Читомо > Інтерв’ю > Олег Романенко проти друку нудоття у власному видавництві "Маузер"

Інтерв’ю

Олег Романенко проти друку нудоття у власному видавництві "Маузер"

07.04.2010 5 Автор:

Україна має гарні традиції поєднання письменника й видавця в одній особі. Було ж іменні видавництва Пантелеймона Куліша, Бориса Грінченка, Адріана Кащенка. Видавничою діяльністю професійно займалися Іван Франко, Іван Огієнко, Панас Мирний, Василь Королів-Старий, Микола Бажан, Михайль Семенко… Перелік можна розширити до нескінченності, закінчуючи нашими сучасниками Іваном Малковичем, братами Капрановими (,.,.,) й Олегом Романенком. І наймолодшим серед генерації літературних видавців чи видавничих літераторів є поет-двотисячник, автор збірок «Абстиненція» (2003), «Злочин Ікара» (2004), «Речовини» (2008) і ще багатьох майбутніх книжок Олег Романенко. Закласти фундамент нового видавництва «Маузер» Олегові допомогла радіожурналістка, авторка роману «Тра-ля-ля» і в останні роки більш, ніж публічна діячка Юлія Бурковська. Обох ініціаторів поєднало не тільки бажання видавати жирні рукописи, а й те, що обоє родом із Сумщини. З 2007-го (саме цей рік можна назвати точкою відліку) у «Маузері» вийшло кілька книжок двотисячників, одна дев’ятдесятника, та найбільше розголосу мали аудіодиск читаної поезії і музики «Хлопчик-Дівчинка» (звісно, до Дня закоханих) і «Дві тонни» поетичних творів поки що наймолодшого покоління – двотисячників. Цікаво, що книжки Олега Романенка у власному видавництві ще не вийшли.

.

5Oleh-Romanenko

.

Привіт, привіт… Олеже, як оце Ви з Юлею Бурковською дійшли до того, аби заснувати власне видавництво?

– Завжди цікаво щось робити самим. Якщо ти чітко бачиш, як зробити той чи інший проект, який тебе захопив, тобі хочеться його втілити. Ми з Юлею у творчому плані люди самостійні, тому й вирішили діяти на власний розсуд. Уже складно згадати, що було першим — курка чи яйце — тобто ідея антології «Дві тонни» чи ідея видавництва «Маузер». Та це й неважливо, оскільки і те, і те з’явилося практично одночасно й одне для одного. Нам пропонували видати цей проект під егідою інших видавництв, та ми обрали самостійне втілення.

А хто Вас фінансує ? Діаспора не допомагає ?

– Допомагають свої. Але були навіть суто бізнесові проекти з дуже серйозними замовниками. Наприклад, видання Юлії Бурковської «Тра-ля-ля» здійснювалося не за спонсорські кошти, а в рамках рекламної кампанії клубу «ЕгоЇсти».

Під час економічної кризи, мабуть, важкувато?

– Непросто. Зате є час обдумати життя, набратися сил і рушати вперед для нових звершень.

А різні видавничі процеси не заважають власній творчості?

– Не тільки не заважають, а ще й надихають на власну творчість. Видавання книжок — азарт, мені надзвичайно цікаво. І часто хочеться у редакторсько-видавничому процесі брати участь не тільки як видавцеві, а й як авторові. А це стимулює власну творчість.

А коли видавництво «Маузер» видасть Олега Романенка?

– Була така думка, це цілком імовірно.  Поки що, правда, складно.

А як стосовно конкуренції? Вона ж стовідсотково є! Чим ви оригінальніші?

– Конкуренції немає. Які конкуренти у «Двох тонн»? А якщо серйозно, то наше видавництво не мислить категоріями конкуренції, бо ми ще не бізнесмени, хоч вже й дозріли до цього повністю. А от, коли вийдемо на вищий щабель розвитку — тоді нас і турбуватиме така річ, як конкуренція.

Чи є у вас повний редакторський колектив – себто коректори, верстальники, художні, технічні й літературні редактори?

– На моїй візитівці написано: «Директор дискурсу, креативщик, PR- та event-менеджер, літературний редактор та коректор, кур’єр, бухгалтер, менеджер з розповсюдження, секретар та офіс-менеджер». У Юлі теж маса приємних обов’язків :) А коли треба зробити щось, чого ми не вміємо, — звертаємося до знайомих профі.

Як взагалі проходить книжка редакційно-видавничі процеси?

– Стандартно: ідея — пошук матеріалу — редагування — верстання — друкування — розповсюдження.

Яке місце у видавничих стратегічних планах має художнє оформлення книжки? Хто зазвичай турбується про зовнішність видання?

– Художнє оформлення надзвичайно важливе. Інша річ, що ця сфера досить суб’єктивна, тому не кожному догодиш. Проте увагу на цьому ми зосереджуємо дуже велику. Мені люди говорили, що вони купували «Дві тонни» тільки через те, що випадково побачили її у книгарні і їм сподобалося, як вона виглядає. Проте були і невдачі. Щоб таких невдач не траплялося, треба стояти над душею в усіх людей, які роблять книжку, на кожному етапі її створення, особливо над дизайнерами і в друкарні.

.

55Romanenko-SHO

.

Друкованих одиниць насправді випустили Ви небагато, проте про них Україна почула. Без реклами, промоцій, піару книжці в сучасному світі, та ще й за українських реалій, — ніяк?

– Якщо продукт цінний, не просто хороший, а саме цінний, піар додасться сам собою. Скільки не докладайте піару, слабкої речі на сильну не перетвориш.

.

4mauzer

.

Видання «Двох тонн» спричинило чимало гострої критики. Хтось критикував за непоєднуваність, неталановитість деяких авторів, а хтось, що не вмістили талановитих… Чи будете враховувати критику під час укладання наступної антології?

– Чесно кажучи, справді гострої критики я так і не дочекався. Деякі непорозуміння траплялися, але я їх уже й забув — ви нагадали. До речі, ми не ставили критерієм відбору талановитість. Головним критерієм була активність того чи того автора в літпроцесі впродовж десятиліття. Хоча це не поменшує їхньої реальної талановитості.

Критика «Двох тонн» переважно була схвальна, навіть від значно старших і маститіших людей. Я радий, що люди не втратили  почуття гумору. Тому наступну антологію будемо знову робити так само :)

.

22_mauzer

.

3mauzer

.

33mauzer

.

Ви ще випустили диск з аудіопоезією під музичні треки «Хлопчик-дівчинка» досить оригінальна ідея. Але, мабуть, було чимало проблем із її втіленням?

– Було дуже багато проблем, обломів і негараздів. Постійні переписування по різних студіях (на одній студії звукорежисерів штрафонули за те, що ті записували нас, а не працювали, Нам довелось переписувати увесь наклад диску (спершу на нього записали Боба Марлі замість наших віршів), були складнощі з координуванням такої великої кількості народу, яка брала участь у записі диску, неприємна бюрократія з авторськими правами тощо. Робили ми його довго, економили, бо видавали власним коштом. Був би більший фінансовий ресурс — все було б і швидше, і якісніше.

.

333mauzer

.

33pavlo

.

А що з виданого найкраще купують?

– Та ті самі «Дві тонни», певно. Купують, звісно, небагато, але дуже стабільно. Ось уже третій рік у продажу, а все купують і купують. Хоча ми думали, що розпродамо швидше. Та вже і так небагато залишилося. Купується Роман Скиба, його «П’ятизнак, або Життя і нежить», Юлія Бурковська теж продається досить регулярно, альбом плакатної графіки відомого мережевого публіциста Товариша У купують гарно. Хоча, звісно, є куди розвиватися ще.

Олеже, як надрукуватись у Вас молодому авторові? Що для цього потрібно?

– Для цього треба потрапити в поле нашого зору. Просте висилання на пошту майже точно не дасть ефекту. Якби в нас був конвеєр — ми б залюбки видавали всіх. Оскільки ресурс обмежений, то ми навіть власні ідеї, які нам сверблять, не завжди маємо змогу втілити, то що говорити про незнайомих авторів.

То молоді шансів не мають?

– Молоді мають дуже багато шансів. Вони мають молодечий запал, азарт творчості та її просування.

Вони можуть видаватися де завгодно. А щоб видатися саме в нас — треба просто привернути нашу увагу чимось іншим, ніж просто надісласти нам свій текст.

Хто придумує, тримає естетичну планку Вашого видавництва? Чи є межа між графоманством і якісною літературою?

– Мені можуть не подобатися вірші того чи того автора, але якщо сам автор дбає про себе в літпроцесі, отже, він щось хоче сказати. Тому, можливо, він має що сказати. Межа особисто для мене розмита. Я цілком щиро можу вважати графоманством багато із сучасної класики (якщо можна так сказати), а якийсь легковажний пост у ЖЖ — шедевром.

Як старше покоління сприйняло «Маузер»? Хтось щось підказував?

– Переважно добре, на диво. Може, в моє поле зору потрапляють тільки адекватні люди зі старшого покоління, тому про негативні думки я й не знаю? Наприклад, зовсім нещодавно відомий професор Борис Шалагінов написав «рецензію» на «Дві тонни» у вигляді верлібра. Професор, звісно, стібеться — по-своєму, як уміє, вказуючи на недоліки навіть не книги, а сучасної верлібрової поезії, але робить він це цілком по-доброму. Він розуміє, що його увага, навіть дещо іронічна, — це все-таки вияв визнання молодого покоління, а в ньому — і нашої роботи.

.

Ви ніколи не будете видавати текстово невартісних книжок на кошти спонсорів?…

– Від суми і від тюрми не зарікайся. Але не хотілося б видавати яке-небудь нудоття. Хоча точно ніколи не видаватимемо книжок під спонсорством виробників алкоголю та тютюну.

А якщо запропонують чималі гроші за нудоття?

– Видамо. Ми ж видавництво, це наша робота. Беремо замовлення, виконуємо. Ніхто ж не заважає нам потім не брати участі у подальшій долі книжки.

А чи є свіжі ідеї нових видань?

– Є, ідеї є, причому постійно з’являються нові. Є ідеї антологій, деяких навіть із комерційним ухилом. А розповідати про них не можна: традиція така є: не говорити завчасно, та й взагалі, це комерційна таємниця :) Сподіваюся, ми їх усіх зреалізуємо, і ви дізнаєтеся про них.

Чи плануєте розширювати спеціалізацію видавництва?

– Ми вже розширились. У нас з’явився статут і в ньому у видах діяльності написано навіть «виробництво виробів з асбестоцементу та волокнистого цементу». Я би і цим зайнявся, а чого ні? :)

Дякую за розмову, нехай Вам видається.

huha.mohovynka

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. перуцька
    07.04.2010 в 12:44 pm

    особисто я “тра-ляля” ніасіліл. забила я на нього. цікаво, хто мене перевершив і дочитав

  2. titka
    07.04.2010 в 11:06 pm

    Поки що все, що видав Маузер – принаймні те, про що було чути – то все вартісні штуки, хоча і на любителя ( я не у захваті від чорно-білого песіміста У). Все якісно і добросовісно. Але без комерційної “макулатурки” хлопці швидко загнуться, нажаль.

  3. adelaid
    12.04.2010 в 5:00 pm

    було б непогано більше уваги приділяти дизайну. книжка Скиби – дуже хороша, але гать негарна) ті, хто з його творчістю близько не знайомий, – навряд купуватимуть..

  4. Маразматичка
    10.07.2011 в 3:21 am

    A чому ви не повчитеся оформленню книжок, щоб вони мали не маргінальний український, а європейський вигляд?

  5. willpower
    17.10.2011 в 2:50 pm

    читав вiршi романенка в 2х тоннах. пам’ятаю, збiсив мене висер про биття морди. нiякої поваги до цього убогого автора не маю.


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe