Читомо > Видане > «Довгі часи» Рафєєнка: доросла казка про тридев’яте царство у себе під боком

Видане

«Довгі часи» Рафєєнка: доросла казка про тридев’яте царство у себе під боком

15.08.2017 0 Автор:

Володимир Рафєєнко. Довгі часи / переклад з російської Маріанни Кіяновської. – Львів: ВСЛ, 2017. – 272 с.

Я вже доросла, знаю, що в казки вірити – смішно. Але, ребе, мені більше немає в що вірити (с)

Російськомовний письменник Володимир Рафєєнко не дуже відома в українському культурному просторі постать, хоча він є автором майже десятка прозових книжок, деякі з яких було відзначено Російською премією. Щоправда, цьогоріч на українському ринку з’явилося одразу два видання нового роману Рафєєнка «Довгі часи» – російськомовний оригінал у видавництві «Фабула» і український переклад, зроблений Маріанною Кіяновською, у «Видавництві Старого Лева». І попри російську мову оригіналу книжки, не виникає жодного сумніву, до якої з літератур зараховувати текст. А український переклад тільки згладжує можливі кути.

Читайте також рецензію на останній роман іншого російськомовного українського автора

Роман «Довгі часи» оповідає про місто Z, за яким вгадується рідний автору Донецьк, хоча, по суті, замість Z можна підставити і Луганськ, і якийсь інший населений пункт із території АТО. Крім звичайних, доволі реалістичних людей із психологічними й побутовими проблемами, у цьому місті мешкають лазняр і колишній філософ Сократ Гредіс, його помічник Микола Вєрєсаєв і дещо схиблена онука Сократа Ліза. Ці троє працюють у специфічному місці – лазні «П’ятий Рим», звідки регулярно зникають російські бійці, через що місцева влада час від часу влаштовує Сократу допити. Але Сократ зі своїми колегами не знищують ворожих солдатів і не прокладають їм шлях до дезертирства. Усе значно  фантасмагорійніше.

Лазня – це така собі хатинка Баби-Яги, ворота в пекло та цілодобово відкритий страшний суд. Там мешкають потойбічні сили, які за часів єдності з Україною сиділи тихенько, але з початком війни прокинулися й почали активно судити відвідувачів і забирати тих із них, хто на це заслужив. І лазня – далеко не єдиний фантастично-іронічний елемент цього романного світу.

Головна смисло- й сюжетотворча проблема Z – це те, що місто приєдналося не до Росії, а до СРСР. І таке приєднання до неіснуючої імперії викликало тектонічний зсув у структурі світу. Z перетворилось на казкове схиблене царство, реалістичність якого не вкладається ні в кого в голові, та, тим не менш, воно існує. Тут Рафєєнко вдосталь відрефлексував. Він погрався з усім абсурдизмом ситуації на сході України, населивши роман численними химерними образами: це і привид Рози Люксембург, який блукає своєю вулицею, і гігантські летючі колорадські жуки, що вирізають людей, і багато чого іще. Автор перетворив цей простір на «територію навпаки», задзеркалля й потойбіччя. З одним нюансом. Мешканці потойбіччя – за замовчуванням мерці, як би ми цей образ не інтерпретували. Це примари, що опинилися в місті, приєднаному до примарної імперії, але вони ж це приєднання і спричинили.

Джерело: starylev.com.ua

Та «Довгі часи» абсурдистськими замальовками не обмежуються. У книзі повно сцен із життя звичайних мешканців Z, де вони зокрема готуються вирватися з міста, але по дорозі неодмінно гинуть. Це доволі реалістичні описи, на яких тебе як читача проймає трагізм ситуації та її несправедливість. Щоправда, потім автор не бариться нагадати, що це не хроніка подій і не новини, а фантасмагорійний роман. І за законами цього роману усі загиблі не загинули, а перемістилися з території примарного міста Z у місця реальні й відносно нормальні.

Роман не дає забути, що все це відбувається тут і зараз, і що водночас все це відбувається на безпечній казковій відстані.

Таке чергування оповіді утримує «Довгі часи» від впадання у новинну патетику і не дає книзі перетворитися на мартиролог.

Бо ж осмислювання війни за мартирологом спрацьовує далеко не для всіх читачів. Тим паче українська культура взагалі звикла робити мартиролог і трагедію з усього придатного й непридатного для цього матеріалу.

Обираючи між тим, як говорити, думати й рефлексувати війну, письменники приходять до несподіваних рішень. Бо треба і не перегнути з трагізмом, і якось осмислити абсурдність того, що відбувається, а разом із тим не довести текст до іншої межі – надмірної іронії й гротескності.

Рафєєнко написав про неї казку. Достатньо брутальну казку в стилі Віктора Пєлєвіна, щоб бути цікавою для читача, втомленого від інформаційної тиранії теми війни. Хоча місцями «Довгі часи» відходять від іронічно-казкової оповіді, щоб не втратити зв’язок із реальністю.

purpulline

Загалом, казка у цій ситуації – вдалий вибір. Це хороший жанровий засіб самозахисту, можливість поставити бар’єр між подіями тут і зараз, собою і своїм текстом.

purpulline

Бо ж казку, як і епос, про події сьогодення не розповідають. Казка – це неодмінно «давним-давно» і «в тридев’ятому царстві». Навіть якщо це тридев’яте царство розташоване в тебе під боком.

Читайте також про інший незвичний формат подачі подій на сході

Принцип вирішування усіх нагальних проблем у казках простий: треба вирушити туди-не-знаю-куди, пройти крізь будиночок Баби-Яги (яка є сторожем між світом поцейбічним і потойбічним), у потойбічному світі знайти собі помічників, виконати якесь неможливе завдання і, пройшовши всі випробування,  повернутись назад, отримати за старання півцарства, принцесу та інші привілеї.

Щоб розв’язати мракобісся в Z, Сократу, Вєрєсаєву й Лізі треба потрапити в інший вимір, тобто переміститися в Київ, забрати в хлопця на Контрактовій «Кобзар», купити статуетку Ганеші у вишиванці, потерти їй животик і принагідно підпалити карусель на Софійській площі, оскільки вона є казковим втіленням абсолютного зла, свинячим змієм, про якого мало що відомо, але який єдиний винний в усіх романних проблемах. Тоді інфернальна потолоч зникне із Z, і всі будуть жити довго і щасливо у довгих часах.

Читайте також інтерв’ю із сучасним дитячим казкарем

Але тут варто згадати кілька моментів. По-перше, «Довгі часи» – не тільки казка, а й моторошне іронізування з цієї «казки». Найпритомнішою постаттю у романі є схиблена Ліза. Виростаючи у тридев’ятому царстві, дівчина приймає його «казкові» реалії. У неї є багато іграшок, що втілюють популярних постатей українського інфопростору: блогери, Меркель, Обама. Ці іграшки розважають і захищають Лізу, але не мають жодної реальної сили. Уся їхня підтримка і діяльність – буквально дитячі забавки.

А опинившись у Києві, Ліза бачить сон про бенкет великих українських мерців (сцена цілком у гоголівському дусі), яким дівчина зізнається, що не вірить у казки та в свою казкову місію, але поза тим їй більше нічого не лишається.

Ще один момент – це те, що казка – наступниця міфу.

purpulline

У міфах у такій ситуації влаштовують світу перезавантаження. Тобто знищують його, розпочавши апокаліпсис, раґнарок чи інший місцевий варіант кінця світу.

purpulline

Автор закінчує свій текст таким собі посмертним маренням – ходою Ганеші у Z. І не можна виключати варіант, що слон просто все витопче, проголосивши на знищених просторах єдиний закон у вигляді слова «Кобзаря». І настане там царство Боже, чи то пак Шевченкове, у всій своїй красі.

Джерело: deviantart.com

У підсумку ми залишаємося сам на сам лише з реалістичним пластом роману, який не дає нам жодних відповідей і рецептів. Ганеша, звісно, розкішний у своїй метафізичній моці, але як засіб порятунку світу має не надто обнадійливий вигляд. Особливо якщо згадати, що в усьому винний не лише казковий змій, а й кожна окрема людина, яка своїми прагненнями й системою цінностей спричинила приєднання до метафізичного СРСР. А у казках не пишуть, що робити з проблемою такого масштабу.

purpulline

Тож поки автор помер для свого рідного міста, перебравшись за межі Z, мешканцям цих примарних територій лишається сидіти на руїнах, чекаючи, поки прийде Годо/Ганеша/якийсь інший вид порятунку. Але, як ми добре знаємо, він не з тих, хто приходить.

purpulline

napys1

  • Любителям Пєлєвіна
  • Як роман-терапію
  • Як хороше осмислення абсурдності всього, що коїться на сході України

napys2

  • Якщо ви проти іронізувань над війною
  • Якщо української літератури, написаної російською мовою, не буває

 

 

 

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe