Читомо > Видане > У пошуках апейрону. На вулиці Волоській

Видане

У пошуках апейрону. На вулиці Волоській

17.06.2014 0 Автор:

Галина Ткачук. Вечірні крамниці вулиці Волоської. – К.: Темпора, 2014, – 124 с.

«Мене можна перетворювати на білку або на ворону. На кішку – не хочу, можливо – пізніше», – пише авторка «Вечірніх крамниць…», і цим чудернацьким одкровенням, виділеним капслоком, одразу залучає всіх до процесу незбагненної читацької магії, водночас зараховуючи себе не просто до оповідачів, а до персонажів книги. Тим часом, усі вони – кольорові птахи та звірі.

Чорна ворона Васса, сірий кіт Роман, зелений крокодил Валерій, червоний півень Пантелеймон та багато інших химерних і яскравих істот, які дуже тішаться з того, що володіють чарами, і страшенно засмучуються, коли ці чари в них нахабно краде зграйка котів разом із Хом’яком. Останнього для плекання зародків дитячого нонконформізму дозволяється час від часу називати Хомняком. Мабуть, наперекір ворду, котрий знай виправляє це слово і поспішає поставити в ньому апостроф замість букви н.

Початок «Вечірніх крамниць…» мозкові, захаращеному всячиною, може нагадати «Архе» Любка Дереша. Щоправда, тут ідеться про такий собі мало не таємний «клан любителів апейрону», а замість студентів-хіміків – птахи разом із тваринками, які збираються і тішаться, коли збувається чиясь мрія, і півень перетворюється на лебедя. Ось так просто Галина Ткачук спромоглася натякнути дітлахам, що існує нескінченність у просторі та часі. Кажу «натякнути», бо мій десятирічний син, прочитавши нове слово, завжди шукає його значення у гуглі. Тож було б дуже цікаво провести дослідження на тему «Скільки школярів почнуть гуглити слово «апейрон» після прочитання «Вечірніх крамниць…». На жаль, неможливо буде з’ясувати відсоток тих, хто все ж таки докопається до істини і зрозуміє, «що воно таке, і з чим його їдять», але ж часом головне процес, а не результат, чи не так?

Якщо внести корективи у відоме гасло не менш відомого видавництва, то я б сказала, що це книга «для малят від 7 до 107 років». Бо все ж таки зовсім маленьким читайликам не завжди буде зрозуміло, про що йдеться на сторінках «Крамниць…». Власне, дорослим місцями теж доведеться напружити мізки. Бо особливість прози Галини Ткачук якраз полягає у тому, що авторка вміє непомітно вплітати якісь надскладні, заплутані філософські штуки в пригодницьку прозу для дітей. Причому, відбувається це доволі органічно і «споживається» не без особливого задоволення. Як от старезна скандинавська легенда про міфічну тваринку Рататоск, що мешкає на світовому дереві життя і сновигає вгору-вниз – від дракона до орла, переказуючи їхні послання і віщуючи таким чином майбутнє. От тільки біда в тому, що за всією цією біганиною частина передбачень забуваються, щось Рататоск доводиться вигадувати і лише дещицю вона пам’ятає достеменно. Галині Ткачук вдалося зробити вишукану адаптацію цієї легенди до українських (чи то пак – навіть до київських) реалій.

Для того, щоб про людське око таки «побурчати» про недоліки, зауважу, що заголовок видається мені не дуже вдалим. Про крамниці у книжці згадується мимохіть у манюньому шостому розділі. Вони ніби є – «Острів Інішфрі», «Мигдаль», «Свіжий хліб»… Авторка перераховує їх, дає зрозуміти, що там відбуваються якісь чарівні речі, однак читачеві по-справжньому вдається «побувати» тільки у крамницях «Рататоск» та «Каппадокія». І вони чомусь більше нагадують кав’ярні, ресторанчики чи такі собі затишні місцини для відпочинку з домашньою атмосферою, де достатньо заплатити за час перебування, а все інше отримуєш безкоштовно. Словом, що завгодно, але аж ніяк не звичайнісінькі крамниці.

tka

Ще одне «бурч-бурч» – зло в тексті якесь надто вже недолуге, пришелепкувате і просто таки ніяке. Тобто, традиційно сюжети дитячих казок будуються на тому, що добро перемагає зло. І певною мірою «Вечірні крамниці…» не є винятком у цьому плані. Однак, коли зло таке безпорадне, то його якось навіть незручно перемагати. Тобто, може й зручно, але особливе задоволення від такої перемоги навряд чи відчуєш, та й пишатися не буде чим. Чого вартує тільки епізод про ворону Вассу і кота Барруха, яких відьми забули зачинити у кімнаті-клітці! Тобто, для того, щоб вибратися з полону, не знадобилося жодних зусиль, бо відьмочки були настільки безголовими, що забули про елементарні речі.

І ще раз про апейрон. Чарівна речовина, за допомогою якої ворона Васса втілювала в життя потаємні мрії завсідників «Каппадокії», безумовно, стала найяскравішою авторською знахідкою. Я свідомо мовчу про опис «апейронівського» феєрверку а-ля «освідчення в любові до Києва» і навіть не згадую про чудові ілюстрації Наталки Пастушенко якраз для того, щоб більше кортіло взяти книжку до рук і побачити це все на власні очі.

Натомість зауважу – якщо наприкінці ворона дізнається, що апейрон – це не що інше, як білий сонячний пісок під «розплавленими» від спеки соснами, то чогось мені так здається, що це виклик для кожного читача – шукати і знаходити свою загадкову речовину, здатну творити дива.

napys1

  • Цікавим до всього малятам;
  • Дорослим, які вміють і люблять дитиніти;
  • Пошукачам апейрону;
  • Усім, хто любить Київ, а надто – Поділ;
  • Літераторам-початківцям, які не ймуть віри, що можна писати короткими реченнями, а не копіювати Забужко;

napys2

  • Шанувальникам детективів;
  • Дорослим, які стали безнадійно дорослими й нудними;
  • Прискіпливим реалістам;
  • Фанатам котів;
  • Людям із хронічно вимкнутою фантазією.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe