні письменницькі творіння. Це щось на кшталт “Літературної України”?

Кажуть, ні. Адже Спілка письменників порядок денний і літературний не встановлюватиме, а фінансують нову газету добрі достойні люди, небайдужі до проблем української культури. Головний редактор “Української літературної газети” – Михайло Сидоржевський розповів про “ЛУ”, що залишилася в його житті позаду, і про “УЛГ”, у якої все ще попереду.

– Пане Михайле, спочатку хочеться привітати Вас із виходом першого номера “Української літературної газети”.  Нещодавно Ви – з усіх сил “витягуєте” “ЛУ”, опиняєтесь на перетині чужих амбіцій і спілчанських скандалів, а тепер – головний редактор нового видання. Скажіть, скільки часу пройшло – від задуму газети до її втілення?

– Ідея створення літературного видання виникла в мене давно, однак до її реалізації вдалося приступити – в силу певних обставин – лише після того, як мені виписали “вовчого білета” з “Літературної України”. Отож – “нєт худа бєз добра”.

– На швидкість формування концепції вплинула особиста образа?

– Особиста образа – поняття із категорії сімейно-побутових чи ще якихось дрібних або суто приватних. А коли йдеться про речі масштабніші,  то намагаюся не заходити на поле образ, примх чи ще якихось інтенцій, що притаманні людям, які не вміють контролювати свої дії. Ніяких образ – це занадто низько і примітивно. Крім того, поїзд “ЛУ” залишився в моєму житті позаду. Треба думати про те, що чекає в перспективі, – щоб реалізовувати плани і фантазії.

– Для чого українському читачеві чергова газета про літературу й книги? У неї – інша роль, нові ідеї?

– У нас вкрай мало літературних видань, тому УЛГ – далеко не зайва на цьому ринку. Стосовно ролі та ідеї – треба почекати і попрацювати – тоді й розвидниться.

– Зважаючи на збільшення останнім часом літературних ЗМІ різного гатунку, як Ви гадаєье, “УЛГ” знайде свого читача? Який він?

– Сподіваюсь, що знайде. Інакше для чого тин городити? А наш читач – той, хто знає, «як много важить слово».

– Яка редакторська позиція стосовно добору творів? Все свіже/цікаве/вартісне?

– Не все свіже, бо формат двотижневика не дозволяє охопити всі літературні події. Але, звісно, редакторські вимоги до пропонованих матеріалів будуть високими. Щасливий, що в першому числі газети зовсім обійшлося без графоманів – це велике досягнення для нашого часу.

– Найбільше цікавить, яким чином буде висвітлений книговидавничий ринок? На що звертатимете увагу?

– Книговидавничий ринок – це настільки серйозно, що вимагає окремої теми. (І вона буде). А тому на сторінках УЛГ, власне, про цей ринок буде не так багато, оскільки в нашої газети – інші цілі – зокрема, аналіз сучасного літературного процесу. Хоча, звісно,  будемо писати і про книжковий ринок.

– Чи знайде читач на сторінках газети щось про іноземну літературу?

– Так, безумовно. Над цим уже працюють кілька авторів, із якими вдалося домовитися.

– Як пробитись молодому авторові до газети? Що для цього необхідно?

– Талант і віру в себе. Якщо так – тоді телефонуйте 067 501 0149 і пишіть на oksent@ukr.net Будемо щиро раді – і це не красиві слова. Все талановите, незалежно від географії автора, віку і спрямування, буде надруковане.

– А маркетингові, рекламні штучки для “розкручення” газети застосовувати будете? Що плануєте?

– Звичайно будемо застосовувати ці штучки. Однак не так швидко, як хотілося – бо виходимо з реальних можливостей.

– Скажіть, будь ласка, чи знайшли підтримку у письменників? Можливо, хтось увійшов до складу редколегії?

– Було багато дзвінків від письменників уже після виходу першого номера газети. До складу редколегії увійшли Борис Олійник (я щиро вдячний Борису Іллічу за реальне сприяння у тому, що УЛГ з’явилася на світ і виходить надалі); далі за алфавітом: Іван Андрусяк, Василь Герсим’юк, Володимир Даниленко, Микола Луків, В’ячеслав Медвідь, Ігор Павлюк, Сергій Пантюк, Євген Пашковський, Василь Портяк, Степан Процюк, Галина Тарасюк, Михайло Шевченко, Тарас Федюк. Крім того, у редколегії — директор Українського центру міжнародної освіти Дмитро Будков і народний депутат України Леся Оробець. Як бачите, товариство достойне. Зараз редакційний колектив сформований. У нас працює кілька колишніх працівників «Літературної України», в тому числі Галина Тарасюк.

– Як розповсюджуватиметься видання? Можливо, якісь нові шляхи? Чи можна вже зараз сміливо йти на пошту й передплачувати “УЛГ”?

– Газета буде в передплаті з 1 січня 2010 року, тобто до кінця року її вже можна буде переплатити. Також буде розповсюджуватися через систему “Укрпошти”, через книгарні і приватні книготоргівельні структури. Складніше з київським “Союздруком”. За існуючими правилами, для того, щоб нове видання було допущено в систему продажу “Союздруку”, небхідно сплатити 24 тисячі гривень. Не слабо гребе монополіст. Що бізнесові видання, що еротично-розважальні, а що літературні – значення не має: плати. Я обізвав їх шкуродерами, однак не виключаю, що доведеться щось вирішувати, бо кіоски “Союздрку” – ласий шмат для реалізації.

– Наразі кожна газета, яка поважає себе й хоче бути конкурентною у ринкових умовах, має свою електронну версію. Чи передбачаєтья поява “УЛГ” в інтернетрях?

– Буде така в перших числах листопада.

– Скажіть, будь ласка, під час формування концепції Ви акцентували увагу на дизайні видання?

– Звичайно. До дизайну і верстки газети залучені столичні фахівці з числа кращих у цьому ремеслі.

– Дякую. І ділюсь секретом: наклад видання – всього 1000 примірників. Тож, треба дуже поспішати, аби “УЛГ” таки потрапила до ваших рук.

Розмовляла huha.mohovynka