У книзі палеонтолога Йелле Роймера «Homo Urbanus. Парадокс еволюції» ідеться про те, що сучасна людина – це Homo Urbanus, людина міська. Її природна екосистема – це простір сучасного міста. Тож сьогодні людина не потребує навичок виживання в дикій природі, як це було колись із Homo sapiens. І, що важливо, місто не протистоїть дикій природі, а робить її своєю частиною, поглинаючи й видозмінюючи різну флору й фауну. Виникають нові види живих істот, які вже пристосувалися до життя у специфічних умовах міста й неможливі поза ним. Тож сучасна література про захист довкілля закономірно показує міську екосистему людини й покликана виховати правильні поведінкові норми для гармонійного функціонування цієї системи.

У цьому огляді ми подивимось на дитячу літературу, яка вчить маленьких представників виду людини міської пристосовуватися до гармонійного життя у своїй екосистемі.

Еколітература – яка вона?

Екологічна тема в літературі набуває поширення ще за часів романтизму. Певно, головний текст на цю тему – «Уолден, або життя в лісі» Генрі Торо. Автор описав у цій книзі свій досвід життя в лісі у власноруч збудованій хижі. У загальних рисах ця історія доводить, що життя поза матеріальними благами й надлишками цивілізації є корисним і гармонійним.

З найяскравіших українських перекладів останніх років на цю тему варто згадати «Дюну» Френка Герберта, у якій проблемі знищення й відновлення екосистеми однієї планети присвячено істотну частину книжки. Серед дитячої еколітератури на українському книжковому ринку не можна не згадати фентезі «Тобі Лолнесс» Тімоте де Фомбеля, дія якого відбувається в межах одного дерева й торкається бездумного винищення його мешканцями своєї екосистеми. Інша важлива книжка – «Айван, великий і неповторний» Кетрін Еплґейт – загострює питання жорстокого поводження з тваринами в цирку.

Екологія не стає основною темою цієї літератури, але ненав’язливо спонукає подумати про те, що, як і чому люди роблять із довкіллям. Екологічні книжки не лише і не стільки показують, що природа в небезпеці, а ми, люди, маємо її захищати. Геть навпаки. Як феміністична й постколоніальна література показує самодостатність різних категорій людей та повертає їх у літературу, так само і з еколітературою: вона вирівнює баланс, спрямовуючи свій погляд на місце природи у світі й спонукаючи не порушувати хитку гармонію із довкіллям.

Врятуй тварин!

• Патрік Джордж. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – 32 с.
• 3+

Міське життя позбавляє потреби думати, звідки береться частина повсякденних речей. Екологічний віммельбух-бестселер Патріка Джорджа «Врятуй тварин» від «Видавництва Старого Лева» не приховує, звідки беруться матеріали для деяких аксесуарів і в яки умовах живуть тварини, яких ми споглядаємо в цирку чи споживаємо на обід.

Це видання – пропозиція змалечку взяти на себе відповідальність за тварин і умови їхнього життя. Між двома ілюстраціями середовища, в якому може опинитися тварина, є прозора сторінка із зображенням самої тварини. І вибір, який має зробити дитина – власноруч залишити тварину у природному середовищі чи дозволити їй опинитися використаною для аксесуарів, прикрашання інтер’єру чи інших людських примх. Тобто ця книжка не дозволить забути про те, звідки беруться деякі речі у нас вдома і в нашому звичному світі. І що без них життя тварин було би безпечнішим, а на людях не лежала б велика провина.

Читайте також: Курка Мишко, Гусь і Чубчик: 20 українських книжок про птахів

Опікуни для жирафа

• Оксана Лущевська / ілюстрації Євгенії Гайдамаки. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. – 28 с.
• 5+

Як феміністична література для дітей сподівається виховати майбутнє покоління вільним від стереотипів і обмежень, так нова книжка Оксани Лущевської прищеплює гуманне ставлення до тварин і відповідальність за них. Зрештою, ми їх приручили в зоопарках та інших частинах нашої міської екосистеми, нам за них і відповідати.

Відвідуючи зоопарк протягом тижня, родина маленької Олі вирішує на шостий день взяти опіку над жирафами. А на сьомий день, побачивши, що це добре, дівчинка прагне розширити межі своєї відповідальності на інших тварин. Водночас решту днів тижня герої спостерігають марш за права тварин, дивляться програми про тварин, переживають про долю ведмедиків, які залишилися без своїх батьків, несхвально ставляться до тварин у цирку. Тобто персонажі «Опікунів для жирафа» мають на меті за 7 днів тижня книжки виховати гідне ставлення до міської фауни.

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

Але цікаво, що крім корисної теми відповідальності за тварин у фокусі «Опікунів для жирафа» є ще одна не така явна, але важлива тема. Це проблема відмінності від інших дітей і того, як із цим жити. Героїня книжки носить наліпки на окулярах від косоокості – оклюдери. І якщо тема співчуття до тварин гучно лунає з кожної сторінки, то проблема інакшості звучить зовсім тихо. Оклюдери на ілюстраціях Євгенії Гайдамаки – стильний і привабливий аксесуар, яким Олі подобається хизуватися. Очевидно, чим більше таких речей у літературі та медіапросторі стають нормою, тим більші шанси, що потреба користуватися ними й бути інакшими викликатиме менший дискомфорт серед дітей. Тож читачів дещо вводять в оману – це книжка не лише про захист тварин. Це книжка про те, як бути, коли ти не такий/така, як інші.

Мій друг кит

• Текст та ілюстрації Бенджі Девіса, переклад Валерії Іванової. – Київ : Nebo BookLab Publishing, 2017. – 32 с.
• 5+

Батько Ноі, як старий у Гемінґвея, ходить у море, залишаючи сина на весь день одного. Якось хлопчик знаходить на узбережжі кита, якого викинуло після шторму. Ноі рятує його, приносить додому, поселяє у ванній і розповідає йому історії – кит стає для хлопчика ідеальним слухачем і другом, який завжди поруч.

Але в якийсь момент хлопцю доводиться відпустити кита додому, а батьку – зрозуміти, що його син самотній. Ну а читачам – подумати, чи не шкодимо ми тваринам, яких тримаємо в чужому для них середовищі. Чи повинні дельфіни бути у дельфінаріях лише тому, що нам із ними приємно й цікаво? Чи, може, краще, якби люди приділяли час одне одному, не прирікаючи на самотність ані своїх близьких, ані тварин, яких вони забирають із природного середовища.

До речі, сюжет про Ноі й кита не вичерпується однією книжкою. У Бенджі Девіса є продовження цієї історії про життя кита взимку, тож імовірно згодом з’явиться український переклад продовження цієї популярної й важливої історії.

Читайте також: На добраніч, діти: 15 книжок-засинайок

Дикий робот

• текст та ілюстрації Пітера Брауна / переклад Катерини Робочої. – Харків : Віват, 2017. – 288 с.
• 6+

На життєпис робота Роз, яка опинилася в середовищі дикої природи, можна дивитися з багатьох поглядів. Це й історія всиновлення та проблем, що виникають у названих батьків і дітей. Це й короткий путівник з того, як жити в чужому для себе середовищі, виборюючи любов та повагу до себе. А ще – це історія альтернативної цивілізації. Якщо в нашому житті тварини потрапляють в екосистему, наповнену людьми й машинами, то в «Дикому роботі» подано гармонійний світ природи, який робот не пристосовує до своїх потреб, а під який сам вчиться пристосовуватись.

«Дикий робот» – дуже екологічна книжка в тому сенсі, що вона показує шляхи гармонійного співіснування у світі. Коли Роз збирається будувати дім для себе й свого названого сина, вона звертається до різних тварин із проханням допомогти їй. І вони погоджуються лише в обмін на взаємовигідне й гармонійне співіснування із ними. У цьому домі неодмінно має бути місце для всіх тих істот, які допомогли Роз. Тож ця книжка вибудовує світ з нуля, але, замість людини, тут постає робот, істота без страхів та безумовних захисних інстинктів, тому Роз поводиться не дуже самозбережливо, зате добре для екосистеми. Вона повсякчас рятує диких тварин, а потім спостерігає, які наслідки це  має для всього природного середовища. І так, ці наслідки не завжди їй подобаються, хоча завжди ілюструють, як важливо зберігати рівновагу у світі. І людям є чого повчитися у Роз.

Шпулька, пташка і Я

• Еллен Карлсон / ілюстрації Ева Ліндстрем, переклад Галини Кирпи. – Київ : Читаріум, 2018. – 120 с.
• 7+

Книжка шведської письменниці Еллен Карлсон про літні пригоди й дружбу між двома дівчатами стає хорошим прикладом ненастирливого виховання екологічної свідомості. У фокусі цієї повісті семирічна Сельма, яка переживає постійний болісний діалог із внутрішнім голосом. Передовсім цей голос (пташка, що дзьобає Сельму) нарікає, що в дівчинки немає друзів. Але описаного у книзі літа внутрішній діалог Сельми стає не таким драматичним, адже вона знаходить Шпульку, з якою у неї виникає зворушлива дружба.

Що цікаво, у цій книзі є місце не лише для вибудовування стосунків між дівчатами. Якщо поглянути на дозвілля Сельми та Шпульки, то стає очевидно, що воно обертається навколо захисту довкілля. Дія відбувається на курорті, і Шпульку обурює поведінка відпочивальників, тому дівчата проти неї бунтують, залишаючи образливі написи про них. А ще подруги активно займаються сортуванням сміття. Тобто у ненав’язливій формі «Шпулька, пташка і Я» вчить з однаковим завзяттям оберігати і свій мікросвіт дружніх почуттів, і маленьку екосистему, в якій живуть люди.

 Читайте також: Про що розповідають картинки в науково-пізнавальних книжках?