Читомо > Акції > Дискусія малих видавців України (найцінніші думки)

Акції

Дискусія малих видавців України (найцінніші думки)

08.10.2012 1 Автор:

Під час Форуму видавців пройшла дискусія „Наполеонівські плани малих видавництв”, яку організували ми, спільно з  Стронґовським. Це була перша конструктивна дискусія такого штибу в Україні на одну з найважливіших  сьогодні тем у книгосфері. До неї долучились найпомітніші представники українських малих видавництв, а саме: Богдан і Оленка Поліщуки (журнал «Коза»), Настя Мельниченко (журнал «Жила»), Альбіна Позднякова (видавництво«Артерія»), Маряна Соха (журнал «Просто неба»), Юрій Матевощук (видавництво «Крок»), а також заочно Чеслав із Московської «Гільдії вільних видавців».

Під час події відбулось знайомство з малими видавцями України, обговорення питань друку та розповсюдження їхніх видань. За іронією долі, за проблемами не встигли добре поговорити про наполеонівські плани кожного, але, повірте, вони є. Ми подаємо конспект найцікавіших і найцінніших думок.

 

Ілля Стронґовський, книжковий дизайнер

У всьому світі саме малі видавництва, малі ініціативи є рушієм всього найважливішого і найцікавішого  у видавничому світі. Коли в 90-ті роки наша книговидавнича система розвалювалася, то на місце державних структур приходили шакали, які досі є на видавничому полі, зображають з себе скромних гравців ринку і нещадно чавлять всіх, хто стоїть їм поперек дороги. Тому в 90-ті нічого особливо помітного в цих малих видавництвах, за моєї памяті, не було. І зовсім інша ситуація почалася в двотисячні роки, коли молодняк, якого не видавали і який не бачив виданими книжки, які його цікавили, підріс і став сам займатися видавничою справою.

Оксана Хмельовська, «Читомо»

Які видавництва вважати малими? За європейськими стандартами, мале видавництво – це те, яке видає до 10 назв книжок на рік. Середнє – між 10 і 100, велике – це яке продукує понад 100 назв щороку. В Україні за цими стандартами, як на мене, всі видавництва є середні або малі. Тож, у наших реаліях, мабуть, малим видавництвом вважається те, яке випускає 5 примірників на рік. Характеризуються маленькі видавництва невеликим штатом працівників, переважно некомерційною діяльністю, видання здійснюють за ґранти або за власний кошт. Тобто можна сказати, що малі видавці – це такі ентузіасти, у яких є хобі, в яке вони вкладають великі гроші.

В англомовних країнах більшість книжок виходять саме у малих видавництвах, і це забезпечує індивідуальність кожного видання.

Богдан і Оленка Поліщуки, журнал «Коза»

«Коза»  – це вузькоспеціалізований журнал, присвячений темі театру, і взагалі дуже специфічний: і за змістовим, і за візуальним наповненням. Починалося все дійсно на ентузіазмі, коли ми були студентами. Один номер ми навіть видали за гроші ґранту, всі інші – за  власні кошти, зароблені в абсолютно іншій сфері, не повязаній з виданням. Працює над „Козою” невелика група людей, переважно це знайомі або друзі, всі допомагають на волонтерських засадах, ніхто не отримує за це заробітної платні.

 

Настя Мельниченко, журнал «Жила»

Оскільки зараз більшість журналів для батьків дуже сильно комерціалізовані, у них багато реклами, і це, на наш мамський погляд, не відповідає потребам освіченого сімейного читача. Свого часу ми вирішили видати журнал, який був би не тільки для батьків і не тільки про дітей, а міг би зацікавити усю молоду сім’ю. Також було вирішено приділяти величезну увагу дизайну, якості текстів.

Окрім самого журналу в нас є багато супровідних проектів: ми проводимо вечори для дітей, організовуємо різні заходи, видавали різдвяний пісенник для малечі, календар «Новорочник».

Маряна Соха, журнал «Просто неба»

Видання «Просто неба» зявилось 2008-го року, відтоді у нас вийшло 20 номерів. Ми взяли за зразок закордонні вуличні часописи, які є в багатьох країнах. Такі видання допомагають організаціям, які працюють з бездомними, створювати позитивну ситуацію в місті. Ми вирішили, що паралельно працюючи з бездомними, потрібно працювати з громадою міста. На той час створювати видання такого типу було важко, адже ми взагалі не були журналістами, не були соціальними працівниками, не вели видавничу діяльність і не знали навіть, до кого звертатися за такою допомогою, щоб розвивати журнал. Але було велике бажання – і ми почали працювати. На щастя, склалося так, що цю справу підтримали і вдалося залучити письменників, журналістів. Видання працює таким чином, що ми не платимо жодних гонорарів авторам. Наразі виходимо тиражем 3000 примірників.

 

Альбіна Позднякова, видавництво «Артерія»

Зареєструвалася як видавець тільки цього року, і поки що у видавництві вийшла тільки моя збірка поезій. У принципі, зараз молодим авторам дуже тяжко десь надрукувати свої книжки. Крім того, займаюся хендмейдом, і вирішила прикрасити збірку мережкою, зв’язану гачком. Хотілось, щоб кожна книжка була мистецьким об’єктом, бо зараз все можна знайти в Інтернеті: тексти, вірші, біографії, але хотілося, щоб така книжка була індивідуальною, незвичайною річчю у шафі моїх читачів.

Зараз працюю над двома дитячими книжками, планую створювати інші проекти. Наразі діяльність на ентузіазмі, на власному фінансуванні. У штаті – поки що я одна, але пропоную долучитись.

Юрій Матевощук, видавництво «Крок»

Видавництво «Крок» засноване 2008-го року, і завдяки Юрію Завадському – досить неординарному письменнику, авангардисту – має специфічний характер. Ми працюємо в різних напрямках і жанрах літератури, але головне – підтримуємо видання поетичних книг.

Нашим дизайнером є Ілля Стронґовський, він намалював більшість обкладинок і зверстав також багато книг.

Серед наших авторів – Раґнар Стрьомберґ  (цього року ми презентували на Форумі видавців його книгу «Жовтоока»), Селіна Тусітала Марш, Енрік Казасес.

Фобії друкарень щодо малих видавництв

1. Незначний прибуток, який вони отримають після співпраці з малими видавництвами. Кажуть, ліпше було б друкувати не 500, а 1000 примірників, бо якісне видання все одно куплять. Таким чином знизилась би собівартість. Малим видавництвам потрібно дбати про розповсюдження, рекламу своїх видань, потрібно знаходити гроші на друк, зацікавлювати більшу аудиторію. Друкарі вважають, що малі видавництва недостатньо працюють у цих напрямках.

2. Друкарні бояться доопрацьовувати книжки від малих видавництв, доверстувати: роботи багато, ніхто за це не доплачує, виникають проблем

3. Купа витрачених нервів, адже усім треба пояснювати, на чому можна друкувати, на чому не можна, чому друкується саме на тій машині, а не іншій, що таке технічне редагування. Друкарі жаліються, що малі видавці не досить добре вивчають ситуацію.

4. Малі видавці не доплачують грошей за те, щоб надрукувати гарно, якісно, тому друкарні не хочуть псувати свій імідж завдяки такій співпраці.

5. Безрезультативна фанатичність.

6.  Жлобство.

7. Несерйозність.

 

 

Малі видавці про друкарні

 

Настя Мельниченко, «Жила»

Так, коли ми прийшли першого разу в друкарню, то дивилися, як баран на нові ворота. Які профілі, які станки – я нічого не розуміла! Але від початку наш проект був соціальним, ми знали, що він не буде прибутковим, не тішили себе ілюзіями. І шукаючи друкарню, ми не планували там зекономити. Ми готові були за все платити.

Натомість у нас були претензії до друкарень. Спочатку нам обіцяли надрукувати, а потім, виявляється, у друкарні немає потужностей, щоб друкувати на вибраному нами папері.

Оскільки це журнал для дітей, то мали бути використані спеціальні фарби. Ми обпеклися в одній з друкарень: коли замовили, все оплатили, нам віддали частину накладу, який був смердючим, пахло хімією. Через це довелося припинити співпрацю з друкарнею.  

 

Богдан і Олена Поліщуки, «Коза»

Ми як видавничий проект виникли саме тому, щоб показати, що можна видавати журнал якісно і нестандартно. На друці ми не економимо, а навпаки переплачуємо більше, ніж деякі потужні видавництва. Останній номер нам взагалі обійшовся в шалену суму. За кожну додаткову опцію друкарня нараховує додаткову суму.

Ми знайшли друкарню, знайшли людину і пояснювали години три, що в нас журнал рукописний, це все просто картинка, яку треба надрукувати. А вони питають: «Це у вас чернетки? Коли ви нам пришлете друковані тексти?». Ми пояснюємо, що це і є наш журнал. Але після того, як ми видали перший номер, ми – вигідні клієнти, друкарі самі нам передзвонюють: «Ми ж уже чекаємо, що ви там придумали – радьтеся, ми все підготуємо». Оскільки в нас нестандартний проект і ми щоразу вигадуємо щось нове для себе і не повторюємось, то в нас постійно зявляються нові питання.

Ми не є професіоналами і не знаємо певних друкарських нюансів, але сіли на голову людині, яка нами керує, тому іноді закриваємо очі на неякісне виконання її роботи. Але тільки тому, що ми завжди не встигаємо по часу і в нас єдиний варіант – йти до цієї людини, бо вона вже знає, що з нами робити.

Стосовно маленьких накладів: ми друкуємо 500 примірників, і такий наклад для такого видання в Україні – це з головою. Звісно, надрукувати 5000 примірників, щоб було дешевше, але справа не в ціні. Людина, яка захоче купити журнал, – купить його і за 60 гривень, а яка не захоче – безкоштовно візьме і викине в сусідній смітник, як листівку біля метро.

 

Маряна Соха, журнал «Просто неба»

Щоб не було непорозумінь з дизайнером і з верстальником, я все це беру на себе. Якщо якісь є недоробки, я записую зауваження і передаю їх дизайнеру, щоб нервувати якомога менше Юрка Іздрика, який верстає.

Що стосується коштів на друк – зазвичай ми маємо якісь гранти. Ми все одно б не заробили коштів на друк, тому завжди є потреба звертатися за допомогою для публікації і друку.

Всі пишуть нам безкоштовно. Ми зробили журнал дуже відкритим і запрошуємо дописувати різних людей. Якщо є бажаючі, які хочуть писати на соціальну тематику – давайте свої тексти, ми їх з радістю надрукуємо.

 

Альбіна Позднякова, видавництво «Артерія»

Багато друкарень не хочуть братися за малі тиражі. Якщо це поезія, то друкувати більше, ніж 500 примірників немає сенсу. Я працювала з однією друкарнею, особливих проблем з нею не мала.

 

Юрій Матевощук, видавництво «Крок»

З друкарнею особливих проблем немає. У нас налагоджена співпраця як з дизайнерами, так і з верстальниками, і з перекладачами. Ми просто намагаємося рухатися до чимбільш якісного видання. Ми виробляємо ексклюзивний продукт, якого в Україні ще ніхто не робив.

 

Ілля Стронґовський закликав малих видавців обмінювати інформацією про друкарні:

База даних друкарень, які працюють з малими накладами і роблять це добре, – це неоціненна річ для заохочення всіх інших, які хочуть друкувати.

 

 

Малі видавництва про мережі розповсюдження

                    

Богдан і Олена Поліщуки, «Коза»

Це найбільша проблема. Буде розповсюдження – будуть гроші, читачі, друк, наступні номери.

Стандартні місця нестандартні штуки не приймають. А нестандартних місць збуту на Київ майже немає: арт-кав’ярня «Купідон», в яку приходять все-таки пити каву, і пару крамничок, а іноді з книгарнею «Є» можна домовитися. У книжкових супермаркетах журнал стоїть серед тисячі однакових книжок, і я не думаю, що він там буде привертати чиюсь увагу.

У нас театральний журнал – треба, щоб він продавався по театрах, але домовитися з ними неможливо: то у них немає дозволу, то вони не бачать у цьому сенсу.

Наш журнал найкраще продається у Львові. А якщо говорити про Житомир, Чернівці, Миколаїв, Одесу – там купують один журнал на півроку.

 

Настя Мельниченко, «Жила»

У нас рекомендована ціна – 50-55 гривень, а врахуйте ще накрутку, яку собі роблять у точці продажу, то нам не залишається взагалі нічого. Собівартість останнього номера була 45 грн, а продається він за 50 гривень. Тому продавати у таких книгарнях, де накрутка 200%, невигідно. Тому ми зазвичай даємо журнал на продаж за 35 гривень, і він продається за 50. Ми можемо продаватися в приватних точках: «Бабуїн», «Купідон», «Чуланчик», у Львові у нас так само найбільші продажі. Ще ми співпрацюємо з так званими «друзями»: це просто люди, наприклад, у Вінниці, де ми не могли знайти точку продажу, люди приїжджають, беруть журнали, і з рук продають. Ми думали про вхід в мережу «Союздруку», але це коштує 8000 грн.

Водночас є багато інтернет-крамниць, як–от «Арт-Вертеп», «Рукотвори», які пропонують свої послуги.

 

Юрій Матевощук, видавництво «Крок»

Треба відштовхуватися від того, що український читач не може платити за якісний товар. Стосовно продажів: ми маємо сайт, і є книги, які продаються на сайті, ми не продаємо в книгарнях, у принципі. В нас є у видавництві стенд, і хто хоче, може прийти, купити книгу, або просто замовляють книгу інтернетом і самі до нас приїжджають.

Коли приходиш в книгарню і кажеш: «От ми маємо поезію на продаж» Нам відповідають: «Ви що, придурки? Поезію ніхто не купує».

Подивіться, в книгарнях стоять переоцінені книжки: 2004-го видана, це якісна, класна література, але коштує 10 гривень – ніхто не купує.

На презентаціях також багато не продається.

 

Маряна Соха, журнал «Просто неба»

У нас взагалі немає таких проблем, де продавати журнал. Через те, що ми вуличне видання, його продають тільки бездомні, вони отримують половину вартості за нього. Наразі журнал продається тільки у Львові. 

 Ми пробували передавати журнал в інші міста, в книгарню «Є», інші нестандартні місця, але воно не пішло.

Ілля Стронґовський ділиться досвідом про друк футболок «Зберігайте спокій»:

Щодо просування в соцмережах: поки всі принти було на моїй власній сторінці у фейсбуці, ефекту було небагато, хоч в мене й 2000 френдів. Варто було зробити фан-сторінку – тема набула вірусного характеру. Соцмережа – це простіше, дешевше, ніж платити поширювачам.

 

Оксана Хмельовська про важливість обєднання:

У США ще 1963-го року малі видавництва були обєднані в одну платформу, яка захищала інтереси одне одного. У багатьох країнах існують подібні об’єднання, угрупування, і це полегшє усім життя.

У Росії 40 маленьких видавництв входять в «Гільдію вільних видавців», вони організовують виставку «Бу!фест». Завдяки об’єднанню, вони стали юридичною особою, мають спільного бухгалтера, складають прайси до книгарень.  Якщо книжковий магазин не хоче мороки з однією-двома книжками, то 50 – це інша справа. У них навіть зявився потужний конкурент –Альянс російських книговидавців, який вирішує фактично такі ж проблеми.

 

Отож, треба говорити про створення платформи, яка б обєднала і представляла всі маленькі видавництва і в Україні. Таке об’єднання корисне під час оплати стендів на книжкових виставках, створенні прайсів для книгарень, організації спільних заходів, взаємореклами й просто для обміну цінною інформацією тощо.

 

Наприкінці заходу всі учасники підписали договір між малими видавництвами про співпрацю і взаємопідтримку.

Просимо озиватися інших маленьких видавців і щось робити разом!

 

У підготовці матеріалу дякуємо Вікторії Черняхівській,

 усім глядачам за цікаві запитання

Світлини Анастасії Буяло, Галині Листвак, Даруті

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Юрко Сем
    19.10.2012 в 3:49 pm

    Великий,та головне ЗМІСТОВНИЙ матеріал! всі головні тези,які я почув на самій зустрічі, є тут. і навіть більше. хоч тема цікава для вузького кола людей,вона вартує такої великої статті.раптом текст дійде до ше якогось малого в-цтва.і воно також долучиться до співпраці.

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe