Читомо > Новини > Квоти на російські книги: за і проти

Новини

Квоти на російські книги: за і проти

30.07.2014 0 Автор:

Нещодавно віце-прем’єр України Олександр Сич заявив, що Україна має намір ввести ліцензування російської книги і квотувати іноземну продукцію книговидання. Така позиція, як і передбачалось, підняла хвилю обговорення у книжковій Facebook-спільноті. З одного боку, нововведення могло б вбити наповал конкурента українських видавців. З іншого боку, за рік-два вони навряд чи спроможуться заповнити майже порожні ніші навчальної  чи науково-популярної літератури. На нашу думку, дуже добре, що проблема засилля книжки російського виробництва нарешті піднімається на рівні віце-прем’єра, про це починають відкрито говорити. Але наскільки ефективними будуть озвучені методи й чи вони справді допоможуть українським видавцям і читачам? Про це Читомо розпитало в експертів.

afonin

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів

Питання квотування і ліцензування обговорювали на засіданні Міжвідомчої комісії, йшлося більше про ліцензування і відслідковування асортименту книжкової продукції, яка надходить до України, оскільки останнім часом з’явилось багато книжок, які є злочинними стосовно України, українського народу. Оскільки раніше система розмитнення і проходження кордону не передбачала визначення асортименту, а включала лише таку категорію як вага книжок, то сьогодні постало питання необхідності ліцензування  – визначення асортименту і фіксування книжок, які перетинають кордон за змістовим наповненням. Мені важко говорити, про що саме йдеться віце-прем’єр-міністру Сичу, коли він оголошує про квотування видань. Квотування ввезення книжок, на мою думку, є не найкращою. Власне, я не бачу механізмів, яким чином можна це квотування запровадити. Як враховувати потреби ринку? Потрібно запровадити ліцензування, однак розробка його механізмів є досить тривалою процедурою і потребує досліджень і відпрацювання бачення, як воно впливатиме на стан ринку. Сьогодні, на жаль, офіційні поставки, що фіксуються митницею, стосуються так званої поп-літератури, розважального штибу. Серйозну книгу – наукову, інженерну, технічну, як правило, постачають іншими шляхами як окреме замовлення. Тому питання ліцензування – це питання, що саме надходить до країни: на сьогодні Україна зацікавлена саме в літературі нон-фікшн, тій, яка працює на розвиток людини, на її інтелект, на її професійну майстерність.

Що стосується маркування книжок важко відповісти, чи є воно необхідним. Це радше політичний момент, додатковий «ура-патріотизм», який нічого не додає, бо книга, на відміну від багатьох інших товарів, має оприлюднений напис на титулі – видавництво, місце видання. Перетворювати це на певний флеш-моб, з точки здорового глузду, не варто. Окрім цього, це є додаткові необґрунтовані витрати.

Можливе квотування і ліцензування російських видань, звісно, вплине на українських видавців. Нині суттєво скоротився імпорт видань з Росії, а відтак і обсяг видань на українських полицях зменшився. Передусім, йдеться про сірий імпорт, який був можливий завдяки відкритим кордонам на південному сході України. Зменшення такого потоку російської книги спонукає українських видавців активніше працювати з літературою і авторами за тими жанровими нішами, що сьогодні звільняються через зменшення таких видань російського виробництва. Інше питання, як швидко це відбуватиметься. Адже галузь і практично всі видавці нині перебувають у надзвичайно складному фінансовому становищі. Все дедалі зменшуються обсяги продукування ринкової книги, загальнодоступної книги. Це залежить не лише від коштів, якими володіють видавці, а й від платоспроможності покупця.

Ліцензування і квотування у роздрібній книжковій торгівлі потрібні, але це не має бути миттєвою акцією. Співвідношення книжок у книготорговельних мережах і книгарнях має бути 50/50 – імпортованих і українських книг відповідно. Але це має бути поступове нарощування відсотка, виходячи з того, наскільки видавничий сектор національної економіки буде спроможний заповнювати ці 50%. Зумисна вимога такого обсягу українських видань може призвести до банкроту книгарень, бо українські видавці нині не спроможні забезпечити такою мірою асортиментною базою усі книгарні.

line_yellow

kokotyhaАндрій Кокотюха, письменник

Абсолютна неправда те, що на український книжковий ринок іде з Росії продукція лише третьосортного характеру. Навпаки, актуальні новинки насамперед європейської літератури, в тому числі – белетристики, оперативно та якісно перекладаються саме в Росії. Україна ж втратила школу перекладачів. Література для дітей, котра пишеться в Європі й виходить в Україні українською, перекладається не з оригіналу, а з російських версій. Ось де я бачу третій сорт! Моя думка: маркувати та обмежувати, раз уже така ситуація, треба насамперед російських авторів, котрі так чи інакше виступають проти України. В першу чергу, позбавити книгарні від творів Сєргєя Лукяненка, хай пробачать мені фантасти. Натомість Боріс Акунін та Дм ітрій Биков, наприклад, мусять бути позбавлені такого маркування, адже їхня позиція – проукраїнська. Нарешті, треба навести лад, вичистивши з українських книгарень літературу зі сталінізму – а такої дуже багато, вона видається за історичну й стоїть на відповідних полицях. Іноземні ж автори, особливо белетристи, перекладені та видані в Росії, нічого поганого Україні не зробили. Просто наші видавці й книготорговці мусять створити альтернативу.

line_yellow

kravchenkoВладислав Кириченко, засновник мистецької агенції «Наш Формат»

Підтримую введення ПДВ та акцизу в розмірі 20 євро за кілограм будь-якої поліграфічної продукції з Росії. Нарахування ПДВ та мита (процентів 35-40) впровадити від мінімальної митної вартості в 100 євро за кг продукції. Відповідно, акциза, мита і ПДВ набіжить достатньо, щоб друкувати все, що треба. в Україні.

 

 

line_yellow

shejkoМикола Шейко, директор Видавництва Старого Лева

По-перше, незрозуміло, що збираються квотувати – ввезення книжок чи присутність у книготоргових мережах. Останні належать самі знаємо кому. На мою думку, квотування ввезення книжок жодних проблем не вирішує, бо схеми давно відпрацьовані: створення дочірніх підприємств, книжки нібито друкуватимуться в Росії на «замовлення» українських підприємств тощо. Якщо ж квотувати присутність в торгових мережах – це шанс для українських видавців. Або вони займуть місця на полицях, які звільнилися, або за якийсь час все повернеться до нинішнього стану. І часу на «розкачку» зовсім небагато. Треба перекладати, треба заповнювати ніші, які досі залишаються незайнятими українськими книжками. Ми, скажімо, переконані, що наші книжки цілком відповідають і за якістю і за формою європейському рівню, але багато книготорговців не беруть їх у продаж, бо «укрАинскую книжку никто не покупает». Зрештою, скільки часу подібні квоти працюють у Франції – ніхто не кричить про те, що когось там дискримінують.

line_yellow

kracovuckijЄвгеній Красовицький, керівник роздрібної мережі видавництва «ФОЛІО» в Києві

Я вважаю, що рішення передчасне. Можна обмежувати ввезення окремих видань, але ніяк не можна позбавляти українських громадян читати якісну російську і зарубіжну літературу російською мовою, яка для половини населення – рідна. Наприклад, такого жанру, як перекладної нон-фікшн в Україні, на жаль, немає. Є величезний недолік у перекладної дитячої класики. Від ініціативи квотування імпорту книг постраждає, в першу чергу, український читач і український бюджет, але ніяк не російський видавець для якого Україна – один з багатьох ринків збуту.

І заради примарної вигоди українському видавцеві, який не може грати за правилами, маючи фору в два основних податків (ПДВ і податок на прибуток підприємства), цього робити не варто.

line_yellow

olya_jukОля Жук, куратор міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал»

Я бачу декілька серйозних логічних помилок у намірі ліцензувати і квотувати іноземні книги залежно від того, скільки відсотків на ринку займає українська продукція. Перш за все, книга – не той продукт, який є взаємозамінним. Умовно кажучи, людина, яка, наприклад, цікавиться теорією розвитку міст і збирається купити російське видання Рема Колхаса, не знайшовши його у книгарнях, не побіжить купувати виданого в Україні Тімоті Снайдера. Читачі хочуть мати цілком певний контент відповідно до своїх інтересів. Так само обмеження імпорту не призведе до того, що українські видавці хутко почнуть видавати те, чого не видавали раніше. На українському ринку відсутні або напівпусті цілі ніші літератури – професійної, наукової, гуманітарної, мистецтвознавчої тощо.

Малі, незалежні, спеціалізовані книгарні ніяк не зможуть виконувати пропорцію у асортименті за національними ознаками, просто вимушені будуть закритися, а нові не з’являтимуться. Введення санкцій означатиме не підтримку українського видавця, а обмеження прав читачів і книгопродавців, і аж ніяк не вкладається в стратегію культурного розмаїття. Інша хрестоматійна логічна помилка – базувати обмеження імпорту книг на хибних узагальненнях, які ігнорують очевидні винятки, типу: “Різати людину ножем – злочин. Хірург ріже людину ножем. Отже, хірург – злочинець” / “Всі вівці, яких я бачив – чорні. Отже, всі вівці чорні”. Очевидно, що окремі українофобні книжки, що видаються у Росії, не є репрезентативніми для російського книговидання загалом. Так само як не кожен росіянин підтримує кремлівську політику (я знаю досить видавців і письменників, які виступали у Москві на підтримку України і навіть попадали за це у автозаки).

Варто позбавлятися віктимної харизми, вивчати досвід регулювання імпорту у інших країнах, диференціювати обмеження і залишатися професіоналами, а не мрійниками. Вважаю, що українська книга може бути цілком цікавою і конкурентноспроможною. Ейнштейн казав: “Дій настільки просто, наскільки це можливо, АЛЕ НЕ ПРОСТІШЕ”. Тож, не спрощуймо до неможливого.

line_yellow

koval

Олександра Коваль, президент Форуму видавців

(взято з офіційної заяви Олександри Коваль)

Заява віце-прем’єра про введення ліцензування російських книг та квот на іноземні видання має радше політичний, ніж прикладний характер і може бути потрактована лише як декларація про наміри, а не конкретний план дій.

Насамперед, із заяви незрозуміло, що таке ліцензування і квотування книжкового імпорту, а також хто і яким способом їх буде реалізовувати.

Якщо ліцензування означає, що кожна книжка перед тим, як її наклад має потрапити в Україну, повинна бути проаналізована в якійсь структурі, яка, сподіваюся, ще не створена, і отримати штамп “дозволено”, то я не уявляю, скільки персоналу, який нічого не виробляє і не створює доданої вартості, мав би там працювати.

Така дозвільна процедура затримувала б ввезення книжок на місяці, якщо здійснювалася б ретельно. Але – наскільки я знаю наших людей, – працівники книжок не читали б, щонайбільше анотації, та приймали б рішення на їх підставі. Чи була б їх робота в такому випадку ефективною?…

Оскільки значна кількість книгарень та гуртових книготорговельних компаній мають у своєму асортименті до 95% імпорту, то його різке обмеження може призвести до ліквідації цих структур. А це означає, що сотні людей залишаться без роботи. А й без того невелика книготорговельна мережа України, яка налічує не більше п’яти сотень стаціонарних книгарень, буде остаточно зруйнована.

Безперечно, держава має щось робити в ситуації, коли імпорт з Росії переважає українську пропозицію в 3-4 рази. Зараз пропорція українські/російські книжки на ринку становить орієнтовно 20:80 (без шкільних підручників). Ця пропорція має бути поступово змінена.

«Квотування» може бути запроваджене, але на рівні точки роздрібного продажу: хочеш торгувати російським, бо воно приносить прибуток? Тоді ти зобов’язаний взяти принаймні стільки ж українських книжок і допомагати українській державі створювати попит на українське, допомагати мешканцям України творити єдину політичну націю. Також можна ввести додатковий податок на імпортну продукцію.

Позбавити українські філії російських видавництв пільг, які вони, імовірно, мають, як зареєстровані в Україні. Кожна російська книжка має приносити 10-30% від її вартості в українську скарбницю. Отримані кошти – скеровувати на розвиток українського книговидання, популяризацію українських авторів, на підтримку читання.

line_yellow

chytajkaПавло Руденок, засновник книжкового магазину «Читайка»

Регулювання книжкового ринку – це не проста справа. Як приклад, усі попередні спроби підтримати книговидавничий процес в Україні не призвели до суттєвих змін.

Перш за все, книга – це інтелектуальний продукт. Якісна книга завжди розвиває читача, розкриває індивідуальність та здатність незалежно мислити. Російські видавництва – це не лише провідники пропаганди. Це й середовище розвитку альтернативних думок та позицій, майданчик для вільнодумних людей Росії. Відділяти зерна від полови потрібно! Дмітрій Биков, Міхаіл Веллер, Владімір Тарасов, Віктор Пєлєвін, Владімір Сорокін, Людміла Уліцкая та інші гідні автори – це також російське книговидання.

Тим більше, що конкуренція в інтелектуальній галузі корисна, вона покращує якість товару.

Ми в Україні здатні сприймати російський інтелектуальний товар як власний – це теж велика цінність.

Ми маємо знаходити рішення, за яких сьогоднішній стан справ на книговидавничому ринку стане основою та ресурсом для розвитку українського книговидання і розквіту української культури.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe