Читомо > Новини > Андрій Шевченко: «Шрифтовому дизайнеру потрібна терпляча дружина»

Новини

Андрій Шевченко: «Шрифтовому дизайнеру потрібна терпляча дружина»

25.12.2012 3 Автор:

Якщо ви сподіваєтесь тут знайти інтерв’ю із зірковим футболістом і не дуже зірковим політиком, то сьогодні не ваш день. Адже сучасна видавнича справа знає Андрія Шевченка як шрифтового й графічного дизайнера, засновника «Шрифтоблогу», переможця шрифтових конкурсів на фестивалі «Рутенія» і «Книжковому Арсеналі», а ще професійного гранувальника картоплі й оспівувача всіх Оксан без винятку.
Від себе додамо, «Читомо» полювало на пана Андрія ще з початку свого інтернет–народження, але переважно безуспішно. Адже реально його можна досягти на бердянських пляжах. Регулярніше влітку. В інших містах – набагато рідше.

«Традиція нероз’єднання шрифту й каліграфії»

(про шрифти в Україні)

Андрію, хіба людині, яка читає, не все одно, яким шрифтом набраний текст?

– Нещодавно по інтернету ходив такий жарт: хочеш ускладнити кому-небудь життя – навчи його помічати поганий кернінґ. Тобто тим, кому все одно, жити легше.

Для необізнаних від чого залежить якість шрифту?

Це мистецтво, тут немає об’єктивних критеріїв. Але загалом якісний шрифт – це той, на який приємно дивитися.

Мені приємно дивитися на шрифти, викладені з листочків чи соняшникового насіння.

Це те, чим займаються студенти художніх спеціальностей: викладають шрифти з шкурок банана, з сірничків, з риб’ячих кісток — поскладали літери, і наче нормально, залік складено. Насправді створення шрифту – це клопітка робота, бо треба намалювати контур (який у випадку з листочками ви вгадуєте), а окрім чорного накреслення букв, шрифт – це ще й біле, те, що оточує контур. Мало намалювати літери, треба їх правильно розставити, щоб вони нормально одна з одною поєднувались. Оскільки комбінацій літер дуже багато, то завдання якраз і полягає у тому, щоб у максимально більшій кількості комбінації літери виглядали добре. Зрештою, ми не в силах прослідкувати всі варіації.

Тобто якість шрифту й у тому, щоб з ним можна було без проблем працювати.

Україна забезпечена шрифтами?

Так, забезпечена, але чужими, здебільшого ношеними. Про те, що це крадений секонд-генд, вже й не кажу. Тобто найчастіше спершу десь малюють латинський шрифт, потім йому  додають кирилку, а вже потім він потрапляє до нас, здебільшого з-за кордону. Але це типова ситуація для нерозвинених країн.

Так а що в цьому поганого?

– Для нерозвиненої країни це, либонь, добре, бо забезпечує принаймні технічний рівень якости. Ще навчити б виробників лигувати «ії» з «її», гривню вони вже для нас малюють сумлінно.

Якщо брати за класифікацією, яких шрифтів у нас вистачає в Україні, а яких взагалі немає?

Україні бракує шрифтів українських, а ще більше українських шрифтів, створених під конкретне завдання. Хоча є й протилежні приклади — у славному місті Львові, наприклад, був розроблений шрифт (на місцевому матеріялі, під певний формат) навмисно для вуличних табличок.

Деякі держави (як-от Сербія) зацікавлені мати якийсь банк власних шрифтів і застосовувати їх у навігації, для діловодства, для набору текстів тощо. Якщо такі шрифти поширюються безкоштовно, їх використовують доволі широко.

А чи можна казати щось про національні особливості українського шрифту?

Авжеж! Мусить мати шаблю й чуб. Але якщо серйозно, можна сказати що для нас дуже важливий додрукарська доба, тому вплив каліграфії у тому, що ми можемо розпізнати як український шрифт, достатньо великий.

Є якась тяглість цього ремесла? Попередники набірного шрифта?

За совка в Україні не випускали шрифтів. Кажуть, що прекрасний наш майстер Володимир Юрчишин підготував проєкт шрифту, просив Москву: давайте, чуваки, зробимо його:

 

Але справа не пішла, і цей шрифт не відбувся. За весь совіцький період в Україні була випущена тільки хоменківська гарнітура:

Іще один шрифт з українських рук вийшов у Москві—ґарнітура народженого в Одесі Вадима Лазурського, дуже «рукописна», до речі. Взагалі шрифтів випускали мало. Кумедний приклад: на «соціялістичну перековку» модного шрифту Ербар Ґротеск –

на Москві пішло 16 років (1940-1956), тоді як західноукраїнська преса мала його кирилицю в ужитку вже в 1930-х роках.

Так що, за браком можливостей доступу до друкарської літери, ми тяжіємо до писаної. Українське шрифтове мистецтво йде від каліграфії. У нас традиція нероз’єднання шрифту й каліграфії. Навіть книга Віталія Мітченка «Естетика рукописного шрифту» – про шрифти у широкому розумінні. Мені ж більше йдеться про набірні, призначені для тиражування.

Пораджу також огляд Ігоря Дудника про втілювачів українського шрифту.

Чи допомагають конкурси шрифтів активізувати справу?

А от і побачимо. Чесно сказати, я сам довго проштовхував ідею шрифтового конкурсу на фестивалі, ще від «Свята кирилиці», але відбувся він нарешті тільки на другій «Рутенії». Ідеї конкурсу помітно опирались наші дизайнери, казали: ну, чуваки, у нас своя тусівка, ми – дружбани, а після змагань почнуться сварки, конкуренція, нас почнуть розділяти на переможців і переможених. Але начебто нічого страшного не сталось.

Загальноукраїнський конкурс «Український шрифт» із  призовим фондом 100 тис. грн. від КММК «Мистецький Арсенал» провели люди не з цієї тусівки. Михайло Ілько, очільник дизайнерської агенції «Stairsfor», розробник стилю для «Євробачення», ходив із цією ідеєю ще з 2006 року. Те, що був складений бриф, окреслено задачі конкурсу, знайшлися журі, – для України це все просто вихід у космос. Бо взагалі людьми шрифти просто не усвідомлюються: ну, букви, та й букви. А те, що не усвідомлюється, не вербалізується, і дати завдання для того, що не вербалізується, – це взагалі річ неймовірна. Тобто цей конкурс—справжній прорив.

На нагородженні

Кого із сучасних дизайнерів ви вважаєте найкращим у створенні шрифтів?

О, їх дуже багато. Кілька імен тих, хто вміло поєднує національне й сучасне: Дмитро Растворцев з Сумів, Олег Мацуєв з Сибіру, Франтишек Шторм з Праги, Ксав’єр Дюпре з Франції.

Є мода на шрифти?

Авжеж. Але є завжди популярна класика: гельветика — ґротеск, що ніяк не вийде з моди, чи різні інкарнації ґарамонда. Зараз, мені здається, є загальна тенденція до тонкощів, уваги до дрібних деталей.

Залізна дупа й терпляча дружина як передумови до успіху

(про шрифтове становлення й утвердження)

Шрифтовиком Ви себе усвідомили з дитинства?

У дитинстві в якійсь книжці вичитав про дитячу друкарню, і був захоплений цією ідеєю. І раптом у продажу наскочив на «пионерскую типографию», побіг до мами й тата: купімо домашню друкарню! Це такий ніштяк! Батьки погодились, але по дорозі до каси якось зазирнув до коробки. Виявилось, що замість літер піонерам пропонували всього лише кілька графічних зображень, щоб складати з них візерунки: зірочка, галстук, кастьор… Виходить, що в тій країні боялася навіть дітям дати можливість використовувати слова. Боялась навіть дитячого апарату тиражування! Кажуть, що й у дорослих кожна друкарська машинка мала свій особливий дефект, щоб спеціаліст в КҐБ міг визначити, де був надрукований текст.

Без сумніву, вирісши Ви відразу кинулись виправляти ситуацію? Хто Ви, до речі, за спеціальністю?

Сором сказати, я вчився на українського філолога, але не закінчив навчання. Перший свій шрифт зробив 2001 року: оцифрував свій почерк і відіслав на московський конкурс, на якому, звісно, нічого не виграв. А в тираж перший шрифт випустив 2005 року:

Андрію, так де Ви навчились шрифтовому ремеслу? Багато книжок проштудіювали

– Я не бачив книжок українською мовою про те, як робити шрифти, не бачив їх і російською. Кажуть, є добрі книги англійською, але ще до них не дійшов. Але добре було б, аби був такий посібник, бо зараз ми всі навчаємось зі спроб та помилок. (Хоча вже є що почитати на початок про шрифтовий дизайн українською, це переклад нотаток знаменитої словолитні Underware.nl. Примітивно ж кажучи, шрифт — це нескладно, це просто багато векторних картинок літер, плюс ще кілька нюансів…

Нудна, технічна робота?

Коли малюєш спочатку олівцем, отримуєш задоволення, а от потім дуже багато технічної роботи, від якої задоволення менше. Чув таку приказку, що шрифтовому дизайнеру потрібно мати залізну дупу. Але важливіше – терплячу дружину. Якби у нас дружини були менш терплячі, то ніякого шрифтового дизайну в Україні не було б.

Саме на честь дружини Ви назвали свою найвідомішу гарнітуру? (Йдеться, ясна річ, про Оксану)

Ні, мою дружину звати Олена. І вона ніколи мене до тих Оксан не ревнувала. Назвати шрифт мені завжди непросто, для цього шрифту шукав жіночне українське слово, широко відоме, яке легко було б написати латинкою. Чому їх (шрифтів «Оксана») так багато? Тому що з однієї ідеї для шрифту розвинулося декілька, і поступово зробилась найрозлогіша українська шрифтова родина. Навіть не думав, що їх буде аж стільки.

Тоді питання від непосвячених: чим відрізняється шрифтова сім’я від супер-шрифтової сім’ї?

Сучасна шрифтова сім’я — це група різних накреслень, що відрізняються насиченістю й шириною. А в супер-родині зустрінемо й віддаленіших родичів, які відрізняються типом або призначенням: ґротески з антикви, декоративні накреслення та варіяції для дрібного друку, але об’єднанні загальною концепцією, спільним, сказати б, ґеном.

Шрифтовому дизайнерові потрібно вміти малювати?

Це уміння у будь-якому разі знадобиться, тому що багато ідей приходить із каліграфічних начерків. Є шрифтові маніяки, які у своїх блокнотах постійно вимальовують якісь літери. Однак ідея може бути також чисто гола, механістична, наприклад, якогось техно-ґротеску. До речі, от вам вправа на не-мальований шрифт: спробуйте у сітку висотою в 5 пікселів запхнути усю абетку.

Скільки йде часу на одну букву?

– Ой, це залежить — від шрифту, від літери. Є літери «вузлові», що впливають найбільше на загальний характер, а от по намальованій «н» зробити приміром «п» простіше. Літеру «Ж», наприклад, часто намагаюсь зробити не такою, як усі нормальні люди, уникаю вертикальної симетрії на користь діяґональної — це складніше:

Робочий ескіз з оксанами

Ну й пам’ятаймо, що кожна буква – це не тільки чорне, але й біле. Хоча нині вже навіть існують сервіси, які на основі математичних формул полегшують розставляння букв.

Є серед букв улюблениці?

– Звісно ж. Як усі, маленьку «а» люблю (далі список з майже усіма літерами). А ще ж ідеологічні фаворити: -ґ- з довгою ногою, альтернативні «я» та «ф».

Мене завжди цікавили написи, які додаються при виконаному шрифті. Довго думаєте, якими словами передати характер тієї чи іншої гарнітури?

– Ой, довго. Тому із задоволенням дивлюся, як це роблять інші дизайнери. Ось прекрасний Олексій Мурашко зробив мені type specimen, і я втішений.

Іще таке майже інтимне запитання: де ви взяли таку велику букву А, яка з Вами на аватарці у ФБ?

Та вирізали з дітьми з пінопласту. Вона помітно кривенька, але гарна. В обіймах із нею приємно гуляти.

«Дівчата, купувати шрифти модно!»

(про ринок і замовників)

Чим відрізняється шрифтовий ринок на Заході від українського?

– На Заході навіть домогосподарки купують шрифти, щоб, приміром, підписати листівку. Я натрапляв на свої шрифти з підписами: «Дівчата, дивіться, чи гарний я купила шрифт підписати листівку про 20-річчя випуску нашого класу?». А в нас для замовника з великої компанії купити  одненьку ліцензію на шрифт — то вже мало не подвиг, не кажу вже про українських домогосподарок (дівчата, купувати шрифти модно!).

Так а де Ваші шрифти використовуються?

– У прекрасному журналі «Жила» – жартую, що це портфоліо моїх шрифтів:

«Соломонова червона зірка» від «Темпори» набрана Оксаною Текст:

книжка про Косарева видавництва «Родовід»—шрифтом ЗайонТрейн:

– Нещодавно набрів в інтернеті на якийсь американський християнський журнал з Бандерою:

Взагалі намагаюсь відслідковувати подальше життя моїх шрифтів, часом мені надсилають фотографії, а я їх збираю на сайті.

Чому українські видавці так мало цікавляться шрифтами?

– Ну чому ж не цікавляться — без шрифтів книга ж не вийде )) Ринок же достатньо широкий, мої шрифти – крапля в морі. І щоб людина обрала саме мою гарнітуру – це або вона свідомо має хотіти підтримати український шрифтовий дизайн, або відчула естетичне задоволення. Та зрештою, й не варто намагатися захопити увесь ринок, бо коли усе видається однаковими шрифтами, то це совок, а нам потрібна різноманітність.

Чи купують закордоном Ваші шрифти?

– О так. Я відстежую статистику користувачів по країнах. І що цікаво, з кожним роком український відсоток зростає. Перший раз, коли я підбивав підсумки 2008 року, Україна не увійшла в першу десятку, а в 2011-му Україна була вже на 2-му місці після США.

Можливо, дається взнаки гнучка система знижок на сайті „Шрифтоблог”?

– Мабуть так, помагають знижки та акції до виходу нових шрифтів.

Чи бували такі випадки, коли крали ваші шрифти?

– Бували. Крадій, звісно, не намагається це афішувати. І кожна зустріч з контрафактом неприємно дивує.

Чи варто купувати шрифти, якщо їх можна скачати в інтернеті?

– Це ви в мене питаєте? )) Але знаєте, часто крадії квилять, що бідним студентам чи провінціялам не настачити на дорогезні шрифти. Нині ж я маю що на це відповісти, з’явилось достатньо шрифтів, відданих авторами для безкоштовного використання. Наприклад, новий український шрифт «Арсенал». Наша ж збірка леґально безкоштовної кирилиці налічує вже зо дві сотні ґарнітур. Так що як нема бюджету — використовуйте безкоштовне, замість красти.

А скільки коштує розроблення шрифту? Приміром, я б хотіла його замовити у вас?

– О, це треба обговорити )) Залежить від вашої потреби: якого типу має бути цей шрифт, які вирішуватиме завдання, з яким знаковим складом, якою кількістю відмін, наскільки винятковою буде ліцензія. Юрій Ґордон колись казав: «Новий шрифт для журналу — це крутіше за новий джип головного редактора. Хоча і трохи дорожче».

 

«На “Святі кирилиці” дівчата випекли булочки у формі літер”

(про шрифтову спільноту)

Коли ви почали займатись шрифтами, спільнота уже була?

– Мабуть, спільнота – це наша спільна заслуга, скромно кажучи мене, Геника Заречнюка, Віктора Харика, який на той час у Німеччині був майже недосяжною фігурою. Саме Харик років із десять тому першим в інтернеті озвучив проблему, що Україні бракує власних літер.

У нас завелась спільнота «ua_typography у живому журналі тоді, коли в росіян уже давно була  мru_typography, куди дописували їхні метри. Коли ми вирішили організувати спільноту, дехто питав: навіщо? ну, що у вас там такого особливого? букви ті ж самі! Але слава богу, спільнота виникла й проіснувала інтенсивно років 5, хоча зараз вона вже мертва, разом із занепадом ЖЖ.

Цікаво, що років з десять тому Вєра Євстаф’єва для студентської роботи про національні  нюанси користування кирилкою шукала в інтернеті хоч би якісь імена шрифтових людей з України й Білорусі. Тоді їй заледве знайшли 7 імен. Зараз же ми можемо легко назвати 10 українських шрифтовиків, а насправді їх більше. Спільнота показала, що є ще такі божевільні, як ми.

Ви навіть обзавелись особливим сленгом. Непосвяченим важко щось второпати.

– Хіба? А мені здавалось, що ми тяжіємо до антропоморфної наївної термінології, у наших літер і ручки, й ніжки й пузика.

Але ж спілкуванням в Інтернеті ви не  обмежились?

– Так, ми почали практикувати оффлайнові зустрічі. Ініціатором першої (знову ж скромно) можна назвати мене. Це був 2006 рік, і я запропонував Олексію Чекалю присусідитись до міжнародного триєнале екологічного плакату у Харкові «4-й блок», щоб провести зустріч шрифтовиків. Зустріч була абсолютно наївна, нас тоді набралось людей 5, і ніхто не знав, що робити після того як роздруковані шрифти почепили на стінку. Нас виручив Ігор Дудник, який привіз свій виступ про українську книжкову графіку.

Але вже наступного року Олексій Чекаль разом з Худпромом організовував «Свято кирилиці», до якого ми активно долучались, і Свято проходило ще два роки. Приїздили українські метри каліграфії, були гості з Росії, і навіть з Німеччини прилітав Віктор Харик. Наступні два роки естафету перехопив Київ, і на базі Інституту ім. Бойчука стараннями зокрема Олександра Мікули відбувалась «Рутенія». І тепер кожного року є надія, що фестиваль буде. Але в організації таких свят велику роль відіграє підтримка навчального закладу: якщо її нема, то нема й фестивалю.

Наскільки я знаю, ви практикуєте виїзди?

– Так, виїжджаємо на море. Знаєте, коли після шторму вітер повертає в інший бік, залишаються площини рівного пісочку, ідеального для письма. Можна підібрати там же мушлю, вона іде по ньому прекрасно.

На «Святі кирилиці» й «Рутенії» проходили Ваші знамениті картопляні майстер-класи

— Справді знамениті? )) Картопля виявилась прекрасним матеріялом, з неї легко робити штампи і задрукувати все навколо. Можна було б різати щось інше, наприклад, ананаси, але в них не така фактура. У світі люди підступають до шрифту з різних сторін — вибивають в камені, виливають з шоколаду, і це дуже добре. На останньому «Святі кирилиці» дівчата випікали булочки у формі літер.

От, мені здається, що у вас якась окрема тусівка, ви собі варитесь разом, вам прикольно. Чому ви не виходите на люди, не рекламуєте свої послуги видавцям?

– Ага, десь тусуються видавці, і тут ми завалюємо і починаємо друкувати картоплю! Направду, мабуть, ми просто погані спеціалісти комунікації з видавцями. Я от не вмію. Може ви щось порадите?

– Ага…

Оксана Хмельовська

Низький уклін за допомогу і поддєржку

Миколі Ковальчуку, Михайлу Кольцову, Ользі Ніколайчук

Світлини з особистого архіву Андрія Шевченка

та банально з його ФБ

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Bohdan
    25.12.2012 в 5:47 pm

    Хароша балачка )

  2. Lukas
    26.12.2012 в 5:43 pm

    Гарне інтерв’ю :)

  3. salmoose
    13.05.2013 в 3:57 pm

    >> Кумедний приклад: на «соціялістичну перековку» модного шрифту Ербар Ґротеск – на Москві пішло 16 років (1940-1956), тоді як західноукраїнська преса мала його кирилицю в ужитку вже в 1930-х роках.

    Це не відповідає дійсності.
    Андрію, я ж колись вже показував це:
    http://old.journalist-virt.ru/img/mag/200810/94/3.jpg


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe