Читомо > Видане > Некласична класика, або 4 переклади з давніх мов

Видане

Некласична класика, або 4 переклади з давніх мов

26.07.2017 0 Автор:

Останні кілька років український книжковий ринок тішить нас великою кількістю абсолютно різних перекладних видань. Поява багатьох із них супроводжується відчутними збуреннями в інфопросторі. Однак явно не всіх, які на це заслуговують. До такої категорії недопомічених книг, безсумнівно, можна зарахувати переклади з давніх, навіть краще сказати, класичних мов – давньогрецької і латини. У цій добірці ми пропонуємо кілька таких книжок, виданих за останні роки.

 

ДотепиПоджо Браччоліні. Вибрані дотепи

переклад з латини і коментарі Ростислав Паранько та ін. – Львів: Видавництво УКУ, 2017.– 176 с.

«Дотепи» («Facetiae») Поджо Браччоліні з’явилися у середині XV століття. Складається ця збірка з невеличких текстів, оформлених у вигляді «історій з життя» знайомих автора чи просто відомих людей його часу (хоча, зважаючи на те, що автор був служителем папської курії, серед його знайомих могли і справді бути доволі відомі особи). Щоправда, місцями складно розрізнити, де авторська вигадка, а де – літературна обробка народних анекдотів і міських легенд. Для цього довелось би зануритись у дослідження теми аж надто глибоко.

Але ця неможливість розрізнення – далеко не головна особливість «Дотепів». Значно важливішим є той факт, що твори такого розважального характеру були написані не народною, «низькою» італійською мовою, а латиною, котра тоді вважалась (та й досі у нашому уявленні лишилась) мовою для вжитку у вищих колах тогочасного суспільства. Браччоліні, дарма що сам належав до ватиканської канцелярії, вирішив «зламати» ці мовні рамки і довести, що навіть офіційна, чи краще сказати офіціозна, латина придатна не лише для церковних служб та юридичних документів – нею можна розсмішити. Трохи нагадує історію з тим, як Квітка-Основ’яненко своєю «Марусею» демонстрував, що українською можна розчулити.

«Дотепи», як і решта текстів добірки, не могли уникнути значної кількості коментарів та коротких історичних довідок. Але, на відміну від решти, роль цих коментарів у безпосередньому розумінні текстів значно менша, переважно це суто історична інформація для ідентифікації персонажів та подій, згаданих у історіях. Можливо, частково це можна пояснити значно меншою культурно-історичною дистанцією між нами і Поджо Браччоліні – якихось 500 років проти 1000 – 2500 у інших текстах.

Зараз вже далеко не всі історії, включені до «Дотепів», викликають сміх, але цінність книжки не в цьому. Крім згаданої мовної унікальності, «Дотепи» дають яскравий зріз того, що вважалося смішним у колах інтелігенції свого часу. А це важлива частина пазлу для тих, кому цікава історія гумору як такого – однієї з, без перебільшення, найважливіших сфер нашого духовного й інтелектуального життя. І цей шматочок пазлу може цілком стати як доповненням до вже майже зібраної картини, так і хорошим початком для такого збирання.

Читайте також: 12 філософів і письменників Єрмоленка

.

epigramaГрецька епіграма в перекладах Андрія Содомори

упорядник Маркіян Домбровський. – Львів: Апріорі, 2017. – 240 с.

Жанр епіграми протягом останніх двох століть доволі стійко асоціюється із сатирою. Однак ця збірка рішуче руйнує навіть настільки міцні зв’язки – у ній можна побачити, крім сатиричних, також любовні, повчальні, застільні і навіть посмертні епіграми. Однак таке різноманіття означає для непідготовлених читачів додатковий виклик, адже перед тим, як братися до читання самих епіграм, стає необхідним ознайомлення із контекстом. На щастя, у цьому добре допомагає вступ від упорядника, який радше є практично готовим матеріалом для лекції із курсу давньої літератури (яку, до речі, сміливо можна було б рекомендувати не лише професійним гуманітаріям).

Цей вступ до видання дає уявлення не так про епіграму як таку, як про її місце у світогляді давніх греків, та й, зрештою, про цей світогляд загалом. Адже, по суті, вона не була самостійним видом мистецтва, а радше доповненням до тієї реальності, в якій жили греки тих часів. Власне, ця ідея доповнення стає доброю ілюстрацією системи давнього грецького космосу, у якому пов’язаними були абсолютно всі речі. І епіграма як форма осмислення простору й буття слугує чудовим прикладом цієї ідеї. Тому, коли читаєш епіграми, занурюючись у контекст, відкриваєш для себе пласти, значно ширші за ті кілька рядків тексту.

Але перекладач і упорядник зробили все для того, щоб можна було насолодитися не лише ідеєю епіграм як таких, а й кожним твором окремо. Після вступного пояснення кожна епіграма під час читання ніби занурює у сценку з побуту давніх греків – навіть стиль мислення мешканців Еллади починає здаватися зрозумілішим. Особливо добре вдалося перекладачу передати різні гумористичні нюанси – навіть у наш час, читаючи деякі з епіграм, писаних понад дві тисячі років тому, важко стримати усмішку. Принцип формування антології тільки підсилює цей ефект. А полягає він у тому, що згруповані твори за темами, а не за авторами, як би це здалося більш звичним з точки зору сучасного читача.

Сам упорядник пояснює таке рішення тим, що жанрові характеристики для епіграм були значно важливішими за авторство, адже відповідність певному канону була більшою цінністю, аніж авторський стиль, і майстерність авторів і полягала у максимальному наближенні до цієї універсальності канону. Однак, навіть попри це, кожна епіграма якось невловимо відрізняється від своїх «сусідок» по антології, тож можна зробити висновок, що автори таки примудрялися поєднувати з цією стандартизацією якісь особливості свого стилю.

Це перше в Україні видання, яке є повноцінною антологією грецької епіграми, тому з незвички може бути дещо складно прочитати її за один раз (та і за два також). Але є в цьому і безумовний позитив – завжди можна насолоджуватися потроху, смакуючи. Адже, як і решта книжок у ці добірці, «Грецькі епіграми» належать до тих, які треба читати повільно, щоб краще схопити ту неквапливість епохи, у яку ці твори побачили світ.

Читайте також про античний епос від Гомера до Вергілія

.

 

100zagadokСто загадок Симфосія

переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори. – Львів: Срібне слово, 2013. – 366 с.

Так, до цієї книжки також доклав руку Андрій Содомора. Це, звісно, великий плюс, з одного боку. Але з іншого – невеличке нагадування, що перекладачів з давніх мов, та ще й такого рівня, у нас катма.

«Сто загадок Симфосія» – це рідкісний артефакт, на який не натрапиш випадково. Нема навіть одностайної думки щодо часу, коли жив автор. Однак, попри це, а також не надто широку відомість «Загадок» поза філологічними колами, ця збірка все ж є важливим явищем у культурі загалом. Її вважають чи не єдиною збіркою латинських загадок, що з’явились до середини І тисячоліття і дійшли до нашого часу, а крім того, значною мірою вплинули на формування західноєвропейської традиції загадок.

Але вартують уваги «Сто загадок» не тільки і не стільки завдяки своїй унікальній ролі (яка, правду кажучи, мало кого може зацікавити, крім тих-таки філологів). Кожна загадка супроводжується коментарем-есеєм від перекладача. І самі ці коментарі стають основою всієї книжки, для яких безпосередньо загадки – це скоріше ключі, які відмикають невеличкі скарбнички думок та ідей, що вповні розкриваються саме у коментарях. Содоморі вдається поєднати світогляд, сучасний автору, із осмисленням цих образів у позачасовій площині.

Окремо цікаво спостерігати, як він прокладає містки від цих загадок і образів у них до прикладів з української поезії, оприявлюючи і конкретизуючи ту тяглість, яку описує. А оскільки загадки у книзі здебільшого стосуються якихось простих і зрозумілих речей чи істот – хмара, ключ, павук, миша тощо – то і така універсальна позачасовість напрошується сама собою. І, що найцікавіше, така схема дозволяє всім читачам будувати свої асоціативні ланцюжки й додаткові смисли у цій площині, несподівано відкриваючи для себе те, наскільки цікавими об’єктами для осмислення можуть ставати навіть буденні речі.

Читайте також: 5 видань для роздумів про свободу

.

 

senekaЛуцій Анней Сенека. Діалоги

переклад з латинсткої Андрія Содомори. – Львів: Апріорі, 2016. – 320 с.

Луцій Анней Сенека – найзначніше з імен, представлених у нашій добірці (якщо говорити про авторські тексти). Але, навіть попри це, його «Діалоги» також вперше з’явилися в українському перекладі саме у цьому виданні.

«Діалоги» продовжують вже окреслену лінію долучення до ширшого контексту через текст (чи навпаки – залежно від напрямку читацького руху). А оскільки для більш об’ємних і серйозних текстів мислителя-стоїка потрібне детальніше занурення в контекст, то і вступ вийшов довшим за кожен окремо взятий діалог. Тож щоб дістатися самих текстів, не схитрувавши, доведеться докласти чимало зусиль. Але і самі «Діалоги» з-поміж усієї добірки чи не найбільше потребують навичок і настрою для повільного читання, а отже такий довгий відрізок для «розгону» видається доречним. Чимось це нагадує за ідеєю початок «Імені троянди» Умберто Еко – коли якісь події починають відбуватися, лише коли читач продирається крізь кілька десятків вступних сторінок, які слугують, здається, суто для того, щоби налаштуватися на одну хвилю з автором.

Читайте також: Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко

Андрій Содомора у цьому розлогому вступі не лише подає теоретичні відомості про жанр філософських діалогів і концепцію стоїцизму, а й доволі повно викладає біографію мислителя і вписує його вчення в контекст пізньогрецької і ранньолатинської філософської традиції, розбираючи деякі основні його концепти. Місцями, щоправда, здається, що без тієї чи іншої біографічної інформації можна було б обійтися, обмежившись статтею у Вікіпедії, але Содомора описує життєвий шлях так, що стають помітними витоки світогляду того Сенеки-мислителя, образ і думки якого дійшли до нас значно краще, ніж, скажімо, Сенеки-політика.

Коли ж добираєшся нарешті до самих діалогів, то одразу ж дивують дві речі, яких не очікуєш, маючи в голові образ «серйозного і важливого давньоримського філософа»: це легкість діалогів і їхня актуальність. Сенека пише просто, не вибудовуючи надто складних конструкцій і умовиводів, які доводиться перечитувати по кілька разів, тільки щоб зрозуміти, який алгоритм думок у них закладено. Він насичує текст «Діалогів» прикладами й ілюстраціями зі своєї сучасності і недавньої історії, внаслідок чого озвучені універсалії раптом стають дуже практичними. Особливо коли не полінуватися і все ж зазирнути в примітки (якщо ви, звісно, не фаховий історик з доброю пам’яттю). Все це акуратно приправлено дрібкою доречного гумору.

Здається, саме так мала би бути написана сучасна популярна філософська книжка. І це підводить нас до згаданого вище пункту про актуальність. Сенека у своїх «Діалогах» порушує теми, про які у сучасному, надміру швидкому світі люди часто забувають: гармонія з собою, внутрішній спокій, розумне дозвілля тощо. Теми ці доволі універсальні, а відтак абсолютно органічно сприймаються навіть попри відчутну часову і значною мірою культурну дистанцію.

Чільне зображення conted.ox.ac.uk 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe