Читомо > Видане > «Мене звати Мар’ям»: Історія одного вимушеного переселення

Видане

«Мене звати Мар’ям»: Історія одного вимушеного переселення

08.02.2018 0 Автор:

Надійка Гербіш. Мене звати Мар’ям. — Харків : Віват, 2017. — 48 с.

Дванадцята книжка Надійки Гербіш присвячена її, здається, улюбленій темі – добру. Чи це були кавово-шоколадні «Теплі історії», чи дитячі оповідання про Мишенятко, авторка у різний спосіб намагалася говорити читачам про позитив і способи його шукати. Тепер, щоб розказати про необмеженість добра в житті людини, Гербіш написала дитячу повість про біженців.

Сюжет книжки показує нам наслідки війни. Дев’ятирічна Мар’ям із батьками, двома старшими братами й одним малюком у маминому животі втекли з рідного міста на безпечну територію. Дівчинка йде до школи й боїться, що нова маленька спільнота її не прийме. І в дечому її страхи справджуються. У школі Мар’ям дають не перший, але грубий життєвий урок: вона чомусь інша, і через це погана.

Читайте також: Сирні коники, Різдвяний дід і гуска: 14 свіжих книжок під ялинку

 

Таким чином у своїй новій книзі Гербіш розповідає про родину переселенців. При цьому авторка не подає принципових уточнень про походження втікачів. Це може бути будь-яка сім’я біженців: сирійська, кримськотатарська, афганська, пакистанська, турецька чи сомалійська. У такий спосіб авторка запропонувала  загальну модель переселенців. А вже читач, виходячи з власного досвіду та контексту, може накладати на героїв певні національні риси. Один із варіантів – прочитувати текст як історію родини кримців. Тоді Мар’ям, головна героїня, виступає символом свого народу, а історія її родини може уособлювати шлях випробувань кримських татар.

 

9786176909460-800x800

 

Видається, що завдання цієї книжки – познайомити маленьких читачів і читачок з актуальною для всього світу проблемою біженства. Оскільки розповідь ведеться від першої особи, дітям має простіше віритися в те, що говорить їхня однолітка, вони мали б більше перейнятися її історією. Та імовірно, для багатьох дітей вона стане більше корисним, ніж цікавим читанням.

Автор, котрий вирішує написати про гостру соціальну проблему, погоджується й на емоції, які викличе його твір: страх, біль, співчуття, радість гепі-енду тощо. Читач може бути шокований або ж його накриє шалена емпатія – серйозні почуття, якими не можна нехтувати. І щоб кожне слово й речення були як вистріли в серце, у «Мене звати Мар’ям» авторка скористалася телеграфним стилем письма.

Читайте також: «Вовк під вікном»: впустити казку в дім

Свого часу Ернест Гемінґвей, пишучи «телеграфно», виступав у ролі гравера, який викарбовує важливі думки про важливі речі у свідомості читача. Писати в такому стилі складно, адже принципово не перетнути межу, коли «обірваність» і лаконічність мови впливають вже не на емоції та свідомість, а просто тиснуть на жалість. Гему вдавалося в такий спосіб розбурхати читача краще, ніж розлогими (мело)драматичними частинами.

 

purple_line

Одне ж із завдань історії про Мар’ям, безумовно, – викликати співчуття. І те, що мало б вистрілити в серце, глибоко ранити, – перетворилося на мелодраматичні сльози.

purple_line

 

Замість сильної приязні до героїв і бажання взаємодіяти з ними з’являється підступне почуття жалості. Їх хочеться хоча б якось утішити, витерти їхні сльози та сказати, що все буде добре, аби вони лише не плакали й не виводили нас із зони комфорту.

На додачу до такого емоційного ефекту телеграфний стиль ставить історію на гальма (точно не на це замірялася авторка), робить її статичною. Уся книжка – це очікування. Очікування, коли закінчиться рефлексія, викликана втратою дому, коли зав’яжеться конфлікт саме всередині книжки, а герої почнуть діяти. Бо рушійний момент книжки приходить із позасюжетної реальності, він пов’язаний із самою темою втрати дому. А хочеться, щоб на вчинки й дії героїв мали вплив і епізоди з книжки (образа Мар’ям, похід до магазину, шкільне свято культур, пригощання коржиками нової подружки).

 

Mene-zvati-Maryam_Blok-1-8

 

Адже здається, що персонажів через усі потенційні сюжетотворчі моменти буквально проносить далі велика хвиля болю. Герої реагують на випадки з нового життя, але їхня трагедія вимушеного переселення занадто сильна, щоб вони подивилися на світ не винятково крізь цю темну призму.

Проте навколо героїні книжки є не лише флер війни та втечі, а й вже згадуване необмежене добро. Мар’ям на диво не наражається на кпини в школі, з нею не конфліктують, у класі її приймають як свою. Та й кінець історії радше оптимістичний: помирає дядько Мар’ям, але також народжується її братик, якого називають на честь дядька – Камалем. Тепер персонажі нарешті «зарухалися»: маленька людина дарує нові сподівання. Так авторка ніби говорить: вмирають старі думки, а з ними на минуле перетворюється усе, що було до переселення. Натомість у новому домі на новій території приходить нове життя, і заради цього варто було терпіти й відбувати війну з власними страхами.

 

Mene-zvati-Maryam_Blok-1-6

 

До слова, «Мене звати Мар’ям» нагадує іншу минулорічну книжку, у якій гостро поставлено тему інакшості – «Майю та її мам» Лариси Денисенко. Ріднить книжки не тільки ілюстраторка Марія Фоя й телеграфний стиль, а й обрана авторками актуальна проблематика. Під час обговорень книжки Лариси Денисенко постійно поставало питання: «Що ж оцінюється – тема твору чи власне твір»? Те ж із повістю про Мар’ям: потрібно забути про спокусу концентруватись винятково на складній темі втечі народу з його етнічних земель. Інакше лише через важливість і глобальність зображуваної проблеми кожна історія зі схожим сюжетом зможе претендувати на Нобелівську премію з літератури.

 

napys1

  • тим, кому в «Майї та її мамах» Лариси Денисенко сподобалося оформлення Марії Фої та стиль книжки;
  • хто вболіває за долю переселенців і кого цікавить тема біженців.

 

napys2

  • якщо ви сподіваєтеся на драматичну історію, але не готові до мелодрами.

 

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe